Чи можна використовувати рішення Комісії з журналістської етики у судах? Заява КЖЕ

Комісія з журналістської етики сьогодні, 20 квітня, опублікувала на своєму сайті заяву щодо використання механізмів журналістського саморегулювання для вирішення особистих конфліктів.

У своїй заяві члени Комісії зокрема наголошують, мета їхньої роботи і загалом саморегулювання є «не покарання журналістів, а підвищення рівня дотримання етичних стандартів в українських медіа».

Також у заяві йдеться про те, що у окремих випадках, «коли Комісія має підстави вважати, що її висновки будуть у подальшому використані з метою покарати журналіста чи медіа, вона залишає за собою право відмовляти у розгляді скарги».

У тексті заяви членів КЖЕ згадана ситуація, яка нещодавно потрапляла у поле зору Комісії. 1 лютого 2022 на «Українській правді» вийшов блог журналістки та громадської активістки Ірини Федорів «Нардеп-мародер Горобець вирішив судитися з Офісом президента?». У матеріалі йшлося про зв’язок цього нардепа з колишнім мером Ірпеня Володимиром Карплюком, який конфліктує з Федорів протягом щонайменше останньої декади. Представники Горобця звернулися до КЖЕ з проханням відреагувати на порушення журналістської етики в цьому блозі Федорів. В результаті Комісія дійшла висновку про наявність у блозі порушень Кодексу етики українського журналіста і винесла дружнє попередження Федорів та «Українській правді».

Водночас, Комісія дізналась, що проти Ірини Федорів та онлайн-видання «Українська правда» було подано позов про захист честі, гідності та ділової репутації. Підозра, що рішення КЖЕ може бути використане для відкриття юридичного провадження, спонукала Комісію виступити із заявою, повний текст якої ми наводимо нижче.

Комісія з журналістської етики, як орган медійного саморегулювання, що діє в Україні, досить часто стикається зі скаргами, зміст яких є досить подібним до позовів про захист честі, гідності та ділової репутації.

Заявники просять встановити, що інформація, поширена щодо них у медіа, є недостовірною, використовуючи майданчик, що надається Комісією, не для оцінки матеріалів на предмет відповідності Кодексу етики українського журналіста, а для отримання своєрідного експертного висновку зі сторони незалежних фахівців.

У подальшому такі висновки скаржники можуть використовувати як доказову базу у судових провадженнях у дифамаційних справах попри рішучі протести з боку самої Комісії з журналістської етики, яка є органом саморегулювання і наголошує, що будь-яке використання її рішень у судових розглядах та будь-яких інших відносинах, де залучені державні органи або механізми регулювання, є таким, що протирічить суті саморегулювання як процедури.

У нещодавній практиці Комісія зіткнулася з ситуацією, коли представники народного депутата України Олександра Горобця звернулися до органу саморегулювання з проханням відреагувати на порушення журналістської етики в одному з блогів журналістки та громадської активістки Ірини Федорів. У матеріалі згадувалося про зв’язок цього нардепа з колишнім мером Ірпеня Володимиром Карплюком, який конфліктує з Іриною Федорів протягом щонайменше останньої декади. Після отримання висновку Комісії, у якому члени органу дійшли висновку про наявність порушень Кодексу в матеріалі, вже сам Володимир Карплюк звернувся з проханням встановити порушення стандартів етики у іншому матеріалі тієї ж журналістки.

Водночас, Комісія дізналась, що проти Ірини Федорів та онлайн-видання «Українська правда», у якому було розміщено її блог та щодо якого Комісія встановила наявність порушень кодексу етики, було подано позов про захист честі, гідності та ділової репутації.

Комісія розуміє, що її рішення могло бути використане для відкриття юридичного провадження і тому вважає за потрібне надати роз’яснення щодо відмінностей між саморегулюванням та регулюванням, а відтак і щодо ролі КЖЕ у подібних ситуаціях.

1. Перед початком розгляду скарги Комісія аналізує чи відкрите провадження з аналогічними сторонами у судах України. У разі, якщо таке провадження існує та у Комісії можуть бути підстави стверджувати, що її рішення будуть використовувати як доказ (наприклад, через прізвище представника заявника або дату відкриття провадження), то вона відмовляє заявникам у розгляді справи та продовжуватиме це робити надалі.
2. Водночас, Комісія не планує обмежувати коло можливих заявників. Ситуації, коли медіа припускаються порушень стандартів у матеріалах, які стосуються політиків, урядовців, або ж чиновників нижчого рівня, на жаль, не є поодинокими. Тому Комісія вважає, що повне позбавлення таких осіб права звертатися до Комісії не відповідатиме її місії з формування культури професійної та чесної журналістики в Україні та підвищення обізнаності громадськості стосовно медіа, яким варто довіряти.
3. При цьому, Комісія вкотре наголошує, що публічні особи, до яких, безумовно, належать колишні та нинішні депутати, мери міст, представники виконавчої влади та інші мають толерувати до себе більший обсяг критики зі сторони журналістів та громадських активістів. Саме ці особи здійснюють важливу функцію громадського контролю за діяльністю публічних осіб та неодноразово дозволяли виявляти випадки політичної та економічної корупції. Така роль журналістів як «сторожових псів» підлягає додатковому захисту зі сторони міжнародного права та є однією з цілей журналістики як професії, – але також часто викликає тривалу ворожнечу зі сторони публічних осіб, які намагаються використовувати інструменти політичного та юридичного тиску для того, аби змусити голоси, критичні до себе, змовчати.
4. Така ворожнеча може змушувати посадовців, зокрема, зловживати механізмами саморегулювання задля отримання власної вигоди. Тому доречно нагадати, що метою Комісії та саморегулювання є не покарання журналістів, а підвищення рівня дотримання етичних стандартів в українських медіа. У окремих випадках для цього може бути достатнім винесення одного рішення щодо журналіста чи медіа, у інших – постійне звертання уваги на порушення тими ж особами. Втім, у випадках, коли Комісія має підстави вважати, що її висновки будуть у подальшому використані з метою покарати журналіста чи медіа, вона залишає за собою право відмовляти у розгляді скарги. Такий розгляд може не покращити ситуацію зі свободою слова в Україні, а погіршити її, і не сприятиме очищенню медіапростору від негативних явищ.
5. Водночас, Комісія продовжує наголошувати на тому, що журналісти та медіа мають розмежовувати своє особисте ставлення до тієї чи іншої публічної особи та не дозволяти власним оцінкам заміщувати потребу аудиторії медіа в отриманні достовірної та збалансованої інформації про певні зловживання. При її висвітленні медійники не мають переходити на особистості, використовуючи репутацію медіа, в якому вони публікуються, для надання ваги своїм оцінкам та як мегафон, а суворо відповідати вимогам Кодексу етики українського журналіста. Будь-які оцінки та висновки, що можуть надаватися журналістами в критичних матеріалах чи розслідуваннях, мають спиратися на достовірні факти та мають бути належно від них відокремлені.

 Фото: скриншот