Як одеські волонтери допомагають Протиповітряній обороні закривати небо

Одеська волонтерська група «Технарі» свій напрямок підтримки ЗСУ обрала від початку повномасштабного російського вторгнення. Логістично-конструкторський підрозділ, до якого увійшли інженери, програмісти, зв’язківці, допомагає передусім військовим із Протиповітряної оборони. Для засновників «Технарів» Геннадія Сульдіна й Андрія Косяка ця робота розпочалася ще в березні минулого року. І вилилася зрештою уВолонтерську премію 2022, яку їхня команда отримала в номінації «Військові волонтери».

Нині «Технарі» працюють над черговою розробкою, про яку поки не готові розповідати, але яка обіцяє бути не менш проривною, ніж попередні. Такі, наприклад, як «Сова», що дозволяє військовій техніці непомітно пересуватися вночі, та цифровий додаток «єППО», за допомогою якого приєднатися до враження повітряних цілей може будь-який українець. Про те, з чого починали «Технарі» та як вони працюють сьогодні, волонтери розповіли «Детектору медіа».

Про покращення «зору» ППО

«Ми не розуміли, що відбувається, над нами літали ракети, десь поруч регулярно було чутно вибухи. Тож, евакуювавши з Одеси сім’ї, разом із давнім приятелем Андрієм Косяком вдалися до волонтерства. Правильно волонтерити вчилися на ходу», — згадує Геннадій Сульдін перші дні великого вторгнення.

Назва «Технарі» з’явилася якось сама собою і швидко прижилася. Хоча перша партія допомоги військовим зв’язківцям складалася з придбаних власним коштом карематів і спальників. Потім для спецпризначенців ВМС добували дизельні буси, тепловізори та рації. А на початку березня група отримала перший запит від підрозділу Протиповітряної оборони на спеціалізовані біноклі для розрахунків ПЗРК «Ігла».

Дуже швидко з’ясувалося, що оптики нашим військовим бракує — і тепловізійної, і денної, й нічної. Тоді завдання забезпечити зенітників сучасним «зором» здавалася «Технарям» непідйомною. Але впоралися. А за рік у звітах групи — вже понад 700 переданих бійцям біноклів. Ця місія (так у групі називають численні напрямки своєї роботи) під девізом «Вчасно побачив — збив» триває й досі.

«Після того, як ми виконали замовлення на біноклі, наше спілкування зі старшими офіцерами ППО стало регулярним: ми з’ясовували, що в них є, а що та яке саме потрібно. Доволі швидко, за два-три тижні ми зрозуміли, що багато процесів потрібно вивчати, оскільки ця війна поставила виклики, яких не було раніше, і треба щось робити з точки зору сповіщення, спостереження, виявлення та підвищення вірогідності ураження цілей. Почали розбиратися», — розповідає Сульдін.

Допоміг хоч і давній, але все-таки досвід Геннадія — багато років тому він служив у радянській армії старшим сержантом Протиповітряної оборони, до того ж закінчив Одеську академію зв’язку імені Попова, яка тоді була ще інститутом. Спрацювало й те, що Сульдін був «на ти» з оптикою, оскільки за фахом — інженер-телевізійник, а за плечима в нього довга кар’єра медіапродюсера.

Андрій Косяк закінчив одеський політех, його спеціальність — промавтоматика, а серед розробок — створена наприкінці 1990 років цифрова карта для відстеження руху автомобілів, унікальна для тих часів, коли ще не існували ні Google, ні Google Maps.

Дуже швидко регулярним для засновників «Технарів» стало не лише спілкуванням з ППО-вцями, а й виконання їхніх запитів — спочатку на біноклі, потім на прилади нічного бачення, комп’ютери, великі монітори, цілу купу різноманітного обладнання. Все це захисникам українського неба було вкрай потрібно.

«Може, здивую, але скажу, що зараз Україна в плані протиповітряної оборони захищена набагато краще, ніж деякі з країн НАТО. От візьмемо, наприклад, сумновідомі “мопеди” — ударні іранські безпілотники Shahed. Що таке сотня таких БпЛА? Це всього 20 контейнерів на палубі контейнеровоза, з якого десь за 30–40 миль від берегової лінії можна одним залпом поставити багато країн у складне становище. Проблема в тому, що повітряні цілі, які літають на малих висотах, дуже погано видно на радарах усіх систем. Чому? Тому що Земля кругла, а радіохвилі йдуть по прямій, і на малих висотах відстань виявлення дуже мала. Суцільне радіолокаційне поле на висоті 500 метрів є в усіх, і в Україні до великої війни було. А на висоті 100 метрів його немає ні в кого. Тому ціль, що летить на малій висоті, може маневрувати, йти уздовж річок, каньйонами, низинами, радари її не виявляють. Так дрони-камікадзе ухиляються від ураження», — каже Сульдін.

Для того, щоб відбити цю загрозу, довелося розробляти нові бойові сценарії, водночас згадавши й про добре забуте старе. У НАТО основою Протиповітряної оборони є літаки-винищувачі. На маловисотну ж ППО (переносні зенітно-ракетні комплекси, великокаліберні кулемети та швидкострільні зенітки) весь світ давно махнув рукою, вважаючи воєнною архаїкою, атавізмом. І от в Україні раптово виявилося, що це вкрай ефективні засоби і їх потрібно дуже багато.

А ще — потрібні нові стратегії, нові технології, нове навчання особового складу. Так з’явилася ідея системи «Ожина». Через кущі цієї рослини не продертися не тільки людині, а й, приміром, кабану, бо дуже багато колючок. І якщо одна чи декілька з них не є перепоною, то сотні стримають кого завгодно. Так от, «Ожина», над якою зараз працюють «Технарі», складається із системи виявлення, тобто біноклів-тепловізорів; системи супроводження, тобто прожекторів-тепловізорів; системи візуального спостереження повітряних цілей. Остання дає можливість збирати візуалку зі всієї країни, будувати ймовірні траси ракет, доповнювати радіолокаційні дані, щоби підвищити ймовірність збиття. Далеко не всі ворожі ракети й дрони будуть здатні продертися крізь такі «чагарники».

Про клоновану «Сову» і вартість секунди

У штабі «Технарів» поруч із прапором України й тризубом — численні подяки від військових підрозділів. За те, що придумали, сконструювали, зробили, купили, привезли та передали одеські волонтери. За те, що працює на перемогу. А це і згадані біноклі з компасом та кутоміром, і цифрові рації (їх одесити поставили підрозділам ППО вже більш як 300), і прожектори для нічних мисливців на повітряні цілі, і прилади нічного бачення для автомобілів і бронетехніки під назвою «Сова» й «Сова 2.0».

Проханнями розробити такий пристрій «Технарів» стали закидувати ще рік тому. Геннадій Сульдін згадує, що надходили вони зазвичай вночі та з текстом на кшталт: «От ми їхали з фарами, а нас знайшов той <...> безпілотник, і потім був <...>. Тре їхати вночі геть без світла». Для цього й призначена «Сова» — невибаглива, надійна, швидко встановлюється на будь-яку техніку і дозволяє з вимкнутими фарами й габаритами їздити всілякими чигирями на швидкості до 60 км/год.

Одесити передали військовим уже близько 350 таких комплектів, велика частина яких встановлена на протикорабельні комплекси «Нептун» і ЗРК С-300. «Це спеціалізована версія, з двома камерами. Ми приділяли цьому дуже велику увагу, тому що хочемо, щоб усі наші "Нептуни" та "трьохсотки" збереглися, щоб їх ніхто не побачив вночі з кацапського дрона, аби вони могли безпечно пересуватись у повній темряві. Та й не лише вони. "Сову" використовують для евакуації поранених і для інших військових потреб, пов’язаних із пересуванням вночі», — розповідає керівник «Технарів».

Нині «Сова» має вже багато клонів — «реплік» із різними видами комплектації та різної вартості. Однак розробників це аж ніяк не турбує, навпаки — тішить.

«Наш головний принцип у роботі як для Протиповітряної оборони, так і для Збройних сил України загалом — розробка має складатися зі складників, які завжди доступні, як ми кажемо, “з г…на та палок”. А система має бути такою, щоб її будь-хто міг скласти в гаражі за добу, — пояснює Геннадій Сульдін. — Історія із “Совою” — вдала ілюстрація такого підходу. Так, ми її розробили, передали військовим, маємо дуже гарну віддачу, численну кількість випробувань, прикладів успішного застосування. Зараз придумане нами легко клонувати, копіювати. І це добре! Нам не потрібна авторська винагорода, нам потрібно, щоб ЗСУ насичувалися цими розробками з великою швидкістю. А одна група, одне підприємство ніколи не потягне стільки, скільки можуть зробити десятки».

«Загалом ми фахівці з вигадування, використання й впровадження у бойові сценарії звичайних побутових речей, — каже Андрій Косяк. — Так, повітряна ціль прекрасно збивається з кулемета із мисливським тепловізором. Нерідко цивільні зразки приладів чи техніки перевершують військові — принаймні за швидкістю шляху між розробленням і виготовленням. У військових це дуже довгий процес: поки узгодиш, поки пройдеш випробування, поки налагодиш виробництво — на все це потрібна купа часу. І так не лише в Україні. Тож нерідко цивільний прилад за своїми тактико-технічними характеристиками кращий за військовий, оскільки постійно вдосконалюється та модернізується, на що не потрібні зайві регламентні процедури. А головне — дешевший».

Утім, «Технарі» мусять обраховувати не лише ціну складників, а й вартість кожної секунди, котру вдається зекономити. Так, біноклі, які волонтери передають ППО, мають велику світлосилу й азимутальну шкалу з компасом, допомагають виявляти ціль у сутінках чи на зорі й завдяки тому, що бачать її раніше, «зекономити» на крилатій ракеті десь 2-3 секунди, на дроні-камікадзе — 15–20. А великі монітори (їх одесити передали на командні пункти ППО вже дві сотні) суттєво покращують сприйняття загальної повітряної обстановки, скорочують час прийняття рішення і видачі цілевказання. «Так ми можемо виграти ще 2-3 секунди, — каже Геннадій Сульдін. — І повірте мені, у протиповітряній обороні це вічність, бо за секунду крилата ракета пролітає 220–240 метрів».

Про персональну єППО в кишені

Не стискати кулаки в безпомічній люті, а допомогти військовим виграти ті самі секунди, аби вразити летючу смерть, не дати їй убити людей, ще від осені можуть усі українці — завдяки чи не найвідомішій розробці «Технарів». Це програма єППО, що задумана авторами як цілісна система взаємодії цивільних спостерігачів із фахівцями Протиповітряної оборони, мобільний додаток, який дає змогу в режимі реального часу передавати інформацію про ворожі ракети, дрони чи авіацію.

Запрацювала ця «мережева ППО» в жовтні, і вже за тиждень було збито першу крилату ракету, за десять днів — перші два «Шахеди». Скільки загалом повітряних цілей змогли приземлити завдяки єППО, довідаємося колись потім, кажуть волонтери. Наразі достатньо знати, що програма працює і розвивається, виконуючи ті функції, заради яких і створювалась. Саму ж ідею такого софту, згадує Андрій Косяк, він озвучив ще у травні минулого року. Далі було оформлення в концепцію і — довгі розмови з військовими.

«Ідею довелося відстоювати. На першому етапі нас підтримав генерал-майор Андрій Ковальчук, командувач Оперативного командування "Південь". Загалом розмови були не найпростіші. Адміністративна частина розв’язання питання з єППО також потребувала немало часу і зусиль. Так, було складно, але врешті-решт у нас вийшло зробити систему такою, яку військові прийняли, погодившись, що вона відповідає їхнім базовим вимогам. А вже коли міністр цифрової трансформації Михайло Федоров підписав нам дозвіл на інтеграцію з державним проєктом "Дія", усе понеслося. Критики, ми звісно, наслухались, але це ніяк не вплинуло на головне — нашу впевненість, що ця штука буде корисною. Причому в масштабах усієї країни», — розповідає Косяк.

Розробники програми сподіваються на участь у ній передусім жителів віддалених районів країни, невеликих містечок і сіл. Бо дуже цінними для Протиповітряної оборони є дані, які надходять саме звідти, за маршрутом руху ракет чи дронів, особливо коли йдеться про складний рельєф — річки, лимани тощо.

Встановивши застосунок єППО, безплатний і перевірений військовими й державними структурами, кожен українець може стати додатковими очима для Протиповітряної оборони: побачивши в небі ворожу ціль, достатньо відкрити програму, вибрати тип цієї цілі, направити смартфон у напрямку її руху та натиснути велику червону кнопку. Позначку на карті, яка поповнює радіолокаційні дані, вже наступної миті побачать фахівці ППО. А далі — їхня бойова робота.

«Нас сприймають як частину ППО»

Зазвичай «Технарі» працюють за формулою «50 на 50» — половина запитів, половина розв’язання технічних питань. Коли отримують запит, виконують його як звичайні волонтери. Тепловізори, модеми, ноутбуки, маскувальні сітки, намети, теплові гармати, приціли, прожектори, генератори, акумулятори, колеса — зібрали кошти, знайшли, закупили, передали.

Це потребує від «Технарів» лише навичок бізнесменів-логістів, вміння підібрати варіант постачання з найбільшою швидкістю, з найменшими витратами та знайти гроші на оплату. Допомагає й технічна освіта, аби розібратися в типах тих же тепловізорів та їхніх ключових характеристиках.

«Інша річ — коли ми отримуємо технічне завдання. Приміром, нам кажуть: “У нас є ось така задача: літають "шахеди", треба виявити. Як її розв’язати швидко й дешево?” Ми питаємо: “Що саме потрібно?”. У відповідь: “А ми не знаємо: чи то прожектор, чи то теплик, чи то лазер”. І починаються пошуки розв’язання проблеми, опрацювання варіантів. Було багато невдач, ми не знали, що точно необхідно, але врешті знаходили і потрібний тип тепловізора, і потрібний тип прожектора, і потрібний тип лазерної вказівки. Тобто в цій частині йдеться про розробку бойового сценарію разом із військовими, спільне розв'язання питань бойового злагодження, підготовки методичних матеріалів, проведення досліджень, випробувань», — говорить керівник «Технарів».

Волонтери цілодобово на зв’язку з військовими і вже звикли до дзвінків посеред ночі. Адже під час тридобового чергування на посту людина починає плутати день із ніччю, тож доводиться відповідати на її питання, що та як ще можна покращити в роботі ППО в будь-який час доби. За словами Геннадія Сульдіна, їхня співпраця з підопічними стала настільки тісною, що і цивільні, і військові сприймають «Технарів» уже як невіддільну частину ППО. Можливо, це і неправильно, кажуть вони, але так склалися обставини.

«Звісно, було би правильніше, якби Андрій робив цивільні модулі для дистанційного зв’язку, а я — займався своїм бізнесом і зводив будинки. Якби ми з ним ловили рибу. От прямо зараз мали би стояти й тягати бичків. Але ж коли летить крилата ракета, торохкотить “мопед”, йде обстріл, а ти безсилий… Знаєте, все, що ми робимо в плані Протиповітряної оборони, — це ще й суто інстинкт самозбереження, — зізнається Сульдін. — Я вважаю, що нам дуже пощастило. Ми щодня радіємо тому, з ким нам доводиться спілкуватися. Це справжні фахівці, експерти високого рівня. Люди шукають способи, як виконати свою бойову роботу, як частіше збивати ракети та дрони, і, бачите, їм це вдається. Тоді вони звітують: “Виявив у тепловізор повітряну ціль. Супроводжував лазерною вказівкою і прожектором. Потім загороджувальним вогнем по курсу цілі "Шахед" було знищено. 777. Бажаю здоров'я”. Я такі доповіді слухаю, й Андрій слухає, і це нам, як музика. І ми розуміємо, що все недаремно. І все правильно».

Фото із фейсбук-сторінки Геннадія Сульдіна