Законодавче графоманство: чому законопроект "про заборону критики влади" не стане законом

Законопроєкт №9223, яким планується запровадити кримінальну відповідальність "за умисне створення, придбання, використання і збут облікових записів", вже викликав багато дискусій і в суспільстві, й у колі юристів. Адже легко можна провести паралелі, наприклад, з сумнозвісними законодавчими ініціативами "16 грудня 2013 року", або з ініціативою про поновлення криміналізації діянь за наклеп, або й з чинним каральним законодавством країни-агресора, спрямованим на придушення будь-якого інакомислення в Інтернеті. Проте необхідність прокоментувати названий документ викликана, у тому числі, практичним інтересом – через призму наявних форм захисту честі, гідності та ділової репутації.

Так, нова стаття 114-3, яку пропонується додати до КК України, складається із чотирьох частин. За задумом авторів законопроєкту, кожна з них (певно, в залежності від тяжкості діяння) встановлює різну відповідальність – від штрафу до позбавлення волі на строк від п’яти до семи років з конфіскацією майна. Але якщо використання облікових записів із протиправною метою ще можна якось пояснити, то самі по собі створення, придбання чи збут таких записів жодної шкоди поки що спричинити не можуть. Врешті, в мережі повно реклами "здай в оренду свій акаунт". Скоріше за все, така реклама буде підпадати від визначення законопроєкту №9223. Тому криміналізація таких діянь викликає подив.

Заради справедливості, варто зазначити, не всі дії, визначені авторами цього законопроєкту, є кримінально караними. Мова лише про, сукупно, такі:

1. Ті, які містять завідомо неправдиві відомості щодо користувача.
2. Ті, за допомогою яких поширюється недостовірна інформація (у тому числі від імені інших осіб, причетність яких до оприлюдненої інформації не підтверджена), або здійснюється втручання в діяльність фізичних і юридичних осіб.
3. Якщо такі дії вчинені на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, національній, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, за відсутності ознак державної зради.

Проте варто звернути увагу, що категорія "завідомо неправдиві" є оціночною, оскільки особа, здійснюючи розповсюдження такої інформації, може свідомо вірити в її дійсність/реальність.

Щодо "втручання в діяльність" – це дуже широке поняття, яке використовується лише в контексті діяльності певних груп чи спеціальних суб’єктів, які мають вплив на прийняття (чи утримання від прийняття) певних рішень чи дій. Тому про "втручання" в життя звичайних громадян вочевидь не йдеться.

Законодавцям варто було дослідити питання ефективного використання вже наявного інструментарію КК України, перш ніж запроваджувати новий

Щоб бути об’єктивним, я додатково ознайомився з коротким поясненням одного із авторів законопроєкту (наведеним, зокрема на його сторінці в мережі Фейсбук), яке зводиться до неможливості протистояти численним ботовим повідомленням на його особистій сторінці. Проте виникає питання: який чином анонсована мета законопроєкту (щодо протидії використання ботів для поширення дезінформації в соцмережах, яка шкодить нацбезпеці України) взагалі може убезпечити від втручання в діяльність окремих осіб в Україні? Автори законопроєкту лише критикують чинний механізм реагування соцмереж на використання фейкових облікових записів. Мовляв, адміністрації соцмереж не дуже реагують на повідомлення про фейкові профілі й сторінки, які причетні до інформаційних атак (без наведення підтверджень, статистики тощо).

Щодо використання облікових записів на шкоду, наприклад, економічній чи інформаційній безпеці, така поведінка може бути змодельована як реальна. Щодо інших сфер, то є глибокі сумніви щодо використання для цього тільки облікових записів.

Цікаво також, що досудове розслідування авторами законодавчої ініціативи віднесено до компетенції СБУ. Саме Служба безпеки, за задумом законодавців, буде попередньо визначати, що загрожує, а що не загрожує економічній чи інформаційній безпеці. Водночас, як можна встановити з картки законопроєкту, погодження чи думку СБУ щодо запровадження кримінальної відповідальності за окремі дії проти основ національної безпеки України автори не запитували.

Найголовнішим підтвердженням того, що такий законопроєкт є неприйнятним, є те, що у КК України вже є цілий набір статей, які передбачають відповідальність за розповсюдження інформації. Зокрема, щодо ворожої пропаганди (ст. 111-1), незаконного поширення конфіденційної інформації про особу (ст. 182), розповсюдження матеріалів з закликами до вчинення терористичного акту (ст. 258-2), розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ст. 300), поширення матеріалів, які містять образу честі і гідності, погрозу військовослужбовцю (ст. 435-1), поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України (ст. 436-2) та інші.

Тобто, законодавцям варто було дослідити питання ефективного використання вже наявного інструментарію КК України, перш ніж запроваджувати новий. Не кажучи вже про те, що така законодавча ініціатива, окрім неефективності, суперечить базовим принципам демократичного суспільства, яке Україна продовжує захищати, відбиваючи військову агресію РФ.

Євген Дядюк, адвокат, кандидат юридичних наук, радник Arzinger