Выйти из пузырька. Как театр и книгоиздание могут помочь друг другу

Чи потрібно книговидавцям виходити за межі суто книжкової бульбашки? Безперечно, адже саме так ми приведемо до книгарень тих людей, які поки що не читають. Зараз культурні інституції шукають нові способи зацікавити потенційних читачів та глядачів. Ми витрачаємо свій час для того, щоб люди усвідомили, що їм потрібно щось іще, можливо щось, чого вони раніше не знали.

В пошуках крос культурної взаємодії видавництво Vivat спільно з Київським національним академічним Молодим театром ми провели кілька подій в рамках "Театрального фесту". І ці пошуки виявилися дуже вдалими. Завжди цікаво – а як у інших? Чим ми можемо поділитися і що взяти одне у одного?

Ті заходи, які ми спільно провели, показали – людям цікава така синергія, вони хочуть дивитися на книги і театр під іншим кутом.

Як п’єса перетворюється на виставу? Яким є шлях від книжки до театральної сцени? На прикладі неймовірної п’єси Івана Франка "Украдене щастя" літературна критикиня Богдана Неборак і письменниця Світлана Тараторіна розповіли про те, як текст набуває іншої форми, що вплинуло на те, про які стосунки розповідає автор і як він до них, власне, ставиться. Актори "Молодого театру" фантастично втілили фрагмент "Украденого щастя" прямо у приміщенні книгарні.

Фактично виставою стало і читання поезій з антології, яку створила війна – цю збірку поезій Vivat вже незабаром планує видати разом з ПЕН. Ірма Вітовська і Остап Сливинський – емоційні, щирі, здатні достукатися до кожного.

Наша розмова з художнім керівником "Молодого театру" Андрієм Білоусом та журналістом Вадимом Карп’яком стала розмовою однодумців, людей, які перебувають на одній хвилі, які щиро готові ділитися проблемами і радощами.

І книговидавнича, і театральна сфера після 24 лютого постали перед багатьма викликами. Окрім того, що ми всі зіткнулися з війною, не знали, що буде далі, перед нами були і професійні питання. Нам бракувало грошей, чіткого розуміння, куди ми рухаємося, бракувало підтримки від держави.

Основною задачею після початку повномасштабного вторгнення стала задача зберегти людей, адже Vivat – харківське видавництво. 80% наших працівників вже понад рік працює дистанційно. Це непросто, бо втрачається спільний дух. Друга проблема – психологічний стан працівників. У кожного в родині хтось у війську або хтось, хто загинув чи перебуває на окупованих територіях.

Однак за цей час в нашій роботі були і позитивні моменти. Наприклад, інтерес до українських авторів, української книги суттєво зріс. Це було і після 2014 року, але зараз контент, який виробляється в Україні, особливо цікавить читачів за кордоном. За 2022 рік ми продали авторські права за кордон на 47 книжок – вдвічі більше, ніж за попередній рік. Зокрема, книги Вахтанга Кіпіані, Андрія Кокотюхи, багато дитячих найменувань. В 5 країн продали права на книжку Катерини Єгорушкіною "Мої вимушені канікули" - це історія про дітей, які через війну були змушені залишити свою країну. Це для іноземних читачів цікавих досвід. Говорити про війну з дітьми нелегко, а така історія привернула увагу.

Перед нами постали і неймовірні професійні виклики. Наприклад, ми анонсували роботу над книжкою про головнокомандуючого Валерія Залужного. Попри те, що книжка ще готується, вже є дуже багато запитів від найбільших світових видавництв.

Викликає радість те, що є зацікавлення і українською літературою, зокрема класикою та історичними книжками, бо люди цікавляться цими темами, хочуть більше знати про Україну. Інші культурні інституції також можуть похвалитися тим, що цікавість до нашої історії і культури суттєво зросла.

Попри те, що людям бракує коштів, вони читають книги, ходять в театри. Війна нас навчила тому, що ми повинні вкладати гроші в себе – у своє здоров’я, зокрема у психологічне здоров’я. Позитивні емоції це також інвестиція у себе і чимало людей це зрозуміли. Зокрема, книжки подорожчали десь на 60%, але їх купують – саме тому, що люди зрозуміли, як важливо вкладати в себе.

Попри непрості часи люди продовжують читати. Багато хто емоційно втомився від війни, тому вони читають книжки, в яких є певний ескапізм – фентезі, фантастику, детективи, романтичні історії. Навколо нас дуже багато поганих новин, ми постійно скролимо новинні стрічки. А коли читаєш книжку чи дивишся виставу – телефон відкладаєш, і можеш прожити якесь інше життя. І книжка, і театр зараз зберігають психіку людей.

Культурна сфера, книговидання, театр зараз дуже потребують допомоги від держави. "Ковідні сертифікати", які українці охоче витрачали на культуру наприкінці 2021 – на початку 2022 року показали те, що якщо у людей і гроші – вони читають, ходять в кіно, на вистави. Зізнаюся, час до 24 лютого для книговидавництва був золотим часом. В бізнесі часто чогось бракує: коштів, людей, ідей. Тут у нас вперше забракло книжок, паперу, щоби надрукувати книжки, які замовили читачі. Це було приємно, але дуже недовго.

Держава має продовжити роботу в тому напрямку, підтримувати культурну сферу, зокрема книговидавництво, адже це можливість розповідати про нас іноземним читачам, пересічним людям, які можуть і не цікавитися політикою. Незважаючи на те, що держава запровадила сертифікати і президент підписав закон, ці сертифікати поки що не працюють. Але так чи інакше ми будемо робити все, щоб не лише втриматися на плаву, але і розвиватися.

Сутність війни в тому, що вона руйнує зв’язки. Тому зараз нам необхідно щосили об’єднуватися і будувати нові міцні зв’язки. Шукати і знаходити тих, хто буде поруч, буде дивитися в один бік, підтримувати словом і ділом. Саме розуміння того, що ти не один, додає сил лупати сю скалу далі.