Інструменталізація релігії у світській державі: Як російська пропаганда маніпулює почуттями вірян

Російська православна церква (РПЦ) безапеляційно підтримує війну Росії проти України. РПЦ бере участь у депортації українців з окупованих територій і збирає кошти на допомогу російській армії. Патріарх Кирило вважає, що загибель російського солдата на цій війні дає йому змогу позбутися всіх гріхів. Йому радо вторить Українська православна Церква, що перебуває в канонічному зв’язку з РПЦ. Агітпроп неодноразово посилався на релігію, щоб виправдати російське вторгнення в Україну. 

Як пропаганда використовує релігію — і зокрема російське православне християнство — у своїй риториці? Якими тактиками вона послуговується? Чому російський політичний режим інструменталізує релігію для світських цілей? Пояснюємо. 

Задовго до того, як Росія вторглася до України, Кремль застосовував проти українців небезпечну зброю — м’яку силу релігії. Йдеться про здатність впливати через переконування й аргументацію, а не через примус чи насильство. М’яка сила  — це про культурні, економічні й освітні важелі, а також дипломатію та різноманітну інституційну допомогу задля формування позитивного сприйняття держави, підвищення її глобального впливу й авторитету. Російська православна церква — один із різновидів м’якої сили, а посилення її релігійної переваги служить геополітичним цілям Кремля.

Після реформ Горбачова у 1980-х роках Росія зазнала значних трансформацій у політичному та релігійному секторах. Російське православ’я, в радянські часи переслідуване й майже виключене з публічної сфери, під владою Путіна отримало неабияку вагу й сьогодні відіграє значну політичну роль у російському суспільстві. До 2014 року Путін посилався на православну релігію українців та росіян як на один з елементів наративу про необхідність геополітичного приєднання України до Росії. Пропаганда спекулює на темі релігії, спираючись на традиційну тріаду культури-мови-віри, щоб довести «єдність» росіян, українців та білорусів. 

Путін просував Російську православну церкву та її цінності, ніби захищаючи російське суспільство та цивілізацію від «прогнилого Заходу». А насправді — щоби посилити свій авторитарний режим. Це нагадувало імперську трійку царя Миколи I — «православ’я, самодержавство і народність». Невдовзі після анексії Криму Путін наголосив, що на півострові святий Володимир, князь Київської Русі (980–1015), був хрещений «за православною церемонією, яка визначила загальну основу культури, цивілізації та людських цінностей», які нібито об’єднують народи Росії, України та Білорусі. М’яка сила Путіна перетворила спільні релігійні витоки та Хрещення Русі на пропагандистський аргумент, нібито Київ та Москва мають спільну релігію, цінності й ідентичність.

Хоча офіційно російська конституція розділяє церкву та державу, де-факто РПЦ є масивним політичним гравцем, контрольованим правлячою партією та особисто Путіним. Очільник РПЦ Патріарх Кирило регулярно зустрічається з російськими можновладцями (зокрема Путіним), ретранслює пропагандистські меседжі «русского мира» та формує позитивне ставлення до дій Кремля. Приміром, ще у 2009 році московський патріарх Кирило (Гундяєв) заявляв, що тільки «русский мир» (один із наріжних каменів російської пропаганди) може стати сильним суб’єктом глобальної міжнародної політики і що він сильніший за будь-які політичні альянси. Православна Церква зміцнює владу Росії та її позицію проти Заходу, особливо в умовах нинішньої війни. Патріарх Московський Кирило освятив війну Росії проти України, засуджуючи «сили зла», що роз’єднують слов’янські народи, і будь-яку «капітуляцію чи слабкість» у боротьбі зі західними «цінностями» на війни проти України.

Певний сегмент українських кліриків та політиків систематично підігравав російській пропагандистській машині. Згадаймо одіозного Пашу Мерседеса, митрополита Української Православної Церкви, який називав повтомасштабне вторгнення Росії «війною Америки й Росії до останнього українця», радів окупації Херсона, а також вторив російській пропаганді, що нібито російські війська «лупанули по тих лабораторіях американських в Києві і Одесі, що аж від них пил розлетівся...». За рік до повномасштабного вторгнення Паша Мерседес знімався у православному серіалі підсанкційної Оксани Марченко, дружиниВіктора Медвечука. Що не так із проєктом «Паломниця», ми детально розбиралитут. 

У травні 2015 року, коли тодішній президент України Петро Порошенко закликав присутніх у сесійній залі Верховної Ради вшанувати пам’ять загиблих на війні, піднявся весь зал, крім трьох священників Московського патріархату. Пізніше Митрополит Онуфрій сказав, що в такий спосіб вони висловили «протест» проти війни. Врешті, згадаймо, хто був одним із «гаманців» Української православної церкви — Вадим Новинський, проросійський політик та державний зрадник, якого агітпроп вигадливо охрестив «олігархом-дияконом». Окрім цього, в деяких церквах УПЦ відмовлялися відспівувати полеглих українських воїнів, такі випадки були непоодинокими. А зовсім нещодавно в одному із храмів УПЦ у Хмельницькому священнослужитель і віряни побили військового. 

Чому ці кейси такі небезпечні та які загрози за ними криються?

Росія інструменталізує церкву та релігію, бо ті виконують щонайменше п’ять ключових функцій, які допомагають авторитарному режиму Путіна втриматися на плаву:

1. Контроль над масами. Пропагуючи певну релігійну доктрину, авторитарний режим регулює поведінку вірян, придушує інакомислення та підтримує соціальний порядок.

2. Посилення авторитету лідера. Завдяки вірі чи релігійній інституції пропаганда зображує авторитарних лідерів як таких, що мають божественний мандат «вищих сил» на своє правління.

3. Відволікання уваги від політичних та економічних проблем. Приділяючи багато уваги релігійним питанням, пропаганда відволікає населення від нагальних «мирських» проблем — корупції, утисків свободи слова, бідності чи нерівності.

4. Розширення міжнародного впливу. Пропагуючи певну віру або підтримуючи релігійні установи в інших країнах, режим здобуває вплив і підтримку серед інших релігійних громад.

5. Мобілізація підтримки політичного режиму. Пропагуючи певну релігійну ідеологію, пропаганда створює відчуття згуртованості та солідарності серед своїх прихильників.

Нижче розглянемо низку тактик, до яких вдається російська пропаганда.

Пропаганда жертви

Ця тактика передбачає зображення особи чи групи як жертв несправедливого ставлення, пригноблення чи переслідувань, незалежно від того, чи є вони такими насправді. Російська пропаганда часто зображує прихожан та священнослужителів Української православної Церкви (УПЦ) як «мучеників за правду», яких в Україні переслідують за релігійною ознакою. Протистояння УПЦ та української влади, за версією пропагандистів, загострилося в період отримання томосу про автокефалію у 2018 році, адже «церква Порошенка нібито почала захоплювати храми УПЦ». Також, за версією агітпропу, Служба безпеки України невиправдано порушує кримінальні справи проти духовенства УПЦ, проводить обшуки в єпископів і священників, у храмах та монастирях, шукаючи докази їхньої діяльності, спрямованої проти України. Їх нібито змушують публічно засуджувати Патріарха Кирила (о, ні!) та сприяти перемозі України у боротьбі проти Росії.

За допомогою цієї тактики Росія прагне викликати сильні почуття до «постраждалих» вірян (співчуття, симпатію) і лють до їхніх «гнобителів». Цю тактику пропагандисти часто використовують, щоб відвернути увагу від власних неправомірних дій та демонізувати опонентів. Приміром, президента Зеленського та його «безбожну» політику щодо УПЦ російський агітпроп порівняв із «проявами диявола».

Фальшиве трактування

Це тактика виведення хибного висновку з реальних засновків за допомогою пересмикування фактів, необґрунтованих доводів та намагання «підігнати» їх під вигідне трактування. За допомогою цієї тактики російський агітпроп «доводить», що українська влада систематично намагалася роз’єднати український та російський народи: «Віряни — частина одного народу. Як і Православна церква, яка насправді єдина».

Фактично маємо справу з повторенням (але не в політичному, а в релігійному сенсі) меседжу про «один народ», який штучно поділили; у росіян, українців та білорусів нібито спільне культурно-історичне коріння — «Давня Русь, давньоруська мова та православна віра». Подібні заяви знецінюють українську суб’єктність та суверенітет і всіляко намагаються повернути Київ під владу Москви. Ці меседжі пропонують хибне бачення минулого, а отже нав’язують викривлене бачення майбутнього.

Теорія змови

Цій тактиці притаманно трактувати події крізь призму таємної змови впливової групи людей. Пропагандисти застерігають: те, що відбувається сьогодні в Україні, нагадує «шабаш і справдешню релігійну оргію». Політика України щодо УПЦ буцімто продиктована Пентагоном, який навмисно намагається розплодити всілякі секти, культи, езотеричні вчення магів, чарівників та екстрасенсів, адже цими «релігійними суб’єктами» легко керувати. Приміром, їх можна змушувати здійснювати «терористичні акти» на Кримському мосту чи території Росії.

Цей пропагандистський прийом покликаний відволікти від реальної ситуації, приховати справжні причини й наслідки, натомість нав’язатиконспірологічну версію.

Дискредитація

Російська пропаганда намагається дискредитувати своїх «конкурентів» — Православну церкву України: клеймить їх «розкольниками» й усіляко підважує їхній авторитет. 

За версією агітпропу, одразу після свого створення ПЦУ отримала перші офіційні вітання від Держдепартаменту США та американського посольства. Водночас посол США з питань міжнародної релігійної свободи Браунбек та американський посол у Греції Джеффрі Пайєтт, який із 2013 по 2016 роки був послом в Україні, відвідали гору Афон та предстоятелів церкви, закликавши їх визнати ПЦУ; посол Волкер та держсекретар Помпео неодноразово зустрічалися з Єпіфанієм. Як запевняють російські пропагандисти, це все нібито вказує на те, що ПЦУ була складовою американської політики в Україні. Маніпулюючи значеннями фактів (вітанням Держдепу та відвідинами гори Афон), агітпроп намагається вчергове знецінити перемогу України.

Цей меседж, незважаючи на абсурдні паралелі, резонує з повторюваним пропагандистським меседжем, що Україна буцімто в усьому наслідує Захід, а за українців усе вирішують «західні куратори». Навіть те, в якого Бога вірити.

Підміна понять

Пропагандисти штучно замінюють загальновживані поняття, здебільшого негативні, на ті, які сприймаються нейтрально чи позитивно. Миписали про цю тактику раніше. Яскравим прикладом підміни понять є використання новомови, мета якої — приховувати факти, зміщувати акценти, пом’якшувати меседжі та відволікати від серйозних проблем.

Під час різдвяних свят східного обряду Росія «великодушно» запропонувала запровадити режим тиші, щоб нібито продемонструвати християнське милосердя і припинити бої. «Українцям простягнули руку християнського милосердя на Велике Свято. Їхні керівники її відкинули. Думаю, більшість наших військовослужбовців, які беруть участь у “СВО” (тобто війні проти України. — Авт.), спокійно видихнула, почувши відмову головних українських клоунів припиняти вогонь на Різдво. Менше проблем та лукавства», — резюмував заступник голови Ради безпеки Росії Дмитро Медведєв.

Лукавство — це використовувати Різдво (а також новорічні свята чи жнива) як привід дезорієнтувати: ще жорсткіше обстрілювати позиції українських військових та житлові квартали, закликаючи до поваги до православної релігії. Цинізму пропаганді додає те, що незважаючи на «християнські цінності» російських військ, вони знищили або пошкодили пів тисячі релігійних споруд в Україні.

Російське православ’я і громадська думка українців

Повномасштабне вторгнення перекреслило поступовий сценарій відходу від російського варіанту православ’я, запущений у 2018 році наданням автокефального статусу українській церкві. Враховуючи ситуацію, в України немає ні часу, ні причин чекати, поки клірики самі залагодять суперечки: держава змушує їх активно самовизначатися, а лояльність до Москви в умовах воєнного часу карається законом.

За даними платформи для роботи з відкритими даними Опендатабот, фз початку 2023 року майже сім десятків храмів перейшли до ПЦУ, ще 8,5 тисячі залишаються в УПЦ.

Українських вірян все більше відштовхує близькість РПЦ та УПЦ з путінським режимом. За даними КМІС, за рік до повномасштабного вторгнення 18 % українських вірян ідентифікували себе як прихожан УПЦ, а в липні 2022 року, — лише 4 %. За цей період показники ПЦУ зросли з 34 % до 54 %. Як свідчать опитування громадської думки КМІС, 78 % українців вважають, що держава тією чи іншою мірою має втрутитися в діяльність Української православної церкви Московського патріархату. Серед них 54 % вважають, що ця релігійна установа має бути повністю забороненою в Україні.