«Анонімність не є злочином». Нардепи та експерти коментують ініціативу криміналізувати використання анонімних акаунтів

Імовірність ухвалення цього закону мінімальна, однак спроба — не перша.

Група народних депутатів запропонувала Верховній Раді запровадити кримінальну відповідальність за використання анонімних акаунтів і сторінок у соцмережах для поширення недостовірної інформації, що, на їхню думку, загрожує національній безпеці України. У законопроєкті також передбачено покарання за поширення неправдивої інформації від імені осіб, причетність яких до оприлюднених даних не підтверджена. Відповідний законопроєкт № 9223 від 19 квітня 2023 року опублікований на сайті парламенту.

У пояснювальній записці зазначено, що законопроєкт розробили задля захисту національної безпеки та інтересів України в інформаційній сфері.

Зокрема, в пояснювальній записці визначено таку загальну характеристику та основні положення законопроекту: «Проект Закону “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо встановлення відповідальності за окремі дії проти основ національної безпеки України” передбачає запровадження кримінальної відповідальності за створення, придбання, використання або збут облікових записів, у тому числі тих, які містять завідомо неправдиві відомості щодо користувача, в інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних, інформаційних системах, електронних комунікаційних мережах, для розміщення та поширення недостовірної інформації (у тому числі від імені інших осіб, причетність яких до оприлюдненої інформації не підтверджена), або для втручання в діяльність фізичних і юридичних осіб, якщо такі дії сприяють підвищенню рівня соціальної напруги, порушують конституційні права і свободи громадян, спрямовані на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, національній, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, або для здійснення впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій державними органами чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів. Також законопроект визначає підслідність таких правопорушень в інформаціній сфері».

«Детектор медіа» звернувся до народних депутатів та експертів із запитаннями:

1. Як ви вважаєте, наскільки ймовірно, що законопроєкт буде ухвалено?

2. Чи може це виглядати як криміналізація онлайн-критики уряду? Якщо йдеться про криміналізацію поширення дезінформації, тоді які критерії визначення «заздалегідь недостовірної» інформації?

3. Чи виправдана можлива криміналізація використання анонімних акаунтів у соцмережах? Адже практика збереження анонімності досить поширена серед звичайних користувачів.

На запитання «Детектора медіа» відповіли керівник напряму «Цифрові права» Лабораторії цифрової безпеки Максим Дворовий, медіаюрист Інституту масової інформації Роман Головенко, журналіст-розслідувач, редактор сайта «Наші гроші» Юрій Ніколов, народний депутат від «Європейської солідарності» Микола Княжицький, народний депутат із фракції «Батьківщини» Іван Крулько і виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко.

Раніше голова комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв у коментарі «ДМ» заявив, що ймовірність ухвалення цього законопроєкту «дорівнює абсолютному нулю».

Окремо «Детектор медіа» запитав про головну мету законопроєкту та механізми пошуку власників анонімних акаунтів одного з ініціаторів укладання документа, народного депутата від фракції «Слуги народу» Георгія Мазурашу. Його відповіді читайте за посиланням.

Максим Дворовий, керівник напряму «Цифрові права» Лабораторії цифрової безпеки:

1. Ніколи не можна оцінювати вірогідність прийняття певного законопроєкту напевне, але варто зауважити, що його основним автором значиться Георгій Мазурашу. Це не перша подана ним контроверсійна законодавча ініціатива. Одразу спадає на думку законопроєкт про заборону пропаганди гомосексуалізму, поданий ним раніше. Жодна з таких ініціатив не була прийнята.

2. Це може виглядати як недолуга з точки зору юридичної техніки спроба криміналізувати використання ботів. Власне, цьому присвячена значна частина пояснювальної записки. Хоча про обмеження використання ботів у контексті електоральних кампаній можна дискутувати, і саме в контексті виборів і референдумів такий бан може бути легітимним, законопроєкт є значно ширшим. Частина третя пропонованої статті 114-3 Кримінального кодексу фактично криміналізує будь-яке поширення недостовірної інформації в соцмережах — тобто запроваджує криміналізацію дифамації, скасовану в Україні ще у 2001 році, а також забороняє під страхом кримінальної відповідальності припускатися будь-яких фактичних помилок у соцмережах, якщо це «сприяє підвищенню рівня соціальної напруги». Тобто тут навіть не йдеться про анонімні акаунти, які згадуються в частинах першій-другій статті. Частини перша-друга статті 114-3, текст яких іще можна припасувати до теми ботів, встановлюють розмиті формулювання, які, по суті, заборонятимуть анонімізовану чи псевдоанонімізовану критику в соцмережах. Норма частини першої цієї статті стосується не лише уряду — втручання в діяльність будь-яких фізичних чи юридичних осіб можна трактувати як завгодно.

3. Ні. Розкриття анонімності може бути припустимим у випадках, коли власники акаунтів поширили протиправну інформацію (зокрема і дифамацію), але для цього має бути прийняте рішення суду. Будь-яка заборона на використання анонімних акаунтів буде несумісною з правами людини.

Максим Дворовий

Роман Головенко, медіаюрист Інституту масової інформації:

1. Прийняття законопроєкту №9223 вважаю малоймовірним як з огляду на об'єктивну недосконалість проєкту, так і зважаючи на попередні неоднозначні проєкти цього депутата, які не були прийняті Верховною Радою.

2. Цей законопроєкт не зачіпає критику від власного імені. Якщо ви критикуєте уряд на своєму акаунті в соцмережі під власним іменем — формально законопроєкт не можна буде застосувати до такого випадку. Завідомо неправдиві відомості — це коли особа поширює інформацію, знаючи про її недостовірність.

3. Це може бути виправдано від певного порогу (наприклад, створення чи керування ботофермою зі 100 чи більше фейкових акаунтів), якщо це спричинило істотну шкоду. Але є технічна проблема встановлення того, що кожен цей акаунт несправжній і адмініструється тією ж особою, що й інші. Адже більшість соцмереж перебувають не в українській юрисдикції.

Роман Головенко

Юрій Ніколов, журналіст-розслідувач, редактор сайта «Наші гроші»:

― Перша ж реакція суспільства на цей законопроєкт, і головне — не просто суспільства, а медіаспільноти, показала партії «Слуга народу», що в цього документа не повинно бути жодного юридичного майбутнього взагалі. І за останніми даними, так воно і є. Так, цей проєкт зареєстрований у Верховній Раді, але реєстрація законопроєкту ще ніколи ні до чого не зобов'язувала. Я чув, що зареєстрованих законопроєктів разів у десять більше, ніж тих, що потрапляють на розгляд. Тому я думаю, що це залишиться законодавчим спамом одного не дуже розумного народного депутата, який свої психічні проблеми намагається розв’язати у такий спосіб. Він вирішив розбити дзеркало, яке показує йому, який він є насправді. Тут велика біда в тому, що в нас у парламенті народними депутатами працюють люди, які абсолютно не розуміють, що публічність і реакція суспільства — це ще один бік політичної діяльності. На жаль, багато наших політиків сприймають роботу у Верховній Раді як можливість побути великим начальником, великим «цабе», як нагороду за щось і можливість додаткових доходів. І не сприймають це як реальну політичну роботу, в якій безумовною складовою є зворотний зв'язок із виборцями. А вони можуть його надавати в будь-якій формі — на те і є свобода слова. Аби політик чув. Політик — це не пересічний громадянин, в усьому демократичному світі політики знають, що коли йдуть у публічну діяльність, то критика і неприємні висловлювання на їхню адресу стають невіддільною складовою їхнього статусу та діяльності. Автор законопроєкту виявився людиною, яка цього не розуміє. Я не бачу сенсу обговорювати законопроєкт по суті, позаяк, за моєю інформацією з парламентських джерел, у нього немає жодних перспектив бути ухваленим. Хоча, звісно, у владних кабінетах бажання позатуляти роти всім і вся, як це пропонується в документі, існують. Це не перша спроба запровадити кримінальну відповідальність за висловлювання, які не подобаються політикам і владі. За останні три роки, якщо я не помиляюсь, вона вже друга. Попередня була в одній із перших редакцій законопроєкту про медіа, коли намагалися криміналізувати відповідальність журналістів за наклеп. І зараз практично відбувається варіація того самого. В усіх подібних випадках медіа давали зрозуміти політикам, що вони приходять і йдуть, а медіа лишаються.

Юрій Ніколов

Микола Княжицький, народний депутат України («Європейська солідарність»):

1. Ні, я не вірю, що Верховна Рада України, попри всю критику, проголосує за цей проєкт.

2. Криміналізація критики не відповідає нашим зобов’язанням перед Радою Європи, тим більше критики уряду й посадовців. Будь-яка влада помиляється. Помилки в демократичних суспільствах критикують, але за таку критику не проторять до в’язниці. Нагадую авторам проєкту перший рядок першої статті Конституції України: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Отже, щоби прийняти цей закон, потрібно змінити Конституцію.

3. Криміналізація анонімних акаунтів не може бути виправдана нічим. Анонімність як така не є злочином. Якщо ви користуєтесь твітером, то знаєте, що абсолютна більшість користувачів, зокрема військовослужбовців, використовують вигадані нікнейми. Це стосується й інших соціальних мереж. Ми не можемо їх усіх оголосити злочинцями лише тому, що вони вирішили не підписуватися власними іменами. Я не розумію, яка може бути небезпека для суспільства в тому, що, наприклад, Борислав Береза не підписується власним іменем, а веде канал під ніком «Березовий Сік». Чи варто його за це засуджувати на п'ять років, як пропонують автори законопроєкту? Якщо влада вважає, що треба боротися з пропагандою, то в неї є для цього необхідні важелі. Нагадаю, що місяць тому набрав чинності Закон України «Про медіа», який надає відповідний інструментарій. Є чинні інші норми, які встановлюють кримінальну відповідальність за поширення певних видів особливої інформації, як-от державної таємниці або інформації про пересування військових. Цього має бути цілком достатньо для забезпечення державних інтересів в інформаційному просторі.

Микола Княжицький

Іван Крулько, народний депутат України (фракція «Батьківщини»):

― Якщо парламент почне ухвалювати такі закони, це буде кінець демократії в Україні. Наші дві революції — і Помаранчева, й Революція гідності — відбувалися під гаслами демократії та свободи. Перш за все — свободи слова. Люди боролися за те, щоб Україна була іншою, ніж Росія. Путін вирішив напасти на Україну, серед іншого тому, що ми дуже різко стали відрізнятися від росіян у питанні демократичних інституцій і цінностей. І найбільшим подразником для Росії було те, що Україна, попри всі наші проблеми, ставала уособленням демократії. Війна, яку ми ведемо, — війна не стільки Росії проти України, скільки авторитаризму проти демократії. Для нас дуже важливо після воєнної перемоги не потонути в автократії, в авторитаризмі.

Цей законопроєкт цілком можна прирівняти до диктаторських законів 16 січня, які стали одним із символів режиму Януковича. Не можна, коли вам не подобається якась критика, ставати схожими на нього або на кремлівський режим навіть у своїх пропозиціях. І я хочу сподіватися, що ми поступово почнемо відновлювати наші демократичні інституції — нормальну роботу парламенту з відкритими дискусіями, свободу слова на телебаченні.

Як можна криміналізувати використання анонімного акаунту? Як визначати власника такого акаунта? За IP-адресами? Ходити по квартирах? Дуже часто за такими акаунтами можуть ховатися підлітки, діти. Так можна дійти до маразму. Я шкодую, що в мене є колеги по парламенту, які пропонують такі ініціативи, надаючи можливість нашим ворогам спекулювати на цьому. Сподіваюся, що до ухвалення такого закону не дійде. Принаймні, фракція «Батьківщини» буде цьому протидіяти.

Іван Крулько

Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини:

1. Цей законопроєкт не буде ухвалений, імовірність його проходження в парламенті мала.

2. Ідеться про зміни до розділу 1 Особливої частини ККУ, заявлена мета — боротьба з «ворогами-дезінформаторами». Скоріш за все, це не захист від критики уряду, радше примітивне бачення можливого регулювання в інтернеті.

3. Ні, невиправдана така криміналізація. «Чебурашки» й «Котигорошки» постраждають. Наступний крок — ставити своє фото й відбитки пальців із клавіатури.