Таємний план Путіна – Кирієнка: чому Росія здавна мріяла колонізувати країни Балтії

Наприкінці квітня 2023 року журналісти опублікували матеріали масштабного міжнародного розслідування щодо планів Росії по відновленню контролю над країнами Балтії. Великі матеріали вийшли у виданнях LRT, Delfi Estonia, Expressen, центр "Досьє", NDR (Norddeutscher Rundfunk), Frontstory.pl, Süddeutsche Zeitung, VSquare, WDR (Westdeutscher Rundfunk), Yahoo News, Re:Baltica. 24 Канал розповідає та аналізує, як Росія планувала колонізувати Латвію, Литву та Естонію.

Яким був план Росії щодо країн Балтії

Стратегічні документи адміністрації Путіна щодо Литви, Латвії та Естонії свідчать про те, як саме Росія прагне вплинути на всі три країни. У Кремлі визнають, що наразі не здатні вирішити питання силовим шляхом, а тому розробляли складну схему гібридних впливів:

• Особлива роль відведена так званій п'ятій колоні – російськомовним мешканцям країн Балтії (в Росії називають цей регіон "Прибалтика") і місцевим колаборантам, а також місцевим бізнесменам, яких Росія планує корумпувати чи схилити на свій бік вигідними пропозиціями спільних проєктів.
• Кремль планує активне використання "мовної карти", як привід нагадати про "утиски російськомовних", а також хоче активно розкручувати в інформаційному полі спроби країн Балтії позбутися в історичній пам'яті символів окупації.
• Ще один важливий напрямок – тиск за допомогою "активістів" у країнах Балтії та ЄС з метою послаблення санкцій проти Росії. Особливе місце тут відвели боротьбі з НАТО. Росія ставить завдання домогтися гібридним шляхом того, щоб ані військ Альянсу, ані систем ППО в країнах Балтії не було.

Росія сподівалася витіснити НАТО з Литви та інших країн Балтії / Фото Getty Images

Хто став автором планів нової агресії

Авторство документів приписують відомству Сергія Кирієнка – адміністрації президента Росії. Це такі собі аналітичні записки та плани дій, розраховані наперед – 2022 рік, 2025 рік, 2030 рік. Приблизний час написання документів – осінь 2021 року, коли Росія вже активно готувала повномасштабне вторгнення до України, проте, далеко не всім у Кремлі про це було відомо.

Владімір Путін і Сергєй Кірієнко / фото росЗМІ

Ні для кого не є секретом, що за такою схемою Росія діяла не лише в країнах Балтії, а й в інших своїх колишніх колоніях – Молдові, Казахстані, Киргизстані, Таджикистані, навіть Білорусі та, звісно ж, в Україні. Український мовний закон взагалі ледь не став casus belli для російського вторгнення у 2014 році під приводом захисту російськомовних. А недопущення НАТО на кордони з Росією стало слоганом вторгнення 2022 року. Нині всі ці істерики систематизувалися в Росії у наратив про "київський режим" і "нацистів" в Україні.

Так само й бізнес – про масштабні проєкти з Росією можуть розповісти олігархи Фірташ, Новинський, Фукс, Медведчук, Шор, члени родини Назарбаєва та ще багато інших товстосумів.

Викриті російські плани щодо Балтії – не унікальні розробки, а місцеві локалізації від російських майстрів "многоходовок". Плани ці можуть бути частковими і не повними. Це має своє пояснення, адже адміністрація президента Путіна – лише одна зі структур, що планують російські "спецоперації". Натомість створення "міграційної кризи" на кордоні Латвії та Литви з Білоруссю, включно з десантом з Сирії, Афганістану, Іраку та Лівії, готували зовсім інші підрозділи. Як і морські диверсії в Балтійському морі, а також легендарну воєнну операцію по захопленню "Сувальського коридору", яку росіяни планували в ефірі телепередач тамтешніх пропагандистів.

Найголовніше, що в Таллінні, Ризі та Вільнюсі до цих викликів готові, так само як і в Брюсселі, Варшаві, Лондоні та Вашингтоні. У 2022 році країни Балтії попри ниття 5-ї колони завершили декомунізацію, а у 2023-му провели ряд реформ, спрямованих на захист національної безпеки, включно зі забороною "побєдобєсія" та володіння зброєю росіянам, скасуванням віз та посиленням санкцій. У всього цього є об'єктивні причини.

Коріння "русофобії" у країнах Балтії

Важливо розуміти, що це далеко не перша спроба Росії підкорити регіон. Росіяни намагалися встановити контроль над Балтією ледь не з часів Середньовіччя.

• Причини таких потуг зрозумілі – багаті міста-порти, успішна торгівля, вигідне у воєнному плані стратегічне розташування, а також потужний інтелектуальний ресурс і кадровий резерв адміністраторів для російської імперської машини. Мовиться про так званих "остзейських німців", які подекуди зовсім німцями не були, а разом з українцями становили основу бюрократичного апарату московської держави, починаючи з кінця 17 століття).
• У новий час Іван Грозний вів виснажливу Лівонську війну, а Петро Перший в ході Північної війни окупував значну частину балтійських земель. Катерина Друга продовжила його справу та здійснила анексію решти територій. У складі Російської імперії сучасні Латвія та Естонія стали Остзейськими губерніями, а литовські території були розділені між північно-західними губерніями Російської імперії та губерніями так званого автономного "Царства Польського". Всі ці процеси далеко не завжди були мирними та часто супроводжувалися традиційними проявами російського варварства, що аж ніяк не сприяло любові до загарбників.

Остзейські губернії у 1914 році / карта mapywig.com​

Росія не відмовилась від колишніх колоній, а після поразки стратегії окупації, у 1918 – 1920 роках, перейшла до диверсій та широкого спектра гібридних засобів проти Латвії, Естонії та Литви. У 1939 році на допомогу Росії прийшли нацисти, було укладено Пакт Молотова – Ріббентропа, таємні протоколи до якого передбачали схвалення Гітлера на радянську окупацію країн Балтії – спершу Латвії та Естонії, а згодом і Литви.

В'ячеслав Молотов і Йоахім фон Ріббентроп / фото з Центрального держархіву кінофотодокументів СРСР

• Першою жертвою росіян стала Литва – СРСР почав окупацію цієї балтійської держави 15 червня 1940 року. Збройні сили країни не чинили опору, а президент-диктатор Смятона втік.
• У Латвії були популярні ідеї збройного опору окупантам, країна навіть готувала потужну лінію оборони на кордоні з СРСР, проте, наступ росіян пішов 16 червня з незахищеної литовської території, а тому Латвія не мала жодних шансів встояти.
• Естонія ще раніше опинилася в блокаді (її влаштував радянський флот) й сили спротиву були паралізовані (бій окупантам дав лише Естонський незалежний сигнальний батальйон у Таллінні). Президент країни відмовився приймати російський ультиматум і звернувся по гарантії безпеки до Німеччини, проте союзник росіян – Гітлер – діяв відповідно до Пакту Молотова – Ріббентропа і просто спостерігав, як СРСР здійснює окупацію.

Всього ж росіяни задіяли в цій операції понад 500 000 вояків, це більше за нинішню армію вторгнення, що воює в Україні.

Радянська окупація країн Балтії / фото з архівів

Подальші події вже нагадують моменти "русской весни" 2014 року в Криму – у Литві, Латвії та Естонії відбулися державні перевороти: під контролем російських багнетів були створені маріонеткові "народні уряди" з числа місцевих колаборантів і завезених з СРСР діячів. Згодом вони провели фейкові "вибори" до так званих "народних сеймів", які вже 21 липня 1940 року одноголосно "проголосували" про приєднання країн до СРСР на правах радянських республік. Якщо ви після прочитання цього абзацу згадали про "кримський референдум" імені Аксьонова – Гіркіна, то не помилилися.

Як росіяни влаштовували фейкові вистави із загарбанням територій / фото з архівів

Подальше розгортання радянського терору проти країн Балтії зупинила німецько-російська війна. Так, російська окупація змінилася німецькою, а в 1944-му російські окупанти повернулися й сиділи до початку 1990-х.

За час радянської окупації населення країн Балтії пройшло через страшні випробування, зазнало репресій, русифікації, економічного пригноблення, варварської екстенсивної та безжальної до екології індустріалізації, інших форм експлуатації. Покоління людей зазнали ідеологічного "зомбування", були змушені вдавати зі себе "радянських людей", любити Леніна, а також культуру та мову країни-окупанта, на вимогу метрополії – коштом власної.

Розвал СРСР створив умови для відновлення незалежності країн Балтії у 1990 – 1991 роках. Лідером у цьому процесі стала Литва й саме вона подала іншим колоніям Росії яскравий приклад та запустила "парад суверенітетів". Кінець радянської окупації країн Балтії дав їм шанс на достойне та самостійне життя. Вони обрали повернення до Європи. У 2004 році усі три країни приєдналися до НАТО та Європейського Союзу.

Кістка в горлі Путіна

Звісно, інтеграція країн Балтії до ЄС та особливо НАТО не могли не дратувати Росію, для якої ці три держави були, як кістка в горлі. У 1990-ті Росія була слабкою й могла огризатися лише словами Задорнова з телеекранів, адже сама залежала від поставок з балтійських портів, натомість у новому тисячолітті нафтогазові надприбутки надали російському імперському ресентименту нового імпульсу.

Тоді ж було задіяно "козирну карту" – російську п'яту колону. З радянських часів на території Литви, Естонії та Латвії опинилось чимало росіян або російськомовних. Це були як нащадки окупантів, так і простих громадян радянської імперії, які з власної волі чи ні осіли на Балтійському узбережжі – спочатку це були так звані "совки", але згодом ностальгія по СРСР у них трансформувалась під впливом телепропаганди у фанатичну любов до "русского міра".

Мітинги російськомовних у Латвії / фото GLOBAL LOOK press / Victor Lisitsyn

Також у регіоні були чимало росіян – нащадків старовірів, що тікали сюди від переслідувань ще з часів царату. На відміну від радянських хвиль міграцій після 1940-го року ці люди в більшості були лояльними до прагнення литовців, латвійців і естонців жити вільно без вказівок Москви (таким, наприклад, був перший лідер незалежної Латвії Анатолійс Горбуновс).

У Таллінні, Ризі та Вільнюсі швидко зрозуміли небезпеку російських агентів впливу, проте, тривалий час діяли поблажливо до п'ятої колони. Це дозволило набрати агентам Москви силу – створити власні політичні осередки, провести депутатів не лише до сеймів, а навіть до Європарламенту, "російські культурні центри" та "російські ЗМІ" на будь-який смак – від умовно ліберальних з числа "хороших русскіх" до відвертих ксенофобів і шовіністів з числа відвертих борців за "русскій мір".

Локальні бої за "русскій мір" відбувалися регулярно, що створювало "картинку" та постійний привід Росії вставити свої 5 копійок у внутрішні справи суверенних держав. Від ескалації рятувала "парасолька" НАТО. Вона дуже заважала Москві, не дарма, й у своєму ультиматумі цивілізованому світу напередодні вторгнення до України Путін вимагав відкату НАТО до кордонів 1991 року і жалівся на те, що Горбачова обдурив підступний "колективний Захід".

Парад побєдобєсія / GLOBAL LOOK press / Victor Lisitsyn

Рубікон перейдено

Розкриті в матеріалах світових ЗМІ плани Кремля щодо країн Балтії вказують на одне – їхня русофобія була вкрай недостатньою. На щастя, уряди Естонії, Латвії та Литви це вчасно зрозуміли, а відкрило їм очі російське вторгнення в Україну, яке відбулося під гаслами захисту російськомовних та оголошення всіх, хто говорить цією мовою – росіянами. З усіма подальшими наслідками – грабунком, екологічною катастрофою, депортаціями, воєнними злочинами, терором і геноцидом – як прихильників "русского міра", так і тих, хто не скорився окупантам.

З 2014 року Латвія, Естонія та Литва є послідовними і надійними союзниками України у війні з Росією. Балтійські країни стали лобістами надання Україні летальної зброї та були серед перших, хто це зробив. Вони подали приклад значно більшим державам, які вагалися та не бажали дратувати Москву. Воєнна допомога, можливо, на фоні умовних Німеччини та Франції є не такою великою, але відносно частини ВВП країн та їхніх розмірів усі три країни Балтії є визнаними лідерами.

Саме рішуча позиція Литви з фактичною блокадою російського анклаву на Балтиці, який у Росії називають Калінінград, примусила росіян розблокувати українські порти на Чорному морі та врятувати мільйони людей в Африці від голодної смерті. Саме Естонія та Латвія наполягають на ухваленні на саміті НАТО “дорожньої карти” для України. Місцеві військові передають свої знання українським колегам, вони ладні віддати українцям останній "Стінгер", а тамтешні громадяни збирають мільйони євро на "Байрактари" та все необхідне для наших захисників, місцеві громади приймають українських біженців та радо запрошують на лікування та відновлення поранених героїв, також чимало добровольців з країн Балтії нині зі зброєю в руках воюють за нашу та вашу свободу на Сході та Півдні України.

Допомога Україні об'єднала всіх. Пояснюється це просто – для бюджетів Латвії, Естонії та Литви це не витрати, а пряма та зрозуміла інвестиція. Ставки теж зрозумілі – у випадку програшу України Балтія може стати наступною. Люди, які пережили роки російської окупації знають, що це таке й не хочуть повторення цього пекла.

У Росії нема жодних аргументів – вони не лише небезпечні, а й нецікаві. Москві нема чим заохотити, крім грошей, яких також нема через санкції. Росія не може запропонувати привабливу альтернативу ЄС та НАТО. Зараз жити в Росії не хочуть навіть самі представники п'ятої колони у країнах Балтії – вони воліють любити "русскій мір" на відстані та панічно, аж до інфарктів на екзаменах на знання мови держави, в якій прожив все життя, бояться повертатись у "рідну гавань".

На відміну від першої половини 20 століття, коли комуністичний проєкт ввижався цікавим та інтригуючим, принаймні, для тих, хто не був його частиною та не жив у СРСР, нині є історичний досвід російської окупації. Також зовсім поруч приклад "дружби народів 2.0" – це сусідня Білорусь. Є також і приклад тих, хто відмовився лягати під Москву – Україна. Це також урок фанатам "нейтральності" та відповідь на питання – для чого нам НАТО.

Під захистом НАТО

До недавніх часів доктрина НАТО передбачала, що Росія в будь-якому разі буде спроможна окупувати Латвію, Естонію та Литву, а союзники просто не встигнуть розгорнути війська та прийти на допомогу вчасно. Саме так і було в 1940-му, коли Сталін захопив регіон синхронно з французькою кампанією своїх союзників – нацистів (за тиждень до капітуляції Франції та за 2 тижні до евакуації британських військ з Дюнкерка).

Події в Україні змусили НАТО переглянути концепцію з метою недопущення нової Бучі десь на березі Балтійського моря. Це означає, що НАТО планує давати бій ворогу одразу й не буде повторювати старих помилок. Таким чином, на північному фланзі НАТО виникає потужне воєнне угруповання, тилом якого буде Балтійське море (після вступу до Альянсу Фінляндії воно стає "внутрішнім озером" НАТО).

Звісно, в регіоні збільшиться число ППО та ПРО, а також інших цікавих ракет і все це буде нагадувати Росії, що її мрії ніколи більше не стануть реальністю.