Корецький монастир. Українська схованка патріарха Кирила

В Україні діє монастир, який підпорядковується напряму Московському патріарху Кирилу.

Для когось цей факт на 10-му році війни з Росією є кричущим. Для когось – давно відомим. Проте, коли увага ЗМІ та громадськості прикута до подій навколо трьох лавр, які лише тепер українці намагаються деокупувати, варто пам’ятати, що найбільш закритим і вивченим осередком впливу Московського патріархату в Україні є Свято-Троїцький жіночий монастир. Діє він у Корці на Рівненщині. У ньому проживають близько 120 черниць і послушниць.

Показово, що монастир фактично закритий від зовнішнього світу. Принаймні, у розмові з «Главкомом» голова міста Корець Людмила Дмитрук запевнила: у місцевої влади немає жодної комунікації з монастирем.

У листопаді 2022 року СБУ спільно з Нацполіцією і Нацгвардією проводили на території монастиря «контррозвідувальні (безпекові) заходи… з протидії підривній діяльності російських спецслужб в Україні». Однак про результати проведення цих заходів повідомлень досі не було.

Відомо, що монастир має свій бізнес, там шиють саккоси (верхнє архієрейське богослужбове вбрання), митри (богослужбовий головний убір єпископа та ієреїв). Наприклад, за 2020 р. монастир отримав дохід у сумі близько 7 млн грн.

Як так сталося, що на заході України навіть попри повномасштабну війну продовжує існувати релігійна організація, що підпорядковується навіть не українському підрозділу РПЦ (так званій УПЦ МП), а напряму патріарху Московському Кирилу, який схвалює вбивства українців? За інформацією «Главкома», вже на найближчому засіданні Держслужби з етнополітики і свободи совісті питання Корецького монастиря буде актуалізоване, аби ані влада, ані суспільство не забували про проблему, яка сховалася буквально під носом.

Тож, чого чекати Корецькому монастирю, зважаючи на рішення Рівненської обласної ради, яка заборонила на території області діяльність Московського патріархату – у матеріалі «Главкома».

Кому належить Корецький монастир

«Корецький Свято-Троїцький жіночій ставропігійний монастир Московського патріархату» (саме така повна юридична назва) напряму підпорядковується Російській православній церкві (РПЦ). Про це свідчить не лише текст Статуту монастиря, а й дані, які містить система YouControl.

Статус ставропігійного український монастирю надав патріарх Московський Пимен лише у 1984 році. Сталося це у зв'язку із конфліктом між тодішньою настоятелькою обителі ігуменею Наталією (Ільчук) та на той час екзархом України, митрополитом Філаретом, який згодом створив Київський патріархат, а нині є почесним патріархом УПЦ/ПЦУ та продовжує очолювати Київський патріархат. Ставропігія означає автономний статус, підпорядкування не місцевому ієрарху (наприклад, митрополиту Церкви Московського патріархату в Україні), а напряму патріарху. Примітно, що на відміну від ситуації з лаврами, захопленими Московським патріархатом в Україні, держава, за даними YouControl, взагалі не володіє об’єктами релігійної громади у Корці і не має права розпоряджатися майном монастиря. У Статуті Монастиря йдеться, що він належить прямо РПЦ, яку названо у цьому документу «Руською православною церквою».

Управління монастирями РПЦ здійснює, керуючись Статутом РПЦ і Цивільним статутом самого монастиря.

Зокрема, у п. 3 Глави 13 Статуту РПЦ ідеться про те, що «Ставропігійні монастирі перебувають під начальницьким наглядом і канонічним управлінням патріарха Московського і всієї Русі або тих синодальних установ, яким патріарх Московський і всієї Русі благословить таке спостереження та управління». Тобто можливість того, що управляє Корецьким монастирем Церква Московського патріархату в Україні на чолі з митрополитом Онуфрієм, передбачена. Проте…

Ось що про це каже безпосередньо Статут самого монастиря у нині чинній редакції від 2011 р.:

«Монастир знаходиться під начальницьким наглядом і вищим керівництвом патріарха Московського і всієї Русі… Монастир знаходиться під керівництвом призначеної патріархом ігумені цього монастиря… Монастир у своїй діяльності підзвітний Патріарху і Священному Синоду РПЦ», ідеться у п. 1.2. Статуту монастиря. Отже, монастир таки прямо підпорядковується саме патріарху Кирилу і РПЦ, а не УПЦ МП.
 

Важливо зазначити, що Корецький є одним з двох ставропігійних монастирів, які перебувають під контролем і у власності РПЦ за межами України. Другий – Пюхтицький Успенський ставропігійний жіночій монастир розташований в Естонії.

Ігуменя Парфенія (Новак)

8 листопада 2021 р. Синод РПЦ ухвалив рішення призначити на посаду ігумені Свято-Троїцького Корецького ставропігійного жіночого монастиря монахиню Парфенію (Новак). Це сталося після смерті її попередниці, ігумені Рафаїли (Хільчук), яка відійшла через важку хворобу на 69 році життя.

У відкритому пошуку катма інформації про нинішню настоятельку Парфенію (Новак). За даними YouControl, керівником, тобто намісником Корецького монастиря значиться особа на ім’я Новак Галина Олександрівна.

У сан ігумені намісниця монастиря Парфенія (Новак) була зведена буквально перед повномасштабним вторгненням росіян 1 лютого 2022 року. Здійснив зведення у сан митрополит Каширський Феогност під час Божественної літургії у Покровському монастирі Москви. Митрополит Феогност є очільником Синодального відділу у справах монастирів і чернецтва, член Вищої церковної Ради РПЦ.

Цікавий факт: людина з ім’ям Новак Галина Олександрівна була офіційним спостерігачем від партії «Батьківщини» на позачергових виборах народних депутатів у 2019 р. Причому працювала на виборах в одномандатному окрузі №153, до якого входив Корецький район. Можливо, це просто повний збіг, оскільки інших доказів такої участі ігумені у політичному житті знайти не вдалося.

Росія тут ні до чого. Про історію Корецького монастиря

Вперше монастир у місті Корець був заснований у 1064 р. ігуменом Києво-Печерським Варлаамом. Але у 1242 р. монастир був розграбований ханом Батиєм. Про це ідеться в офіційній історичній довідці, розміщеній на сайті РПЦ.

Росія, тобто Російська православна церква (яка сама себе, згідно із текстом Статуту Корецького монастиря, називає «Руська православна церква») стверджує, що заснувала цей монастир у 1620 р. Таким чином РПЦ воліє не помічати періоду литовсько-польської доби, коли було відновлено монастир, зруйнований удруге 1496 р. ханом Менглі-Гіреєм. Зробив це у 1571 р., князь доби Литовського Князівства і Речі Посполитої Богуш Корецький. Він народився у 1510 р., а помер у 1576 р. у Луцьку. Сам він почав відновлювати Корецьку обитель, а після смерті справу продовжив батька син Яким (Йоаким). 1580 р. Монастир був посвячений на честь Воскресіння Христового. Слід зазначити, що князь Богуш Корецький володів значними маєтками у Луцькому повіті, а також у Київському, Брацлавському воєводствах. Це, зокрема, місто Корець з 21 прилеглим селом, великим селом Межиріч з понад 30 іншими селами поряд. Він також заснував три монастирі, один з яких у Корці. Що цікаво, Богуш Корецький у 1564 р. брав участь у протистоянні московитам у захисті земель Литовського князівства, які нині є зокрема територіями сучасних України і Білорусі.

Монастир унікальний тим, що за час радянської окупації він був єдиним в Україні, який влада не закрила. На його території є цвинтар, де поховані відомі люди. Наприклад, Анна Олексіївна Андро (Оленіна), коханка російського письменника Олександра Пушкіна.

Україна забере свій монастир?

Україна повинна отримати контроль над цим монастирем, навіть якщо подібний випадок, коли монастир у прямому підпорядкуванні РПЦ, є одиничним і не є системною проблемою, кажуть релігієзнавці, з якими поспілкувався «Главком». Бо допускати діяльність осередків «русского мира» на території України, яка протистоїть російській агресії, недопустимо. «За фактом розміщення і історичною тяглістю це є наша святиня. Вона ніколи не була московською», – пояснює в розмові з «Главкомом» релігієзнавець Олександр Саган.

Але яким чином підпорядкувати монастир, який за часів Незалежної України не управлявся українськими релігійними організаціями? Експерти кажуть про декілька способів, як тут не вийти за правові рамки.

Перший – це ухвалення відповідних законів, які би унеможливлювали перебування структур РПЦ на території України. Тобто піти схожим шляхом, яким пішла Україна, забираючи бізнес у російських олігархів або ворожої держави.

Статус російської ставропігії український монастир отримав за СРСР у 1984 р. Але у світі є чимало прикладів, коли церква, або і держава втручалися у цей процес і ліквідовували ставропігію. «Православні канони чітко не визначають, яким чином міняти юрисдикцію. На Балканах дуже часто було, що держава або помісна церква конфісковували монастирі на свою користь. І особливо цим «не парилися». Скандали були і в Румунії, і в Болгарії щодо прибуткових монастирів, які спеціально засновувалися для ведення господарства. Можна іти радикальним способом. Держава може просто перервати цей зв’язок (монастиря з РПЦ). Чому ми можемо конфісковувати банки російських олігархів, заводи, кінцевими бенефіціарами яких є російські олігархи, то чому ми не можемо забрати майно в людини, патріарха Кирила, який закликає до вбивства українців?», – міркує Саган.

«Згадайте, як Москва забрала ставропігію в Константинополя. Її ж не скасовували, а просто  ліквідували, знищили», – каже Саган. За його словами, у більшості випадків ставропігії ліквідовували насильницьким чином. Добровільно ніхто від ставропігії не відмовлявся.

Другий шлях – утворення паралельної юридичної структури, як це відбувається з Києво-Печерською лаврою. І потім чекати, коли бажання перейти до паралельної структури висловлять чорниці. Проте сподіватися на це не варто, переконаний Саган. «Коли я був востаннє в монастирі, у 2019 р., то намагався з ними (чорницями) заговорити і про Москву, і про все інше. То одна з монахинь мені відповіла «Ви, певно, київських новин перечитали», – пригадує релігієзнавець і додає, що раніше усі служби у Корці йшли за московським часом.

У Верховній Раді зареєстровані два законопроєкти, які допоможуть знайти правові інструменти для того, щоби Корецький монастир повернувся в українську зону впливу. Таку думку в коментарі «Главкому» висловила перша заступниця голови  Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Ірина Констанкевич.

Перший – це проєкт Закону про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій (№8221). Він передбачає неможливість використання забороненою в Україні релігійною організацією культовими будівлями і майном, які є українською державною власністю.

Другий – це проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання діяльності релігійних організацій (№8262). Він, з одного боку, визнає право монастирів на їх підлеглість будь-яким релігійним центрам, крім тих, чия діяльність заборонена на території України.

«Ці два ключові законопроєкти визначають долю не тільки лавр, монастирів, а і релігійних громад. Думаю, що це частини одного процесу», – каже Констанкевич, однак констатує, що через незрозумілі їй причини керівництво парламенту попри рекомендації профільного Комітету не поспішає вносити ці проєкти закону до зали засідань.

Михайло Глуховський, «Главком»