Тільки початок. Глобальні ризики для світової економіки

Повернення до «нової нормальності» після пандемії COVID-19 було швидко перерване війною в центрі Європи. Повномасштабне вторгнення РФ в Україну стало початком нової серії криз, як глобальних геополітичних, так і локальних ринкових — у продовольстві, логістиці та енергетиці, викликаючи проблеми по всьому світу, що їх прагнули вирішити десятиліттями прогресу. На жаль, і до повномасштабного вторгнення РФ Україна належала до групи країн, надзвичайно вразливих до економічних потрясінь. Що вже казати про нинішню ослаблену війною Україну, яка конче потребуватиме інвестицій, але вони, судячи з усього, будуть у дефіциті.

Більшість респондентів Глобального опитування сприйняття ризиків, що проводиться Всесвітнім економічним форумом, серед головних ризиків у 2023 році з найбільшим потенційним впливом у глобальному масштабі обрали:

• кризу енергопостачання;
• кризу вартості життя;
• зростання інфляції;
• продовольчу кризу;
• кібератаки на критично важливу інфраструктуру.

До топ-5 не увійшли, але викликають занепокоєння експертів: невиконання кліматичних цілей, економічні політики озброєння, послаблення прав людини, боргова криза і збій ланцюгів постачання непродовольчих товарів.

Отже, ми бачимо повернення «старих» ризиків, таких як інфляція, криза вартості життя чи голод, які доповнюються порівняно новими проблемами, такими як послаблення прав людини чи мілітаризація економік.

Утім, без уваги експерти залишили головний ризик сучасності — політичний. Але саме через політичні недомовленості та амбіції окремих лідерів, а також переділ світової арени як ринку збуту відбуваються зміни, які негативно позначаються на потенціалі відновлення світової економіки. Очевидно, що не лише окремі країни, а весь світ невдовзі вимушено прийде до нової моделі життя, з іншими ринками, іншими торговими партнерствами, логістичними ланцюгами тощо. Саме політичний фактор є об'єктивним чинником тиску на економіку світу. Йдеться не лише про енергопостачання, хоча, звісно, нинішня геополітика суттєво змінила світову мапу поставок палива та внутрішні підходи до енергобезпеки багатьох країн. Але тільки нафтою і газом політичний ризик не обмежується. І точно не економікою, бо економічно співпраця із Китаєм вигідна, але політично — вкрай ризикована.

Лише з початку року, станом на 13 березня, 23 країни запровадили 29 нових заборон на експорт харчових продуктів, а 10 — 14 заходів щодо обмеження експорту. The Economist ще на початку року відзначав, що перехід до протекціонізму такого потужного гравця, як США, матиме значні наслідки для глобальної економіки, визначатиме політики не лише геополітичних противників Штатів, а й союзників, зокрема Німеччини та Японії, що епоха «глобальної відкритої торгівлі» добігає кінця, а разом із нею і ера високої продуктивності, економії витрат і загальної економічної ефективності. Тож високі інфляція та вартість життя — лише похідні.

Значне подорожчання товарів і послуг для споживача — це безумовна криза. Наразі глобальна інфляція становить 7%, що суттєво. Останні дані Світового банку за березень цього року — рівень інфляції перевищує безпечні 5%:

• у 71% країн із низьким рівнем доходу;
• у 91% країн із рівнем доходу нижче середнього;
• у 87% країн із рівнем доходу вище середнього.

Чимало європейських економік переживають двозначну інфляцію, тренд, що два роки тому здавався тимчасовою проблемою, наразі є буденним явищем, яке, за прогнозами економістів, з нами надовго. Звісно, прямим наслідком є скорочення споживання, адже доходи населення інфляції зазвичай ніколи не наздоганяють. Знижуються і заощадження, наприклад, Personal Saving Rate, який оцінює особисті накопичення людей, з піку 2020 року скотився до показників початку 2000-х, — у середньому лише 4% від особистих доходів люди наразі відкладають на майбутнє. Це виклик і для банківської системи, і для страхової, і для пенсійної (у багатьох розвинених країнах), та й для будь-яких інвестиційних компаній.

Як такі інвестиції опиняються в зоні турбулентності? Жоден із регіонів світу не демонструє інвестиційного рівня, порівнянного із допандемічним. Звісно, можна сказати, що це лише частина плану реорганізації економічного підґрунтя життя, який був сформований за останні десятиліття. Мовляв, класичний спад після надмірного споживання. Але наразі питання не лише у небажанні купувати більше, а й у неможливості цих покупок. Для розуміння варто звернути увагу на американські індекси. Вони зростали за останні кілька років не на фактичних показниках стрімкого підвищення попиту на товари, а на тому, що збільшувалися інвестиційні потоки на фондовому ринку в ті активи, які були найбільш спекулятивними. По суті, якщо всі знають, що акції компанії Apple приносять прибуток у момент випуску нової моделі IPhone, то в цей момент інвестори активно купують акції цієї компанії, і, як наслідок, дорожчають індекси США. Для того щоб тривало зростання індексів та акцій, люди мали би споживати дедалі більше і більше продукції різних компаній, а за фактом людям стає дедалі важче витрачати більше. От і виходить, що зараз компанії, і не лише наведена для прикладу Apple, повинні пройти через кризу споживання. І пройдуть цю кризу не всі — залишаться лише найбільш ефективні та гнучкі із великими «подушками безпеки». Інвестиції у нежиттєздатні проєкти зупиняться. Тож криза споживання позначиться не лише на обсягах виробництва різних продуктів і послуг, а й на інвестиціях у нові виробництва чи розробки. Якщо цей тренд затримається, то ми прийдемо того, що постійне економічне зростання насправді не здаватиметься необхідністю, його замінять стабільність функціонування економічної та фінансової систем кожної окремої країни та достатність ресурсів для кожної сім'ї. Застій, про який ми знаємо чимало, і нічого хорошого.

Не менш важливим чинником тут буде і вже згадана мілітаризація економік. Розворот у бік нарощення озброєнь відволікатиме цінний і обмежений грошовий ресурс від інших проєктів. Це матиме вплив, оскільки розвинені держави, нагадаємо, й самі є потужними інвесторами: серед країн ОЕСD близько 15% усіх інвестицій — кошти урядів. Досі десь 60% цих інвестицій йшли на освіту, інфраструктуру та економічні проєкти. Що ж, чимось із цього, а найшвидше, усім потрохи доведеться жертвувати. Міжнародні організації уже б’ють на сполох через брак інфраструктурних інвестицій, за попередніми оцінками, до 2040 року недофінансування цієї сфери може становити карколомні 15 трлн дол. Але де ж їх знайти, якщо ринки закриваються, інфляція зростає, споживання падає, інвестиції ледь жевріють, а питання безпеки відкласти на потім неможливо.

От і маємо дуже стримані прогнози від МВФ: за оптимістичного сценарію глобальна економіка цьогоріч зросте на 2,8%, наступного року — на 3%. За песимістичного — не більш як на 2,5% цьогоріч. Країни із розвиненими економіками можуть розраховувати в середньому на зростання у 1,3%, але за несприятливих обставин їхні економіки виростуть на 1%, не більше. При цьому глобальна інфляція лишатиметься на поточних рівнях до 2025 року.

Головна небезпека всіх ризиків у тому, що країни та люди не зможуть швидко адаптуватися до цих змін. Звичка жити в цивілізованому світі, за умови, що заробітної плати вистачає на покриття потреб життя і всі покупки здійснюються в магазинах, — це ризик для економіки світу в цілому і для людей зокрема. Цього та наступного років на тлі всіх ризиків триватиме переоцінка цінностей життя кожної людини, що позначиться на економічних засадах світу. Не всі знають, як жити інакше, отже, не за горами і боргові кризи, і турбулентність у банківському секторі.

Так, здебільшого всі зміни відбуваються поступово, початок більшості з них було покладено ще 2019 року. Але звичний сценарій «кризи одного року» не спрацював — 2022-го ситуація погіршилася по всьому світу до критичних рівнів, просто наявність резервів не дає повноцінного відчуття трагедії. Але резерви вичерпуються, а зрозумілого плану виходу із сьогоднішніх проблем світ досі не має. Досягнення кліматичних цілей і сталий розвиток важливі, але не вони наразі визначають наше найближче майбутнє. Світу потрібен план, як реагувати на нинішні тимчасові, але вагомі виклики. Потрібен він і Україні, процес відновлення якої цілком може збігтися із глобальним застоєм.