Нам потрібна нетерпимість до лайки у громадських місцях

Вийшов під вечір на балкон і чую з вікна сусідньої багатоповерхівки густу лайку. Це навіть не назвеш класичною українською лайкою на кшталт «шляк би то все трафив». Це конкретне російське матюччя з пом’янутими матерями, жінками легкої поведінки й ... «поверхами», кількісно набагато більшими, аніж у будинку, де той розлючений вульгарний чолов’яга мешкає... Перепив чи недопив – загадувати годі.

Можливо, й не звернув би уваги на цей вечірній інцидент, якби впродовж дня не чув чогось подібного від хлопців, які стояли біля продуктової крамниці й не зважали на випадкових перехожих, від дівчаток-підлітків, які пили соки за столиком біля кафе і голосно розсипали навколо себе унікальні «перли». 

Тут не торкаюсь питання культури власне мови, перемішаної всіляким «кльовим» та «крутим» жаргоном... Я лише про вульгарні матюки. Особливо вони ріжуть вухо в години, коли зі школи після уроків повертаються старшокласники...

Останнім часом, особливо з повномасштабним вторгненням московського агресора в Україну, тема «відразливої лексики» загострилася. Всім сподобався напрямок російського воєнного корабля, що йому вказав український прикордонник Роман Грибов. Так сподобався, що деякі телевізійні канали довший час виставляли це специфічне гасло у верхній частині екрана, пошта випустила марку...

А ось патріотичний сувенір "Русский военный корабль иди нах*й!". Робота створена українським скульптором, яка надихнулась ідеєю вже згадуваної відомої української марки - символом спротиву  українського народу рашистському нашестю.

Річ радять вішати на стіну чи за бажання ставити на підставку на столі... Мало цього, сувенір - для людей, котрі шукають чогось креативного, з родзинкою, гумором, що притаманний українцям навіть у складні часи...  Чудовий подарунок, переконує нас анотація, для справжніх патріотів і захисників України...

Що тут заперечити? Ще, гляди, засумніваються у твоєму патріотизмі...

Одне слово, фраза про корабель стала мемом, знаним чи не кожній дитині.

Активізація ненормативної лексики швидко шириться в народі. І, скажемо так, не лише в найнижчих його соціальних прошарках. Вона, так би мовити, – в тренді й підіймається кар’єрною драбиною, все вище й вище.

Якось насмілився зробити зауваження відставному полковникові й отримав у відповідь цілу гнівну тираду з негайним відрядженням на фронт, де нормальна психіка не витримує жорстокого реалізму і знаходить рятівний емоційний вихід у цих таки «гарячих» словесах.

Я пробував заперечити полковникові, як видається, аргументами, на перший погляд, залізними, - адже український воїн не повинен уподібнюватися до напівдикого російського окупанта, який без матюків не може зв’язати докупи й двох слів...

Але, не так все просто. На боці полковника виявився сам ... міністр оборони Рєзніков!

Ось 10 квітня цього року він на сайті «Української правди» розповів про атмосферу в кабінеті начальника генерального штабу Залужного в перші години вторгнення. Там є й таке: «Ну, правда, багато матюків, звісно, було включено в команди. Коли йшла команда "Стріляй!", то вона звучала трохи іншими словами".

Що ж ми тоді хочемо від полковників, а тим паче від вояків з нижчими званнями й без них?..

Хоча, заради справедливості, маємо зазначити, що український вояк таки різниться від рашистських покидьків. Він «загинає» на полі бою, але не в особистій розмові телефоном з матір’ю, дружиною, дітьми... А з численних перехоплених нашими спецслужбами розмов тих ординських особин зі своїми рідними там вуха в’януть уже з перших спів і фраз...

Свого часу народна депутатка Ольга Богомолець, вважаючи, що українцям апріорі не властива брутальна лайка, навіть пробувала боротися з матюками законодавчо - подала до Верховної Ради законопроєкт "Про протидію лихослів'ю".

Закон мав стосуватися насамперед публічних осіб, дбати про «ґречність» публічного простору та засобів масової інформації. У ньому, зазначала авторка, пропонувалося дати визначення  поняття лихослів’я, алфавітного порядку тих слів, що їх не належить уживати  в публічному просторі  публічним особам.

Та, видно, народні обранці вважали проблему дріб’язковою й на тому сталося.

А дарма! Ми методично звикаємо до нецензурної лексики. Вона заполонила і радіо- і  телевізійний простір, журнали, газети, художні твори... Вона у мові політологів, різного роду аналітиків, експертів... Вона, якоюсь мірою, стає навіть модною.

Колись, в радянські часи, в публічному просторі це було неможливо – існувала жорстка цензура в особі «стражів державних таємниць і непристойностей»... У демократичному суспільстві її скасовано, проте ніхто не скасовував самоцензури – на неприпустимі вчинки, лайку, матюки, лихослів’я...

Так, у нас передбачено покарання за непристойну лайку в громадських місцях: 173 стаття КУпАП. Та, видається, ніхто на неї не звертає уваги. З іншого боку, всілякі заборони, як правило, не надто ефективні.

Потрібно підіймати загальний рівень культури. Потрібна нетерпимість до лайки у громадських місцях, виховання вдома, у школах, вищих навчальних закладах...

У залежності від ситуації, обставин, місця кожна лайка має свої відтінки: бравади, самоствердження - серед молоді, зігнати злість на комусь, «розрядитись» серед старших...

Все це стосується не лише «вулиці», а й сфери культури, «художніх», а насправді хуліганських, витівок у різних гумористичних  шоу-видовищах...

Лайки ніколи нема там, де панує злагода, тиша, спокій, благодать, розважливість, уроча атмосфера... Лайка - зла й агресивна, галаслива...

Чи треба говорити, як у таких випадках падає моральна планка суспільства! Мало б підіймати її й духівництво, яке в часі Незалежності виросло кількісно в рази, маємо тисячі новозбудованих храмів... У проповідях варт наголошувати гостріше на проблемах  лихослів’я, адже воно - гріх!

Звісно, що в такому випадку згодяться й авторитетні приклади!

Скажімо, для композитора, керівника відомої «Ватри» Ігоря Білозіра найбільшим «матюком» вважався «куртка на ваті», для оперного співака, народного артиста України Стефана П’ятничка – «курча ляга», двадцятирічна дружба з директором театру «Не журись!» Остапом Федоришином не дала мені в цій царині анічогісінько взагалі...

Я не можу собі уявити скверни з вуст третього президента України Віктора Ющенка. Проте легко згадую «крилатий» вислів з трибуни парламенту «Да пашлі ви всє...» колишнього одіозного прем’єра Азарова...

На кого рівнятися – питання риторичне!

Джерело