Чи стане нарешті незалежною Нацрада з питань телебачення і радіомовлення?

Наприкінці березня набрав чинності новий закон про медіа. Реформа у цій сфері є одним із семи кандидатських зобов'язань України перед Європейським Союзом. Якщо все не закінчиться лише ухваленням закону, вплив олігархів і країни-агресора на національний медіапростір має значно зменшитися.

Ключовим елементом усієї реформи стане робота Національної ради з питань телебачення і радіомовлення — постійно діючого конституційного національного регулятора у сфері телерадіомовлення. З новими повноваженнями вона має необхідні можливості для того, щоб ефективно карати порушників і протидіяти ворожій пропаганді.

Але чи зможе цього разу?

Як раніше працювала Нацрада з питань телебачення і радіомовлення

Боротьба за вплив у Нацраді точиться як між президентом та парламентом, так і між чинним президентом і його попередниками. І почалося це ледь не в момент заснування цього органу в 1994 році.

Тоді, всупереч закону, Леонід Кравчук визначив склад Нацради і затвердив її тимчасове положення, хоча робити це на той момент мали тільки народні депутати. На певний час розв’язав цю кризу Леонід Кучма, який скасував рішення попередника.

Запобігти подальшим конфліктам мала Конституція 1996 року, де визначили, що і президент, і парламент призначають по половині складу членів Нацради. Після Помаранчевої революції парламент уніс до закону зміни, якими наділив себе повноваженням відправляти у відставку всіх членів регулятора за результатами звіту. Пізніше такі повноваження отримав і президент.

У трохи видозміненому вигляді ця норма існувала донедавна. Саме так Володимир Зеленський у 2020 році звільнив усіх чотирьох «президентських» представників у Нацраді за результатами звіту, але одразу поновив двох із них. Таким чином він позбувся призначенців, лояльних до попередника.

Контроль над Нацрадою дозволяє впливати на роботу телеканалів і радіо, висвітлення інформації, показ реклами та навіть мовні квоти. Саме Нацрада видає, продовжує або відкликає ліцензії на мовлення. У 2017-му регулятор відмовив у продовженні ліцензії «Вести.Радио» за ворожу пропаганду та відсутність відомостей про кінцевих бенефіціарів. У 2021-му члени регулятора намагалися позбавити ліцензії телеканал «НАШ» за розпалювання ворожнечі. А за президентства Януковича Нацраду звинувачували у спробі позбавити ліцензії телеканал ТВі через опозиційну до влади позицію.

Саме за позовом Нацради у 2014 році суд зобов'язав провайдерів призупинити ретрансляцію найбільших російських каналів. Також регулятор попередив провайдерів, які проігнорували це рішення, що системне порушення закону стане підставою для звернення до суду про анулювання ліцензій.

Ще один інструмент у роботі Нацради — штрафи. Телеканал СТБ покарали на 1,65 млн грн за трансляцію передач, які можуть завдати шкоди дітям. Телеканал «Інтер» отримав штраф на 4 млн грн за розпалювання ворожнечі через трансляцію концерту до Дня перемоги. А за порушення мовних квот у різний час штрафували радіо «Люкс ФМ», «Шансон», Best FM та «Громадське радіо», а також телеканали 1+1 і К1.

Та навіть із цих прикладів лише частина досягла успіху. Через політичну і фінансову залежність Нацрада часто не має ні бажання, ні коштів на справді ефективну роботу. Цим користувалися проросійські канали на кшталт 112, «НАШ» чи NewsOne, яких через ворожу пропаганду і відверто деструктивну діяльність роками намагалися позбавити ліцензій, але всі справи розвалювались у судах.

Навіщо було змінювати закон, і що змінилося

Практика показує, що політично залежні органи не здатні належним чином здійснювати свої повноваження. До того ж були питання до ефективності роботи Нацради, зокрема щодо неможливості закрити пропагандистські канали в Україні. Та й застаріле законодавство вже не враховувало сучасних технологій і розвитку. Тому зміна правил була на часі.

Одним із найбільших нововведень є спроба збільшити незалежність Нацради. Добір членів регулятора здійснюватиметься на конкурсних засадах. Пропонувати кандидатів можуть лише об'єднання підприємств-суб'єктів у сфері медіа, громадські об'єднання, творчі спілки, які активно працюють у медійній сфері не менше трьох років. З цього процесу виключили політиків і політичні партії, які хотіли узурпувати право делегувати кандидатів.

Конкурс проводитимуть парламентський комітет і комісія при президентові. Вони будуть обговорювати кандидатури і вносити на розгляд Верховної Ради та глави держави рішення стосовно кожного з кандидатів із висновками й рекомендаціями. Робота що комітету, що комісії має бути відкритою та публічною. Останнє слово все одно лишається за парламентом і президентом.

Істотно підвищили винагороду членів Нацради. Якщо раніше вона становила майже 27 тис. грн, то тепер — понад 200 тис. грн. Належна винагорода — один із найважливіших чинників, які впливають на незалежність роботи будь-якої інституції.

Змінилися й повноваження регулятора. Тепер він може видавати приписи, якими інформуватиме суб’єктів у сфері медіа про порушення закону. Багаторазове та систематичне ігнорування приписів може призвести до штрафів, а пізніше — до скасування реєстрації, звернення до суду про анулювання ліцензії чи заборону розповсюдження.

Нацрада зможе стежити за прозорістю структури медіа. Інформація про всіх, хто має істотну участь у медіа, ключових учасників та характер взаємодії між ними має бути публічною. Заборонено істотну участь офшорних компаній. Якщо ж регулятор дійде висновку, що структура медіа є непрозорою, то може скасувати його реєстрацію, заблокувати поширення чи звернутися до суду з позовом про анулювання ліцензії.

Запроваджується й інститут спільного регулювання, коли частина рішень ухвалюватиметься спільно Нацрадою та представниками галузей медіа.

Тож закон не створює загрози цензури і не є небезпечним для прозорих та відповідальних медіа. Про це свідчить реакція представників Європейського Союзу, які привітали прогрес адаптації законодавства ЄС у сфері медіа. Але закон ще треба реалізувати. І з цим будуть значні складнощі.

Чому реформа може не спрацювати

Ухвалення закону — лише початок реформи. Її впровадження повністю залежить від роботи Нацради. Є значні ризики, що саме на цьому етапі реформа натрапить на ті ж граблі, які заважали розвитку сфери медіа всі попередні роки.

Як і раніше, президент і парламент призначають по половині членів Нацради. Цей порядок визначений у Конституції, яку неможливо змінити під час дії воєнного стану. Але доцільно вже напрацьовувати інші варіанти. Наприклад, призначення членів Нацради Кабміном за пропозиціями професійної спільноти і результатами конкурсу.

Конкурси, комісії та обмеження переліку тих, хто може пропонувати кандидатів, роблять процес більш публічним та прозорим, але не здатні повністю запобігти зловживанням. Якщо президент чи парламент захочуть призначити конкретну людину — нові процедури цьому не завадять, бо кінцеве рішення все одно буде за ними. Адже комітет і комісія не мають повноважень відсіяти негідних чи недоброчесних кандидатів. Якщо ж результати конкурсу не влаштовуватимуть владу — завжди можна оголосити повторний, що в нас часто практикується. І законом такі ризики вирішити неможливо.

Тому й не дивно, що опозиція, правозахисники та громадська спільнота найбільше переживають за незалежність регулятора. Адже якщо Нацрада буде політично залежною від влади, реформа так і залишиться лише на папері.

Ще однією проблемою є перші ж зміни до закону. За більш як місяць до того, як він набрав чинності, народні депутати зупинили на 2023 рік норми щодо винагороди членів Нацради. Пояснили це тим, що реалізація зазначених норм потребуватиме чималих додаткових витрат і може призвести до зменшення доходів державного бюджету.

Зараз це можна виправдати війною та обмеженими ресурсами, якими розпоряджається держава. Всі кошти мають іти на роботу критичної інфраструктури і забезпечення війська. Але сам факт, що нардепи спершу гарантують належну винагороду, а потім першими ж змінами її обмежують, істотно впливає на незалежність членів регулятора і готовність фахівців з приватного сектора працювати на державу. У мирний час такі зміни неприпустимі і свідчитимуть про намір управляти Нацрадою в ручному режимі.

Члени Нацради захищені від безпідставного дострокового звільнення. У законі про медіа виписано девʼять вичерпних підстав для дострокового припинення повноважень. Однак слід памʼятати, що на час воєнного стану народні депутати наділили себе та президента повноваженням звільняти чиновників. Так парламентарії зробили з Людмилою Денісовою, колишньою Уповноваженою з прав людини, та Валерієм Пацканом, колишнім головою Рахункової палати. Президент аналогічно зробив з ексгенпрокуроркою Іриною Венедіктовою. І так само можна звільнити членів Нацради, проігнорувавши прямі норми профільного закону. Мова не про якість звільнених персоналій, а про принцип.

Одним із маркерів реформи має стати позиція регулятора щодо інформаційного телемарафону. Такий добре працював у перші місяці війни, централізовано інформуючи українців через основні телеканали, але з часом до нього виникало все більше запитань у медіаекспертів. І хоча в Нацради в умовах воєнного стану немає інструментів впливу на формат телемарафону, однак її члени мають достатньо експертизи, щоб порушити дискусію про ефективність і доцільність такого формату. Бо на «Єдині новини» з державного бюджету виділяються мільярди гривень, а тим часом втрачається різноманіття медійного ландшафту України. І якщо вчасно не втрутитися, то відновлювати буде нічого.