Найжорстокішими катами можуть бути співвітчизники: херсонці про катівню у колишньому бізнес-центрі

Вікторія Салміна згадала про 24 дні у найстрашнішій катівні Херсона. Журналісти Фактів ICTV з дівчиною зустрілися майже випадково. Вони вирішили нікого з постраждалих не травмувати додатково, знімаючи сюжет про підвал на Пилипа Орлика. Але в останній день перед виїздом з міста раптом у соцмережах побачили запис її інтерв’ю.

Ще одна пересторога – смажені факти, яких часто вимагають фіксери, але все ж зустрітися ризикнула. Адже розповідати правду про жахіття, які росіяни та колаборанти коїли у Херсоні – то просто необхідність. Її заарештували у вересні. Забрали, у чому була. На той момент Віка та її мама у друзів фасували цукор, як гуманітарку.

– Росіяни прийшли до дівчинки, в якої ми це все фасували, додому. На той момент там була я і моя мама. Вони ще і маму схопили. Прийшли, вдягли мішок на голову, повезли у невідомому, на той момент, напрямку. Почали ставити питання дівчинці – організаторці. Наприклад, звідки у неї гроші? Чи їздила вона на підконтрольну територію, чи возила звідти зброю? Нічого такого не було.

Питали, чи я теж їздила. А я кілька разів отримувала посилки для дітей зі Скадовська. У них були памперси, каші – я отримувала посилки з підконтрольних територій і возила їх своєю машиною. Організація, яка все це нам надавала, весь цей час допомагала ще й ЗСУ. Росіяни це зрозуміли, тому кажуть: значить, ти й зброю возила. Відкриваю, показую. Там лише памперси та каші, які я через вісім їхніх блокпостів провозила. Яка зброя?

Однак пізніше російські війська прийшли до неї додому, щоб провести незаконні обшуки.

– Але коли росіяни прийшли до мене додому з обшуком, то вони побачили, що я не просто людина, яка дітям гуманітарку возить. Вони побачили, що у мене дуже міцна громадянська позиція, що я країну свою люблю. У мене вдома був прапор, вишивка, на комп’ютері – фотографії. Я думала, що я – розумна. Усі фотографії, які були у мене в телефоні, я скидала на комп’ютер. Телефон я почистила, – іронізує Віка.

Катівня, куди кинули Віку, – одна із найстрашніших у Херсоні. Людей тримали у підвалі бізнес-центру на Пилипа Орлика. Це важко собі уявити: навколо дитячі майданчики, містяни попивають каву і навіть не підозрюють, що зовсім поряд від болю волають арештанти.

Фото: Факти ICTV

– Там було дуже гучно. Сказати, що ти зойкнув або пискнув – ні! Ти просто репетуєш, бо б’ють так, що не можеш не кричати.

В імпровізованих камерах жінок та чоловіків тримали разом. З Вікою сиділо ще четверо: дівчина і троє хлопців. Спочатку дівчину кинули у застінки нібито на пару днів “для профілактики”, але після обшуку запроторили надовго. На щастя, мама, яку відпустили раніше, встигла заховати прапор, який висів у квартирі. Інакше знущання були б страшнішими.

– Вони б мені його до камери принесли. Вони таке люблять. Хлопчині, який сидів зі мною, вони з дому принесли прапор, знайдений під час обшуку. Почали його кидати на землю і зверху тупцювати. На хлопцеві.

Один зі співкамерників, згадує Вікторія, два місяці просидів, прикутий наручниками до труби. Вставати зі стільця йому не дозволяли.

– У кожного є, так би мовити, куратори, які ведуть справу. І виходить, кому який дістанеться. У того хлопця був той, який любив катувати ось так, – розповіла дівчина.

Фото: Факти ICTV

Саме у бізнес-центрі росіяни облаштували структуру, яку назвали “Государственная служба безопасности”. Там заправляли наші ж співвітчизники. У березні правоохоронці оголосили підозру очільнику Служби безпеки часів Януковича Олександру Якименку та вісьмом його поплічникам з так званих ЛНР та ДНР.

– Фактично, це був аналог ФСБ. Завдання російською владою було сформульовано максимально просто: або ти себе визнаєш росіянином і відмовляєшся від національної ідентичності українця, або тебе піддаватимуть катуванням, нелюдському поводженню, аж до фактів навмисного вбивства, – розповів начальник відділу протидії злочинам, вчинених в умовах збройного конфлікту, Херсонської обласної прокуратури Андрій Коваленко.

Представники цього незаконного збройного формування за допомогою соціальних мереж та фізичних осіб встановлювали проукраїнських людей, зокрема, тих, хто надавав гуманітарну допомогу з контрольованих територій України.

Цих людей без будь-яких адміністративних рішень саджали до камер, застосовувався струм, змушували під відео зізнаватися у якихось незаконних речах, яких вони ніколи не вчиняли, зазначив він.

– З 2014 року Олександр Якименко переховувався у Росії за державну зраду. Він виконував вказівки Кремля щодо придушення спротиву в Херсоні. Тут у підвальному приміщенні була катівня, куди звозили незаконно затриманих проукраїнськи налаштованих херсонців і тих громадян, які, як вони вважали, допомагали Силам оборони України, – розповіла речниця Управління СБУ Херсонської області Вікторія Шакула.

Вікторія Шакула розмовляла із потерпілими. Одного із херсонців, каже вона, взяли за те, що він сфотографував місце прильоту і залишив фото у галереї телефону.

– Як він був, у домашньому одязі, так він тут і перебував, у цьому холоді. Щоб не втратити лік часу, розуміти день сьогодні чи ніч, заручники залишали мітки на стінах, як своєрідний календар. Цей хлопець – з дуже набожної родини. На стіні він намалював хрестик, а коли його друзів забирали на допити, він сідав у кутку на коліна і молився, щоб ці тортури були якомога меншими.

Фото: Факти ICTV

Людей, які тут побували, може бути до сотні. Однак свідчити готові не всі. Хтось виїхав з області або навіть з країни. Для когось катування стало непосильною травмою, яку хочуть забути. А дехто навіть не здогадувався, де саме його чи її тримали.

– Коли ми потрапили до бізнес-центру, то побачили, що камери, якщо їх можна так назвати, облаштували просто у підвальному приміщенні. Там були просто кімнати з металевими дверима, де одночасно тримали жінок і чоловіків. Коли ми разом зі ЗМІ розповіли про це місце, то до нас почали звертатися люди, яких тут катували. Вони впізнали це місце, хоча їх туди привозили з мішком на голові, – згадав Андрій Коваленко.

У будівлі моторошно і зараз. Фактично, приміщення стоїть законсервоване. Хоча на вулиці тепло, проте у підвалі – сиро, темно і холодно. Пересуваємося колишньою катівнею із ліхтариком. Промінь підсвічує залишки спалених шин та, ймовірно, знищених документів. Ближче до вікон – заглиблення, де заручники спали, гріючись один об одного. Укривалися картонками та шматками лінолеуму. Найбільше кати боялися, що їх ідентифікують, вважають у СБУ.

– Потерпілі розповідали, що коли кат заходив сюди брати когось на допит, вони мали стати й повернутися до стіни. Мішок на той час уже мав бути на голові. Не дай Боже його зняти. Вони боялися, що хтось побачить їхні обличчя і впізнає когось.

Але вісьмох поплічників Якименка вже вдалося ідентифікувати, розповіла Вікторія Шакула.

– Вони, звісно, тобі не звітують, мовляв, дозвольте відрекомендуватися, я такий-то, громадянин такої-то країни. Але, судячи з акценту, були й росіяни. Ті ж, що зі мною спілкувалися, звісно, не українською, але без російського акання. Але один заявив: ось вісім років ви бомбили Донбас. І тут я зрозуміла. Це наш – місцевий, – зазначила колишня арештантка Вікторія Салміна.

Згадує, що у камері заручникам дозволяли знімати мішки. Однак на допитах їй дали побачити ката лише один раз.

– Був один, якому, як пожартував його колега, подобався зоровий контакт. У нього були неймовірні бірюзові очі. І він на мене дивиться, а я кажу: я вважаю вас звірами. А він: так, але ми гірші за звірів, але ви нас такими зробили, бо вісім років… Донбас! Тоді я усе зрозуміла. Завівся, – згадала вона.

Камера для катувань від арештантів отримала назву “весела кімната”. Вікторію Салміну допитували уже в іншій. Вона згадала, як це відбувалося.

• Він мені ставить питання – я відповідаю.
• Стрічки розвішувала?
• Розвішувала (б’є струмом).
• Відео знімала для TikTok?
• Знімала (б’є).
• Це робила?
• Не робила (знову б’є). Та не робила (знову б’є). То бийте, скільки хочете. Я цього не робила!

– Вони не змушували мене у чомусь зізнатися і чи записати щось на відео. Але питали, чи знімала я Антонівський міст. Так, у них був мій фотоапарат. На світлинах – міст, переправа, баржі у чудовій роздільній здатності. Я ж фотограф. Ніготь вирвався під час допитів. Там неможливо не кричати. Тобі так боляче, що у тебе тіло все стискається. Я настільки сильно стисла руки, що я навіть не відчула, що вирвала собі ніготь. Він просто вивернувся в інший бік, – згадала вона.

Олександра Якименка та його поплічників уже оголосили у розшук. Їм інкримінують державну зраду, зазіхання на територіальну цілісність України, порушення законів та звичаїв війни. Ті, хто відсидів тижнями, а то й місяцями, у підвалі, оговтуються. Комусь знадобилася серйозна реабілітація. Віка каже, її втримала віра у Збройні сили України.

– Я щодня у підвалі знала, що все скоро закінчиться. Я щодня чекала, що прийдуть наші хлопчики та відкриють підвал. І скажуть: все, ви вільні.

Росіяни випустили Віку саме перед втечею із Херсона. Окупантам дали команду евакуюватися, тому вони відкрили застінки.