WSJ: Україна не зможе привабити інвесторів для відбудови після війни без визволення Криму

Із затягуванням війни Росії проти України зростає ризик того, що втомлені західні політики впадуть у відчай і захочуть припинити бойові дії за будь-яку ціну. Дехто вже пропонує Києву погодитися на присвоєння Криму особливого статусу, за якого там залишаться російські війська. Такий результат був би рівнозначний геополітичній недбалості. 

Будь-яке врегулювання, яке не поверне Крим під контроль Києва, дасть сигнал іншим воюючим державам, що військове загарбання територій буде толеруватися, що створить небезпечний прецедент для 21-го століття, - пише в статті для Wall Street Journal старший науковий співробітник Hudson Institute Люк Коффі.

Він нагадує про сумніви деяких діячів в тому, кому насправді належить Крим: Україні чи Росії. Проте топографічно півострів - це лише продовження українських степів. У нього немає жодного природного сухопутного зв'язку з РФ. Історія Криму також відносно зрозуміла. Півострів має унікальні політичні, економічні та культурні зв'язки з півднем України. І це факт, який визнавали різні російські лідери та інші політичні діячі протягом сотень років.

Коли Радянський Союз розпався і Україна відродилася як незалежна держава, міжнародне співтовариство, включаючи РФ, визнало Крим частиною України. На референдумі 1991 року, який привів до цієї незалежності, кожен регіон, включно з Кримом, проголосував «за». В один день з референдумом в Україні також відбулися президентські вибори. Мало того, що переміг кандидат, який виступав за незалежність, усі шість кандидатів у президенти тоді також підтримували самостійне майбутнє країни. Послання світові було чітким: кожен регіон України, включно з Кримом, підтримував незалежність від Радянського Союзу.

«До того ж, Росія була однією з перших країн, яка визнала незалежність України, випередивши США більш ніж на три тижні», - нагадує автор.

Політична підтримка незалежності в Криму виникла завдяки довгій історії тісних політичних зв'язків між півостровом і іншими частинами півдня України. Протягом більшої частини періоду між 1443 і 1783 роками Кримське ханство включало не лише Кримський півострів, але й більшу частину території між Дніпром і Дінцем на території сучасних Херсонської, Запорізької та західної частини Донецької областей. Навіть після того, як імператриця Катерина ІІ вперше анексувала Крим у 1783 році, він адміністративно входив до складу новоствореної Таврійської губернії, яка включала інші землі, що історично входили до складу ханства, а сьогодні є частиною південної України.

«Політична близькість півострова до півдня України ґрунтувалася на економічних і культурних зв'язках, яких Крим не мав з Росією. Той простий факт, що півострів природним чином з'єднує суша з півднем України, а не з РФ, означає, що економічно не було сенсу відривати його від української території. У Москві це знають», - вважає Коффі.

Коли Нікіта Хрущов передав Крим зі складу РРФСР до складу УРСР у 1954 році, він зробив це через «спільність економіки, територіальну близькість, тісні економічні та культурні зв'язки між Кримською областю та Українською РСР», про що говорив тогочасний радянський державний діяч Міхаіл Тарсов. 

«Залишення півострова поза контролем України було б розривом з історією, а не її продовженням. Якщо Москва збереже контроль над Кримом, російські військові бази зможуть здійснювати атаку на інші території України, а також використовувати півострів як зручне місце для переобладнання та ремонту пошкодженої військової техніки для подальшого використання. Таким чином, продовження російської окупації Криму стримуватиме міжнародних інвесторів від участі у відновленні України, оскільки завжди існуватиме ймовірність відновлення бойових дій, що особливо загрожуватиме українській економіці», - йдеться в статті.

З півострова Москва може напасти на прибуткове для України глобальне комерційне судноплавство, включаючи експорт зерна до Африки та Близького Сходу. Автор переконаний, що повернення Криму Києву також в інтересах США, незалежно від того, чи переймаються американські політики українською територіальною цілісністю, чи ні. Російський контроль над півостровом дозволяє Москві розгортати військові дії за межами регіону. Росія вже використовувала свою присутність в окупованому Криму для запуску і підтримки військово-морських операцій на підтримку президента Сирії Башара Асада. Росія відправила сотні тисяч тонн зерна і пшениці з Криму до Сирії, щоб допомогти режиму Асада вирішити проблему нестачі продовольства. Росія також здійснила сотні рейсів між кримським портовим містом Севастополь і російською військово-морською базою в Тартусі для перевезення військової техніки і припасів.

Коффі наголошує, що Україна має імпульс і мотивацію для того, щоб вирвати цю важливу стратегічну позицію з рук Росії. Хоча ніхто за межами найближчого оточення президента Володимира Зеленського не знає напевно, куди буде завдано наступного удару, одна з можливих локацій буде на півдні, із Запорізької області в напрямку Мелітополя. Мета Києва - вбити клин між окупованим Росією Маріуполем і кримським Перекопським перешийком. Такий крок міг би стати найшвидшим і найпрямішим способом відрізати єдиний сухопутний коридор Кремля з Росії до Криму.

Якщо українцям вдасться перерізати сухопутний коридор, наступним кроком, швидше за все, буде проникнення на сам півострів. Росія знає про це, і на супутникових знімках видно нові протитанкові перешкоди та укріплені траншеї, що будуються по всьому Криму.

Автор наголошує, що Києву потрібна західна зброя і боєприпаси. Заради стабільності - як в регіоні, так і за його межами - потрібно забезпечити Україну інструменти, які їй потрібні, щоб виконати завдання вже зараз.