Випробовано на собі: як ми шукали квартиру у Польщі

З проблемою пошуку житла стикається чи не кожен біженець. Для більшості українців, які приїхали до Польщі в перші місяці війни, давно закінчився термін житлової допомоги «40+». Тобто якщо раніше держава доплачувала орендодавцям, які дали притулок українцям, по 40 злотих на добу, то зараз ця доплата скасована. Вже з березня біженці, які перебувають у місцях колективного проживання понад 120 днів, мають сплачувати за житло у розмірі 50% вартості. З травня, якщо термін перебування перевищить 180 днів, розмір сплати збільшиться до 75%.

Власне, пільги на безкоштовне проживання залишилися лише для людей з інвалідністю, вагітних, осіб, які виховують дітей віком до року, та багатодітних сімей (від трьох дітей).

Мимоволі біженці приходять до висновку, що тепер доведеться шукати житло за повну вартість. А ціни зовсім не ті, що були рік тому.

– Ціни на житло за останній рік зросли на 10-15%. Це може бути пов'язано як і з великим напливом українців, так і з інфляцією, - пояснює ріелтор Міхал Голонбек.

Наприклад, трикімнатну квартиру в маленькому містечку Польщі можна знайти (з комунальними послугами) до 3000 злотих (приблизно 26 500 гривень). У Варшаві цю цифру сміливо можна множити на два - і "трійка" там коштуватиме вже близько 6000 злотих (приблизно 53 000 грн.)

Ситуацію ускладнює те, що все менше поляків готові здавати житло іноземцям. Вся справа в законах, що захищають права орендарів, особливо тих, які мають неповнолітніх дітей.

- Питання в різновиді договору - оказіональному договорі оренди (Umowa najmu okazjonalnego). Згідно з таким договором, арендатора можна виселити лише в тому випадку, якщо є житло, куди він може переїхати. А отже, таке страхове житло має бути зазначене під час укладання договору у нотаріуса, - пояснює рієлтор.

Тому зараз все більше поляків вимагають Umowa najmu okazjonalnego – адже інакше позбавитися квартирантів-неплатників або з іншої причини вкрай складно. І зовсім неможливо, коли є діти. Також багато орендодавців хотіли б знати, що орендар офіційно працевлаштований у Польщі, має легальні права.

А ще проблема в тому, що кількість охочих винайняти квартиру сильно зросла. Тож знайти прийнятний варіант за прийнятні гроші виявилося справжнім квестом.

«Вибачте, що так вийшло, але вам треба з'їжджати»

Коли рік тому ми приїхали до одного з невеликих міст Польщі, рятуючись від війни, ніхто й не думав, що наше перебування тут затягнеться. Тоді благодійна організація надала нам трикімнатну квартиру, де оселилися дві родини. Перші три місяці можна було жити безплатно: за житло сплачував фонд.

Коли час безкоштовного проживання добіг кінця, виявилося, що повертатися нам поки що нікуди. Після болісних роздумів вирішили залишитися. Тож діти пішли до місцевих шкіл, а ми почали платити за житло, підписавши новий договір із господаркою квартири.

Довелося напружитися і затягнути пояси, але протягом літа втягнулися. Господиня була привітною, готовою допомогти у складній ситуації. Ближче до Нового року принесла нам штучну ялинку, іграшки та гірлянди. А разом із ними і новий договір – ціну підняла практично безболісно. Не встигли озирнутися, як рік пролетів. До нашої квартири ми встигли звикнути, а у новій школі діти майже адаптувалися.

В останніх числах лютого, як грім серед ясного неба, прийшла господиня будинку з сумним обличчям і повідомила: їй, на жаль, треба продати квартиру, а нам шукати нове житло. На пошуки нам відвели рівно місяць.

Після слів: "Вибачте, що так вийшло, вам треба шукати інше житло", мене охопила розгубленість. "Як же так? Договір підписано 1,5 місяці тому на пів року наперед. Що за раптовий продаж? А може, це спосіб позбутися набридлих квартирантів? Може, ми надто шуміли? Як би там не було, ми платили вчасно...» - крутилися думки в голові.

Під час наступної зустрічі вирішила поговорити з господинею начистоту: запитала, чи не згрішили ми в чомусь, чи можна якось урегулювати питання? Як з'ясувалося, річ не в нас. Квартиру вирішили продавати заради старшої доньки, яка зі своїм хлопцем планувала переїхати до Варшави та купити там житло, тож потрібні були гроші.

Звичайно, можна було сперечатись, виселити нас не змогли б – але залишати про себе погане враження не хотілося. Нове житло вирішили шукати тим самим складом: за минулий рік ми встигли звикнути до сусідів та й разом дешевше. Були впевнені: зараз знайдемо щось до центру ближче, більше, а може, навіть дешевше. Але...

«Раніше українцям скрізь відчиняли двері, тепер – навпаки»

Спершу здавалося: квартиру знайти нескладно. Бентежили лише повідомлення українців у місцевому телеграм-каналі, які все частіше траплялися на очі: «Допоможіть знайти житло!», «Може, хтось з'їжджає?», «Не можу знайти квартиру кілька місяців!».

Почали шерстити сайти житла, додали телеграм-канали, які пропонують оренду квартир у нашому місті. Ділилися один з одним відповідними варіантами.

Першим неприємним відкриттям стало те, що практично всі квартири, аналогічні до нашої, коштували дорожче. Причому значно – від 500 до 1500 злотих (4500 – 13 000 гривень).

Друге - те, що більш-менш підходило за ціною, було надто далеко від школи та центру. Мені ж було важливо, щоб дитина могла ходити до школи сама. Міняти її вкотре зовсім не хотілося: адаптація у новому місці займала до пів року.

Третє неприємне відкриття - заявлені квартири з трьома кімнатами за фактом такими не були. Дві кімнати були, а третя - простора кухня з диваном. «Жодної можливості усамітнитися. Комусь не пощастить», – думала я.

Квартира у нашому районі, представлена на сайті житла, яка коштувала приблизно стільки ж, але виглядала значно гірше – відлетіла на другий день після публікації оголошення.

Подруга наполегливо рекомендувала рієлтора, який допоміг її сім'ї: мовляв, він запропонує відповідні варіанти.

- Із п'яти квартир, які нам підходили, поспілкуватися з нами погодилася лише одна людина! Ніхто не хотів брати українців, ще й з дітьми та котом, - ділилася вона своїм досвідом.

Від запропонованого польського рієлтора вирішила відмовитись: він дорого брав за послуги. Бажаючи заощадити, зупинила вибір на українці Олені, яку рекомендували у місцевому чаті.

Знайшла Олену, описала ситуацію - дівчина відразу скинула цілком симпатичний варіант квартири. "Не надто далеко від школи, можна навіть дійти пішки за 20-30 хвилин", - думала я. Якщо власники квартир готові здавати житло українцям - треба погоджуватися.

- Зараз знайти житло українцям – проблема, – нарікала моя нова знайома під час зустрічі. - Це одразу після початку війни нам скрізь відчиняли двері. Коли ми тільки-но приїхали, нам стільки всього передали потрібного! Синові навіть грушу принесли: він займається боксом. А зараз, через рік, ситуація рівно протилежна! Тільки люди чують, що квартиру хочуть винайняти українці, - не хочуть спілкуватися, - поділилася своїм досвідом рієлтор.

"Ви точно зможете платити за житло?.."

Зрештою домовилися з Оленою про зустріч у першому потенційному житлі: господарі готові були здавати його українцям.

Запропонована квартира знаходилася далі від центру та школи, була меншою за розміром, коштувала дорожче, ніж нинішня, але загалом виглядала цілком симпатично. Поруч магазин та автобусна зупинка - отже, годиться!

Однак третьої окремої кімнати, яка була так потрібна, не передбачалося: замість неї була кухня з диваном. Але оскільки переважна більшість оголошень із трикімнатними квартирами були аналогічними, вирішила погоджуватися. «Не дуже чесно заявляти двокімнатну квартиру як "трійку". Чесніше писати 2+1», - думала я.

Нове житло в невеликому будинку було світле, свіже і залишало приємне враження, незважаючи на крихітну дитячу з письмовим столом... у шафі та відсутність дверей у «третій кімнаті».

Трохи бентежили круті сходинки до спальні, яка знаходилася у напівпідвальному приміщенні. Замість поручнів біля сходів була встановлена ненадійна конструкція, на яку не можна спертися. "Ще не вистачало собі тут спину зламати", - подумала я, спускаючись вниз сходами.

Сама спальня була просторою. На стіні навпроти великого ліжка висів телевізор. Це розкіш, телевізор не дивилися вже багато років.

Вирішила погоджуватися на те, що є: нічого кращого, дешевше і ближче ніхто не пропонував.

Господарі нової квартири - родина поляків з маленькою дитиною - метушилися навколо нас. Молода блондинка дивилася на мене з оцінкою і без посмішки. Окинувши мене поглядом, обіцяла подумати про мою кандидатуру: як виявилося, в черзі на це житло ми були не одні.

Наступного дня рієлтор попросила інформацію про доходи за останні три місяці з усіх, хто збирається жити у запропонованій квартирі: такою була вимога господарки житла.

Незважаючи на те, що необхідні відомості ми надали відразу, нам все одно відмовили: строга блондинка обрала сім'ю, яка оглядала квартиру до нас. Принаймні таку версію озвучила рієлтор. Трохи засмутилася, але розуміла: час у нас є, пошуки житла тривають.

«Внутрішні двері в квартирі – рідкість та розкіш»

За кілька днів Олена запросила мене до іншої квартири. Вона була ще далі від центру та школи. «Це нічого, можна їздити до школи автобусом чи велосипедом», - заспокоювала себе я.

Під час зустрічі виявила досить симпатичний 4-поверховий будинок з гарним під'їздом та великим балконом, до якого, щоправда, вела вибоїста дорога.

Усередині - максимально простий ремонт, зроблений нашвидкуруч, про що красномовно свідчили криві двері туалету, проводка, що стирчала зі стін у шпаклівці, і не виставлена за рівнем електрична плита. «Нічого, це дрібниці! - думала я про себе. - Лише було б де жити».

Однією із переваг цієї квартири стали... двері - вони передбачалися у всіх кімнатах. Третя кімната повноцінна, а не просто диван на кухні.

Неприємною новиною став той факт, що тут живуть скандальні сусіди, які готові скаржитися на найменший галас. Хазяїн - поляк-квартировласник, який, за словами Олени, «багато матюкається і ні з ким не церемониться». Є скарга – людей виганяють. Не вчасно заплатив - до побачення. І тим не менш, це було найкраще, та й єдине на даний момент житло.

Я знову поспішила сказати, що на квартиру згодна прямо зараз. Але відразу спливла чергова проблема - тут жили два хлопці років 17-ти. Хлопчики хотіли знайти менше житло, проте всі варіанти, запропоновані Оленою, вони відкидали. І, чекаючи відповідного житла, не давали змоги зняти квартиру потенційним мешканцям, тобто нам.

Як я не смикала рієлтора запитанням, коли ж звільниться квартира, новин по ній не було. Незабаром стало зрозуміло, що цей варіант відпадає теж.

Тим часом місяць перевалив за половину – я починала нервувати: до 1 квітня треба було з'їжджати, а в'їжджати не було куди.

Іноді дзвонила чи писала Олена з новими пропозиціями, від яких доводилося відмовлятися.

- Є квартира, але господар вимагає документ, що підтверджує офіційне працевлаштування в Польщі, а також нотаріально завірену довідку від місцевого поляка про те, що він готовий вас взяти до себе, якщо вас виженуть (усе та ж згадана Umowa najmu okazjonalnego. – Авт. ), - говорила Олена.

- Звичайно, такої людини у нас немає і навряд чи з'явиться, - відповіла я. «Не факт, що таку людину я знайшла б і в Україні», - крутилися думки в голові.

- Є квартира, в якій зараз іде ремонт, - говорила рієлтор і кидала мені незрозумілий відеозапис разом з робітниками, що метушаться в маленьких порожніх кімнатках з розгорненими підлогами, численними мішками та інструментами, розкиданими по підлозі.

- А хіба робітники встигнуть закінчити за два тижні? - дивувалася я. - Коли у нас квартира була в такому стані, нам знадобилося не менше як пів року, щоб закінчити ремонт.

На жаль, нові варіанти відпадали знову і знову.

Не витримуючи зростаючої напруги, почала дзвонити по всіх більш-менш відповідних оголошеннях особисто.

«Здаємо квартиру лише студенткам!»

- Ми здаємо житло лише студенткам. Їх має бути не більше двох, – пояснив власник трикімнатної квартири. «Навіщо двом студенткам "трійка?» – думала я.

– Ми не здаємо житло приватним особам. Тільки фірмам, – відповів власник порожнього житла, в яке я була готова заселятися з матрацами.

– Нині квартиру оглядають потенційні орендодавці. Якщо вони її не візьмуть, ми передзвонимо, - говорив третій господар крихітної квартирки під дахом, зі скошеними стелями, і не передзвонював.

- На жаль, пропозиція вже не актуальна, - заявили четвертий та п'ятий квартировласники.

- У квартирі зараз триває ремонт. Якщо хочете, передзвоніть за тиждень, - повідомляв черговий поляк. «Здається, з вашим житлом я вже знайома з відео», - подумки відповіла я.

Квартири розбирали як гарячі пиріжки. Деякі зникали через пів години після того, як вони з'являлися на сайтах.

- Ще нещодавно квартири були нікому не потрібні, а ближче до весни всі як із ланцюга зірвалися, - пояснювала ситуацію на польському ринку житла рієлтор. - У когось закінчився термін проживання на старому місці, хтось недавно приїхав до Польщі.

Після деякої мовчанки Олена запропонувала чергову зустріч. Квартира мала одну перевагу – була прийнятна за ціною. "Треба дивитися, вибирати не доводиться", - думала я, вже особливо ні на що не сподіваючись.

У призначений час, проклавши маршрут гугл-картами, вирушила в дорогу. Спеціально вирішила йти пішки, щоб вирахувати час від школи до чергової квартири.

"Ну і де ж заявлені 15-20 хвилин до школи?" - крутилось у голові на 40-й хвилині швидкого кроку вздовж жвавої траси.

Нова квартира, заставлена старими меблями, виявилася зовсім не новою. У вузькому коридорчику з громіздкими тумбочками пройти могла тільки дуже худенька людина.

- Як тут просторо, як добре! - захоплювалася струнка рієлтор, натикаючись на кути меблів. Дисонанс від слів Олени з тим, що бачили мої очі, одночасно турбував і дратував.

«Як можна говорити просторо, коли дуже тісно? В одній кімнаті навіщось два дивани - і більше нічого не поміститься. В іншій кімнатці письмовий стіл - і все», - думала я.

– А тут може бути дитяча, – гордо сказала Олена.

- А де тут спати? Сюди не поміститься навіть крихітний диван. - дивувалася я, оглядаючи кімнату, що нагадувала комору з вікном.

- Можна винести письмовий стіл – тоді диван поміститься! – оптимістично заявляла рієлтор.

Щоб оглянути місцевість, вийшла на маленький старий балкон. Відразу з'явився страх, що зараз він упаде разом зі мною. За дахами сусідніх будинків мальовничо розкинулися пагорби та ліси.

- Це ж кінець міста? - обережно запитала я рієлтора.

– Ні. Місто ще продовжується там, – махнула рукою у незрозумілому напрямку Олена.

Ось тобі й ближче до школи та центру.

Паралельно спливали інші складнощі - господиня хотіла підписувати договір у нотаріуса, де буде прописано багато пунктів про те, що повинні ми і яке покарання буде у разі їхнього порушення.

Пообіцявши подумати, я поїхала додому в пригніченому настрої. Це була перша і єдина пропозиція, від якої я відмовилася сама: як мінімум, дуже далеко і надто тісно.

«Хочете лишитися тут жити? Платіть більше!

Час спливав. Протягом наступних днів я судомно перегортала нові пропозиції житла. Настрій не покращувався. Несподівано зателефонувала господиня нашої квартири.

– Завтра ми прийдемо із людьми, які хочуть купити нашу квартиру під оренду. Постараємось домовитися про те, щоб її здали вам!

«Від такої пропозиції не можна відмовитись!» - думала я, відчуваючи помітне полегшення. Зайву радість стримували думки, що поки все неточно, буде підводне каміння, ціна на житло обов'язково підросте, але... з'явилася надія.

Проаналізувавши минулий місяць, дійшла висновку: нічого кращого за те, що в нас було, ми не знайшли.

- Звісно, ми згодні! - бадьоро відповіла я.

Першу половину призначеного дня зустрічі зі старими та новими господарями квартири було присвячено генеральному прибиранню: хотілося справити максимально позитивне враження.

Ближче до обіду прийшли старі хазяї квартири з потенційними новими. Знайомі нам поляки показували житло незнайомим, паралельно розповідаючи про всі його переваги. Чоловік і дружина уважно оглядали всі куточки, ставили запитання.

Коли настав час домовлятися про ціну, хотілося кудись зникнути: ще не доводилося чути таких гарячих суперечок про гроші. Стало зовсім ніяково, коли покупці почали тиснути на господарів, вимагаючи поступитися у ціні. Головним козирем їхньої маніпуляції стали ми…. «Скиньте ціну - і ми залишимо цих мешканців», - почула я мимоволі.

Насилу стримала бажання вибігти зі словами: «Не поступайтеся! Ми щось знайдемо». Але наші добрі поляки зрештою погодились. Зробили хорошу рекламу нам, потенційним мешканцям, а потім сказали, що дуже задоволені угодою та тим, що ми можемо залишитися.

За тиждень нам принесли новий договір. Як я й передбачала, ціна на оренду житла зросла, принаймні, на чверть.

«Якщо ви хочете залишитися, платити потрібно більше», - заявили нові квартировласники при зустрічі віч-на-віч. Такий хід був цілком очікуваний. Оскільки ціна не перевищила середню ринкову вартість оренди, я погодилася. Давно прийшло розуміння: квартира, яку ми вважали далекою від центру, виявилася близькою до нього. Ціна за оренду, яка здавалася нам дорогою, була більш ніж прийнятною. Справді, все пізнається в порівнянні.

Ще доведеться зустрічатися, спілкуватися та підписувати договір з новими господарями, хоча друзі вже жартують, що нас купили разом із квартирою. А нам хочеться вірити, що хоч на одну проблему - дах над головою - у нас поменшало.

На тему

Сайти, які допоможуть винайняти житло в Польщі.

• OLX – найпопулярніший сайт безкоштовних оголошень як в Україні, так і в Польщі. Пропозиції оренди шукайте у розділі «Житло». Зверніть увагу на категорію "Для України".
• Otodom – ресурс для пошуку, продажу та оренди житла, на якому публікуються сотні оголошень на день.
• Gratka – сайт безкоштовних оголошень, де також є розділ, призначений для біженців з України.
• Gethome – портал безкоштовних оголошень у Польщі.
• Nieruchomosci - ресурс, присвячений пошуку нерухомості. Тут можна знайти оголошення з продажу та оренди житла по всій території Польщі.
• Ukrainetakeshelter – сервіс з пошуку безкоштовного житла для українців як у Польщі, так і в усьому світі.
• Ukrainesupport – сайт надає допомогу у пошуку безкоштовного житла та транспорту для біженців з України по всій території ЄС.
• Uasupport – спільний проєкт із благодійним порталом airbnb.org, після реєстрації на сайті ви отримаєте безкоштовні пропозиції щодо тимчасового проживання.
• PomagamUkrainie – польський державний сайт допомоги біженцям з України, де у розділі «Житло та квартири» (Noclegi i mieszkania) пропонуються актуальні варіанти як безкоштовного житла, так і довгострокової оренди у Польщі.
• Nocowanie – база безкоштовних пропозицій житла у будь-якому місті Польщі.
• Morizon – україномовний ресурс для пошуку житла у Польщі.
• Uasos – після реєстрації на сервісі система автоматично підбирає пропозиції щодо оренди нерухомості, згідно з вказаними в анкеті перевагами.

До речі

За даними ООН, зараз на території Європи залишаються близько 4,8 млн біженців з України. Найбільше українців осіло саме у Польщі – 1,5 млн.

Майже всі українці працездатного віку, котрі хотіли знайти роботу в Польщі, змогли це зробити. З початку війни тут було працевлаштовано близько 900 000 українських біженців.