Пам’яті снайпера Дмитра Іванова

До повномасштабного вторгнення одесит Дмитро Іванов працював у будівельній сфері, любив рибалити та мав багато друзів. Чоловік був одруженим та виховував 13-річну доньку Юлію. Він брав участь у всіх патріотичних заходах в місті та встигав волонтерити.

Фото: Фейсбук Dmitriy Ivanov 

Разом із товаришами Дмитро заснував громадське об’єднання, яке допомагало дитячим будинкам, проводило для охочих зустрічі з героями сьогодення в рамках патріотичного виховання та допомагало хлопцям АТО/ООС.

Дмитро не мав досвіду у військовій справі, але у перший день повномасштабної війни разом із трьома найкращими друзями стояв на порозі районного ТЦК (територіальний центр комплектування та соціальної підтримки  - ред.).  

Дружина загиблого Наталя згадує, що Дмитро не замислювався ані на мить, чи йти йому на війну.

«Він був дуже хоробрим й непохитним. Чесним й справедливим. Спочатку я корила себе й все думала, ну чому я його не відговорила? Але потім сказала його доньці: «Хто міг зупинити твого батька? Ніхто…». Він вірив в Україну, вірив у нашу перемогу і хотів її наблизити всіма силами», - каже Наталя.

У подружжя не було спільних дітей, але Дмитро мріяв про поповнення родини. «Не встиг….» - не може стримати сліз молода вдова.

Чоловік загинув 20 березня у Бахмуті від авіаудару. До цього він розповідав дружині, що тут побачив, як виглядає Пекло.

Фото: Фейсбук Poltavka Natalka

«Якщо ми підемо з Бахмута сьогодні, то завтра орки будуть у нас вдома. Ми не можемо цього допустити, там наші дружини, діти й матері», - наводить Наталя слова загиблого героя.

Одна з останніх публікацій у Фейсбуці, яку зробив Дмитро, була саме про захист Бахмута.

«Їдемо дорогою спогадів з побратимом. Їдемо захищати український Бахмут. Чому саме спогадів? Тому що проїхали вже 500 км, та життя пролетіло перед очима. Згадуєш все, бо не знаєш, чи повернешся звідти живим… Я з Одеси, як і більшість воїнів в бригаді.  Бахмут знаходиться за тисячу кілометрів від Одеси й він НАШ! Український! Ми обов’язково переможемо, все буде Україна!» - підбадьорює Дмитро, а в очах зчитується сум, ніби чоловік передчуває неминуче….

За словами друга Дмитра Бориса, коли герой пройшов один із найважчих своїх боїв у Бахмуті – не зрозумів, як вцілів, адже по позиціях українських захисників били не тільки міномети, а й крили авіацією. На деякий час хлопці втратили зв’язок з командуванням, але позицій не залишили та дали гідну відсіч ворогу. Коли зв’язок відновився, бригада отримала наказ змінити локацію. Там було безпечніше і Дмитро вийшов на зв’язок. 

«Ми говорили за 12 годин до його загибелі. Підрозділ Дмитра мав відпочивати, але їх підняли по тривозі. Останнє, що він написав, що біжить «працювати». Я відповів, бережи себе, друже… Наступного дня повідомили, що Дмитро загинув. Він був мені справжнім другом», -  каже Борис.

Інший товариш Дмитра, Микола, вважає загиблого героя не просто другом, а «старшим братом». Чоловіки пліч-о-пліч пішли боронити Україну рік тому.

«Я поїхав на 0 раніше і ти постійно мене наставляв, як поводитися, як зберегти своє життя. Я завжди слухав тебе, адже ти був прикладом хорошого військового для мене. Я вірю, що на небі ти займеш почесне місце нашого з Борею ангела-охоронця. Я тебе ніколи не забуду!!!! Ти будеш у моїй пам'яті й серці назавжди» - згадує Микола.

Дмитро Іванов повернувся в Одесу «на щиті». В останню путь героя проводжали його рідні та знайомі.

«Він вже дивиться з небес на нашу працю в молитві й труді, на працю в захисті тої святої землі, яка до нас прийшла від дідів та прадідів, від славетних рицарів козаків й воїнів гетьманів. Прощаємося з героєм, нащадком цього славного українського роду. Хто душу положе за братів своїх, у того буде Царство небесне. Проклята та нація, яка принесла на нашу землю таку велику біду, яка принесла сльози для дітей та для батьків», - звучало у прощальному слові над Дмитром капелана Василя Вирозуба.

Вічна пам'ять Герою! 

Перше фото: Фейсбук Poltavka Natalka