Балаган для людожерів у ютуб-анекдоті Шамана

У мережі з’явився черговий російський ютуб-анекдот, який не прокоментував тільки ледачий, причому по обидва боки фронту. Юний російський співак із пубертатним псевдо Шаман випустив кліп на свою пісню «Ми».

Молодик стоїть на Червоній площі. Камера неквапно повзе знизу вгору: чорні псевдомілітарні чоботи, чорні штани з наколінниками (щоби вставати з колін чи ставати на них?), чорна шкіряна куртка, пов’язка-триколор на рукаві, світле волосся по боках обстрижене й зачесане в характерний чубок. За кадром одностайний хор скандує: «Ми! Ми!». Коли чадо відкриває рота, воно підтверджує початкове враження: «День зажигая сердцами, вверх поднимается знамя» ну й далі патетична імперська маячня.

Якщо вам це щось сильно нагадує, то ви не помиляєтесь. Усе дуже красномовно: від тексту («Знамена ввысь, ряды сомкнулись плотно, чеканит шаг штурмовиков отряд» — перший рядок гімну НСДАП, улюбленого російськими наці теж) — до дати виходу відео (20 квітня — день народження Гітлера), від дружного «Ми», так схожого на багатотисячний «Хайль» — до прикиду цього, прости господи, Шамана.

Є, втім, і кінематографічні паралелі — не менш красномовні. У фільмі Боба Фосса «Кабаре», дія якого відбувається у Веймарській республіці початку 1930-х, є епізод, коли двоє друзів — учитель англійської та розбещений німецький аристократ, котрий вважає, що штурмовики Гітлера потрібні, бо їх можна використати проти комуністів, а потім позбавитись, — заїжджають у мирний придорожній трактир. Раптом зі сцени починає співати молодий чоловік. Цього разу камера рухається згори вниз. Співак — зразковий арійський красунчик, світле волосся, чубчик як годиться, форма штурмових загонів, та ж сама пов’язка, тільки зі свастикою в колі на рукаві. Ангельським голосом ця проява співає:

The sun on the meadow is summery warm.

The stag in the forest runs free.

But gather together to greet the storm.

Tomorrow belongs to me

(Сонце на галявині по-літньому тепле.

Олень у лісі бігає вільно.

Але зберіться разом, щоб привітати бурю.

Завтрашній день належить мені).

Один за одним із місць встають і підхоплюють цю пісню чоловіки й жінки, старі й молоді. Звичайні німці. Простий, так би мовити, народ. Божевіллю опирається лише один стариган у картузі й окулярах, що присоромлено опускає голову. Повертаючись до машини, вчитель кидає своєму другу: «Ви досі вважаєте, що зможете їх контролювати?».

Свого часу Ганна Арендт, побувавши на процесі над Адольфом Айхманом, була вражена тим, наскільки пересічною, нецікавою людиною виявився один із організаторів Голокосту. Вона очікувала побачити кровожерливого монстра, а надибала бюрократа без уяви й особливих розумових здібностей. У підсумку написала книжку про процес, назва якої стала крилатою: «Банальність зла».

Боб Фосс у своєму антифашистському мюзиклі підійшов із другого боку. Він показав красу зла. По суті, весь епізод у трактирі — це попередження: зло може подавати себе привабливо, дуже ефектно. Вас заманюють чудовими голосами та прекрасними обличчями, але після янголяток в уніформі завжди приходять айхмани, які відправлятимуть мільйони на смерть, тому що так звеліло начальство.

Автори відео на Червоній площі, звісно, і не думали дослухатися до попередження, вкладеного в оригінал. Убого, але шумно змавпувавши Фосса, вони насамперед хотіли потішити російську хтонь, підкинути цьому ненажерливому «ми» підбадьорливого візуального їдла.

Але хтонь ніколи не буває вдоволеною до кінця. Їй завжди буде мало. І коли телевізійне шаманство припинить на неї діяти, а реальної перемоги у війні так і не станеться, вона почне придивлятися до царя. Який раптом виявиться недостатньо вусатим. Недостатньо Сталіним, недостатньо Гітлером. Далі буде безглуздо і безжально.

Ви досі вважаєте, що зможете їх контролювати?