Законне право вбивати: за які вчинки військових не покарають у суді

Одкровення двох ексбойовиків із "групи Вагнера", які були записані правозахисним проєктом Gulagu.net, жахають масштабами звірств. Безжальні розстріли дітей та підлітків, жінок та старих людей, підірвані підвали будинків, де ховалися люди...

«…Дітей було близько 40, загалом людей 300-400. Я дав команду на знищення всіх», - розповів Азамат Улдаров, завербований у російську ПВК із колонії. Ми багато разів думали, що вже знаємо все про цю війну, але щоразу доводиться відкривати нові страшні сторінки.

Про порушення росіянами правил ведення війни говорить увесь світ, хоча важко уявити, які у вбивств можуть бути правила. Проте вони є. Міжнародне право трактує війну як злочин агресії, але визнає право на її існування як таке, що історично склалося. Які вони – закони війни, з'ясовувала KP.UA.

Не допустити безглуздих жертв

Першим міжнародним договором про «інтелігентну» війну стала Женевська конвенція 1864 року, яка закріплювала у міжнародному праві норми щодо полегшення долі хворих та поранених воїнів, недоторканності та охорони санітарних обозів. З 1899-го по 1907 рік у Гаазі пройшли чотири конференції, на яких було затверджено конвенції, що послідовно розширюють заборони та обмеження під час війни.

IV Гаазька конвенція найбільш чітко розкреслила червоні лінії щодо заподіяння шкоди противнику. Склала правила облоги та бомбардувань, виділила особливі заборони (наприклад, застосування отрут, зброї, здатної заподіяти особливі страждання, загрози «пощади не буде»). Також документ диктував правила утримання та гарантії безпеки для військовополонених, вимоги до поведінки окупантів на захоплених територіях, захисту цивільного населення, приватної власності, всіх об'єктів, які не використовуються у військових цілях.

– Людство не може зупинити війни. Міжнародне гуманітарне право – воно ж право війни, - створювалося, щоб поставити збройні конфлікти в якісь рамки, не допустити безглуздих жертв, вбивств, тортур, насильства, - каже голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров. – Після Другої світової війни, коли оцінили всі її жахи, IV Гаазька конвенція трансформувалася у чотири Женевські, які були прийняті у серпні 1949 року. Кожна з яких має на меті захист певних груп людей – цивільних осіб, поранених, військовополонених. На ці конвенції спирається сучасне «право війни», яке Росія зараз порушує за всіма позиціями.

Що дозволяється на війні

Фронт:

Міжнародне гуманітарне право ділить людей на комбатантів та некомбатантів. Комбатанти - воюють. Окрім чинної армії, це добровільні об'єднання, місцева самооборона, партизани на окупованих територіях. Усі, хто тримає зброю в руках. Військові журналісти, інтендантський, військово-медичний склад та військові юристи вважаються некомбатантами.

• Комбатанти мають право стріляти в комбатантів супротивника та вбивати їх. За винятком, якщо не склали зброю.
  "Право війни" містить список заборонених боєприпасів. Це хімічна, біологічна зброя, запальні, касетні снаряди та ін.
• Зброя, яка не заборонена, може бути використана.
• Вражати будь-які військові об'єкти супротивника – це право сторін конфлікту. Включаючи об'єкти оборонної промисловості на територіях, де немає бойових дій, та місця дислокації військових частин. Якщо школа, яку спалила ракета, була зайнята комбатантами, це не є військовим злочином. Але має враховуватися пропорційність поразки. Якщо по військовій частині б'ють «Градами», які захоплюють цивільну територію, – це порушення.
• Право брати в полон комбатантів та некомбатантів, якщо вони перебувають у театрі воєнних дій. За умови дотримання Женевської конвенції про поводження з військовополоненими.
• Право окупувати території супротивника.

Окуповані території:

З Конвенції про захист цивільного населення під час війни можна назвати такі позиції.

• Право створювати свою адміністрацію для підтримки життєдіяльності населеного пункту, забезпечення мешканців їжею, водою та комунальними послугами.
• Право залучати до примусових робіт задля забезпечення потреб окупаційної армії чи належного забезпечення населення цивільних, яким виповнилося 18 років. Робота має бути оплачена. (У конвенції йдеться, що окупанти повинні сприяти, щоб якнайбільше людей залишалися на своїх робочих місцях, у тому числі продовжували працювати суди. Питання колаборації у міжнародному гуманітарному праві не розглядається).
• Організовувати евакуацію населення, якщо йому загрожує небезпека. Але не на територію держави-окупанта.
• Реквізувати харчові та інші запаси, а також медикаменти для потреб окупаційних сил та працівників адміністрації. Але без шкоди цивільному населенню.
• Тимчасово реквізувати лікарні для облаштування військових шпиталів. З умовою, що цивільні не будуть обмежені у правах на медобслуговування.
• Інтернувати (затримувати і вимушено переселяти до спеціально відведених місць) цивільних, якщо ті, з погляду окупантів, становлять для них небезпеку. За умови дотримання безпеки та прав інтернованих.
• Заволодівати грошима, фондами, борговими вимогами та іншими активами, що належать ворожій державі, якщо ті можуть бути використані у військових цілях.
• Знищувати рухоме та нерухоме, приватне та державне майно на окупованих територіях, якщо цього вимагає військова операція. Після закінчення військових дій передбачається компенсація.

Що забороняється 

Список табу під час війни дуже великий. Женевські конвенції захищають усіх беззбройних, поранених, військовополонених. Коротко заборони можна звести до десяти пунктів:

1. Вчиняти будь-які насильницькі дії – фізичного, сексуального, морального, економічного характеру стосовно некомбатантів.
2. Вбивати комбатантів, якщо вони склали зброю або вже перебувають у полоні.
3. Розміщувати військовополонених у зоні ураження, позбавляти їх їжі, медобслуговування, зв'язку з рідними, застосовувати тортури та інші способи тиску.
4. Позбавляти поранених бійців армії противника належного лікування та догляду, допуску до гуманітарної допомоги та гуманітарних місій.
5. Стріляти в цивільних кварталах, руйнувати цивільні виробництва, об'єкти життєзабезпечення та критичної інфраструктури на території противника.
6. Здійснювати напади на медичні обози, гуманітарні коридори, евакуаційні колони.
7. Відмовляти охочим евакуюватися з окупованих територій.
8. Примушувати некомбатантів та мешканців окупованих територій до видачі військової інформації та участі у бойових діях на боці армії-окупанта.
9. Вилучати приватну, кооперативну власність, власність місцевих громад, грабувати, мародерничати на окупованих територіях.
10. Знищувати заклади освіти, культури, релігійні об'єкти, пам'ятки історії та архітектури.

З історії питання

Направити війну в русло, яке могло б пом'якшити її наслідки, люди намагалися споконвіку. У давньоіндійському епосі «Махабхарата» наказується не атакувати колісниці ворога пішим військом, а колісничним нападати на піших. Сили мають бути рівними.

Творці Тори намагалися обмежити побічні збитки війни: "якщо довгий час триматимеш в облозі місто, то не псуй дерев його, від яких можна харчуватися, і не спустошуй околиць". Жінок-полонянок, захоплених переможцями, Тора заборонила продавати як рабинь.

Правила війни від першого арабського халіфа Абу Бакр (початок VII століття) говорили, що не можна калічити трупи, вбивати дітей, жінок, старих та священників. Не можна спалювати плодові дерева і забивати стада ворогів, крім як для їжі.

Поєдинки билинних богатирів перед військами – це також спосіб уникнути втрат. Краще загине один чоловік, аніж сотні.

Історії сучасних конвенцій започаткував швейцарський підприємець Анрі Дюнан. Після битви при Сольферіно 1859 року (австро-італо-французька війна) він відвідав поранених солдатів і був шокований нестачею зручностей, медикаментів та персоналу для надання допомоги. У 1862 році Дюнан опублікував книгу «Спогад про битву Сольферіно» і запропонував організувати постійно діючу міжнародну гуманітарну місію, яка мала б нейтралітет.

Так було засновано Червоний Хрест, а 1864 року прийнято першу Женевську конвенцію.