"Ефект Спартака". Як підліткам пережити падіння кумира і ким його замінити

Гучнийскандал з викриттям "психотерапевта"Спартака Субботи не вщухає, а лише набирає обертів. У мережі та ЗМІ наразі точаться бурхливі дискусії про справжність опублікованого Субботою свідоцтва про народження. Адже з'явились підозри, що "психолог"підробив і цей документ. Разом з тим лунає чимало відгуків з підтримкою на адресу відомого співавтора "Подкаст терапії".

Нагадаємо, Суббота опинився в епіцентрі уваги після того, як психолог Ілля Полуденний у своєму ґрунтовному розслідуванні нарік того "самозванцем". У матеріалі розповідається, що протягом кількох років Спартак видавав себе за лікаря та психолога, хоча не мав жодної акредитації. Викриття Полуденний назвав "одним із наймасштабніших і найскандальніших історій брехні в українських медіа".

Але це викриття та заява про припинення так званої "Подкаст терапії" проявилось з незвичного боку. Ті чи інші медіа по-різному відреагували на скандал. Але, як з'ясувалось, голвоними "постраждалими" в цьому викритті стали українські підлітки. Адже саме вони були тією переважною масовою аудиторією, для якої Суббота став фактично подкаст-кумиром і "татом" у царині "соцмережевої псхотерапії".

Як з'ясувалося, не стільки саме розслідування, скільки те, що подкасти Спартака більше не виходитимуть, для багатьох підлітків стало справжнім шоком на рівні психотравми.

"Телеграф" запитав у Ольги Голубицької (дитячої психологині, психотерапевтки, спеціалістки благодійної організації SOS Children's Villages), як діяти батькам, чиї діти (підлітки) досі перебувають під впливом Спартака, переживають і страждають через гучне викриття та чи варто звертатися до спеціалістів, і до яких саме.

Про "ефект Спартака". Головні причини

— Як допомогти дітям і підліткам позбутися деструктивного впливу Спартака, адже і досі в соцмережах чимало неповнолітніх користувачів пишуть сумні коментарі і переживають через цей скандал?

— В першу чергу зазначу, було добре, що з'явилось відеоповідомлення від його співведучого Євгена Яновича, і думаю, можна спиратися на те, що він висловив підтримку цьому розслідуванню. Це дуже допоможе не знаходитися надалі в пригніченому стані. Все одно, є ті, хто знаходиться, проте дуже зраділа тому, що Янович також закликав тих, хто пишуть сумні коментарі, аби вони знаходили якісь інші ресурси.

Чому такі сильні реакції у підлітків? Тому що вони проживають фактично втрату. Для них це відбувається насправді, і це — втрата образу, до якого вони прив'язалися, до якого почали відчувати якісь такі почуття, як до рідної людини. Тому що багато підлітків йому писали в коментарях, зокрема, "батько". І писали те, що вони не можуть без його голосу і т.д.

Тобто там вже пішли досить сильні переноси і реакції. Це відбувалося не просто так, не тому що такий вплив міг піти на будь-яку людину, а тому що сам образ Спартака був пропрацьований таким чином, що міг впливати і викликати емоції. Цей образ був пропрацьований, щоб робити такі емоційні гойдалки — то він був дуже такий холодний, беземоційний (про що Спартак навіть і сам казав), то починав бути ніжним, робити "чмоки" в мікрофони, подавав якісь досить дивні сигнали. На що, власне, і втрапили підлітки. Адже вони дуже нестабільні з нестабільною концепцією. Вона у підлітків ще тільки формується.

І коли вони зустрічають такого яскравого персонажа, який дуже впевнено говорить, і тисне на потрібні ланки, вони фактично потрапляють у таку залежність — вони так компенсуються.

Практичні поради для батьків та підлітків

— То що ж з цим можна робити?

— В першу чергу батькам треба говорити з підлітками. Можна прямо запитувати: "Чи ти знаєш, хто такий Спартак і що думаєш з цього приводу?".

Тому що насправді тинейджери шукали в цих подкастах якусь рідну батьківську фігуру. Це означає, що, можливо, їм чогось не вистачало, якогось тепла або довіри до батьків, чи ще чогось. Чому ж і пішла така реакція та такий перенос, як "батько".

Разом з таким батьківським переносом також був і еротичний перенос — в коментарях підтримки багато писали дівчата-підлітки, виражаючи свої фантазій.

Тому батьки можуть говорити своїй дитині: "Я знаю, що багато підлітків це дивилися, і хочу дізнатися твою думку, як ти себе почуваєш". Якщо діти підтвердять, що їм дуже складно, дозволити їм цю втрату пережити. Сказати на зразок: "Так, я розумію, що для тебе це було важливо".

Тобто, номером 1 має бути така собі "легалізація почуттів". Не знецінення на зразок, "Та нічого такого, чого ти переживаєш?!", і так далі. А підтримка їх переживання про те, що це нормально, якщо тобі буде сумно декілька днів, і ти втрачаєш для себе якісь опори, сенс життя. Можна казати: "Давай подумаємо, що можна зробити, пошукати вирішення, якщо ти готовий/готова".

Якщо підлітки говорять "Ні", просто періодично підходити до них і казати: "Я з тобою поряд. Розумію, що для тебе це важко. Але добре, що ти дізнався/дізналась правду".

Водночас є підлітки іншою такої структури, у яких когнітивні компоненти дуже домінантні (вони люблять щось читати, аналізувати, проговорювати), і їм було трохи легше це переживати.

Якщо ж ви бачите, що дитину "хитає", наприклад, вони не можуть сформувати свою думку щодо ситуації зі Спартаком, то у якості альтернативної точки зору можна їм запропонувати почитати у вільному доступі Етичний кодекс психолога.

— Чому саме його?

— Тому що підліткам ніби не вистачає опори. З однієї сторони їхній кумир тріснув, як бульбашка, а з іншого боку їм все ще може здаватися, що такого не може бути, що це неправда. Як раз аналіз таких доступних даних може допомогти якось "перетравити" цю інформацію та вийти з цього когнітивного дисонансу, в якому вони можуть зараз знаходитися.

— Чому у даному випадку важливий Етичний кодекс?

— Тому що людина, яка дійсно є психологом і закінчувала вуз, знає, що таке Етичний кодекс психолога, і приймала його особисто в якості певної своє соціальної відповідальністі. Це не якась законодавча вимога (немає якогось нормативно-правового механізму регуляції), а скоріше, ідеться про людську відповідальність.

У цьому документі є багато різних параметрів, таких як "безоціночні судження" — чого не було в цих підкастах. Тобто, там можна знайти маркери стосовно того, як взагалі має поводитися психолог. Тоді це може компенсувати якусь "сліпу пляму" або заповнити певну частинку пазла, яка для цієї дитини буде важливою.

Але треба розуміти, що не для всіх підлітків такий підхід підійде, а саме для тих, хто люблять щось почитати, проаналізувати, про щось поговорити.

Ті, хто знаходяться в занадто такому емоційному стражданні, — вони зараз не будуть здатні щось аналізувати. Тобто, вони фактично можуть відчувати (що я побачила в коментарях) те, що є ознаками горя.

Такі тинейджери наразі не можуть сформувати свій образ майбутнього. А горе не можна так просто взяти і вимкнути його переживання. Адже втрата — це не обов'язково, якщо у тебе хтось буквально помер. Це може бути смерть концепції, ідеї, образу, зрада. Тобто для психіки цього достатньо, щоб це теж переживали за такими ж етапами переживання горя і втрати, як смерть близької людини.

Відтак, варто надавати простір тим підліткам, які знаходяться в горі і втраті. Запитувати, чим можна їй допомогти, що можна для неї зробити. Підтримувати їх, говорячи: "Ти теж маєш право почуватися". Але у разі, якщо дітей починає "хитати", намагатися надавати їм більш якоїсь такої опори, що, "Ні, це не здалося, ні це не ілюзія".

Якщо вони сумніваються, можна пропонувати ознайомитися з думкою інших психологів, які і раніше виступали з критикою Спартака (але цього не було так сильно чути) про те, що дійсно він, м'яко кажучи, непрофесіонал.

— Чи варто йти на прийоми до психологів та у яких випадках?

— Можна звертатися, але якщо дитина чи підліток поводять себе як більш автономною особистістю, не можна змушувати кудись іти. Це дасть зовсім протилежну реакцію. Якщо намагатися на них тиснути і казати, мовляв, ти себе поводиш ненормально, і тобі треба до психолога, такий підхід тільки погіршить ситуацію. Це може досить сильно нашкодити дитині.

Якщо дитина готова йти до психолога, тоді можна пошукати спеціалістів.

Про те, як і яких психологів обирати та чому це важливо

— Як краще це зробити?

— Наприклад, є Українська спілка психотерапевтів (УСП). Там є психологи різних напрямків. Для вступу в Спілку від психологів вимагається фото їхнього диплома, там є спеціальний реєстр. Особисто також надсилала туди знімок свого диплома. І таким чином хоча б є шанс, що люди, які там знаходяться у тому реєстрі, хоча б мають справжній диплом.

— Чому це так важливо?

— По-перше, це незаконно, коли така людина проводить психотерапію без базової закінченої вищої освіти саме за спеціальністю психологія.

По-друге, тому що кожен напрямок психології і психотерапії має свої недоліки. Зазвичай зараз дуже багато спеціалістів мають декілька напрямків у своєму арсеналі. Вони їх міксують, інтегрують, оскільки всі люди різні, і якщо застосовувати тільки один якийсь метод, такий підхід може бути дуже деструктивним для пацієнта.

Знову ж таки, механіка кожного методу трохи відрізняється, у них є акценти на різні психічні процеси.

Люди, які мають базову психологічну освіту, коли обирають напрямок, вони його реалізують досить безпечно. У них вже є досвід, і коли вони вже щось реалізовують, це зовсім інший рівень якості.

А є такі люди, що навчались не за спеціальністю "Психолог", а відвідали певні курси, щось там закінчили. Але на жаль, дуже шкода, не всі напрямки психотерапії вимагають диплома психолога, щоб взяти до себе на навчання слухачів. Останні там навчаються, не маючи не зрізу, не розуміння, як це працює, що робити.

Випускники таких курсів випускаються і фактично те, що їм дали, їхня психіка "завернула" ще у їхню особистісну обгортку (у кожної людини є свій "фільтр"). Тобто ми не можемо говорити у такому разі про якусь об'єктивну реальність. Будь-яка реалізація напрямку від кожного психолога буде іти через його "фільтр". Тож чим пропрацьованіший психолог, тим чистіший цей "фільтр" і тим краще він реалізовує свою діяльність. А чим менше він має досвіду, особливо такого широкоформатного, тим шкідливіше він це буде робити. Такий "психолог" не буде дивитися, який клієнт перед ним, який у нього тип мислення, що людині підходить, що не підходить. А буде як раз робити якісь оціночні судження, що добре, що погано, давати поради замість того, щоб справді допомагати і т.д.

Тому, повертаючись до алгоритму пошуку спеціаліста, можна дивитися по цим реєстрам дипломованих психологів. Але треба розуміти, що це все одно не панацея, адже, на жаль, є люди, які закінчували вузи, і все. У них не має, так би мовити, основи. Проте такий моніторинг — це один з кроків для пошуку. Те, що в УСП вимагають диплом — є дуже гарним маркером.

— Якщо ж такого спеціаліста немає в Спілці?

— По-перше, можна до нього прийти і просто запитати, де він навчався, і можна попросити показати диплом (не обов'язково фото надсилати). Такий психолог може принести диплом та особисто продемонструвати його відвідувачам.

По-друге, важлива особиста психотерапія. Супервізії — це коли вже людина веде певні кейси, уже в практиці, а потім ще приносить складні випадки до другого психолога, де вони вже розглядають, як ти працюєш з тією ситуацією, які методи використовуєш тощо.

Це також доречно, але (може це суб'єктивно) важливо мати приватний досвід особистої психотерапії. Бо є люди, які мають тільки супервізію, а досвіду особистої психотерапії не мають. Вони просто навчилися на якихось курсах, не пройшли свій шлях і намагаються терапевтувати інших людей.

Наприклад, у них класні комунікативні навички, вони наймають якогось хорошого СММника, все це розкручують, а потім виявляється, що ця людина сама не проходила терапію, вона не в курсі, як це самому бути на місці клієнта.

Тому що взагалі кожен психолог (психотерапевт), коли працює з людиною, зазвичай пройшов все те, що відчуває її клієнт. Тому він може тоді дати якість, адже розуміє, що це за проблема. Не просто через навчання, а ще й через особистий клієнтський досвід, коли ти знаходиш всякі складні ситуації і вирішуєш їх як людина.

— Про це теж у спеціаліста можна відверто запитувати та на яку відповідь можна очікувати? Яким чином це коректніше зробити?

— Можна просто прямо запитати: "Скажіть будь-ласка, яка у вас освіта (мені це важливо знати), чи є у вас особиста терапія, як ви реалізовуєтеся?; для мене і моєї дитини дуже важлива безпека, я готовий/готова почути те, що ви готові розповісти".

У терапевта є право не розповідати про особисту історію, але повідомити про це він все одно може. Мовляв, так, у мене була така терапія стільки-то років. Звісно, без якихось деталей, поглиблене занурення в приватне життя.

— Про що ще можна запитувати, аби перестрахуватися напевно?

— Допустимо, можна ще уточнювати, як саме відбувається терапія, які її механізми, як вона працює. В багатьох напрямках є так звана перша установча сесія, де розповідається про етапи психотерапії, що тебе чекає і так далі. Не в усіх напрямках, але в багатьох. Відтак, дані запитання допоможуть вже на першій зустрічі подивитися, що відбувається і розібратися.

Наприклад, якщо до мене приходять діти чи підлітки, завжди перша зустріч у мене відбувається з батьками.

— Чому?

— Тому що, якщо я не встановлю контакт з батьками, то щоб ми не робили з дитиною, якщо не зміниться сімейна система, не буде цього зв'язку. Іншими словами, якщо дитина змінюється, приходить в сім'ю, і там починаються конфлікти через зміни (адже зміни теж можуть бути неприємними), це вже будуть зовсім інші процеси.

Не всі психологи, що працюють з дітьми, роблять це і з батьками. Але, в принципі, в багатьох напрямках є хоча б раз на місяць зустріч з батьками, щоб говорити стосовно дитини, які проходять процеси (коротко без якихось деталей). Оскільки дитина має право на конфіденційну інформацію. Якщо вона вважає за потрібне (особливо підліток), має право сам про це розповісти або не розповідати.