Чого чекати від українського наступу і який козир втратив путін - прогноз генерала

Напередодні контрнаступу ВСУ, який ось-ось почнеться, а, судячи зі зведень з фронту, вже йде, США оголосили про новий пакет військової допомоги Україні. Він оцінюється в 300 млн доларів і включає додаткові ракети до HIMARS, боєприпаси для мінометів та артилерії, протитанкову зброю, а також некеровані ракети малої дальності Hydra 70, які раніше Україна не отримувала. Тим часом далекобійні ракети та сучасні літаки, які так потрібні ЗСУ, нам поки що не дають.

"Телеграф" поговорив з ветераном зовнішньої розвідки, генерал-лейтенантом Василем Богданом — про майбутній контрнаступ і особливості озброєння ЗСУ від союзників.

Чому Захід саме так озброює Україну

– Нещодавно з’явилася інформація, що на президента США Джо Байдена тиснуть навіть його соратники з Демпартії, намагаючись переконати розпочати нарешті постачання в Україну ракет більшої дальності та винищувачів F-16 . Проте відповідних переміщень поки що так і немає. З чим це пов’язано?

- Це багатогранне питання, пов’язане з низкою факторів. Як із внутрішніми – у країнах колективного Заходу, так і із зовнішніми. А також – з активною діяльністю російської агентури та лобістських структур, які, на жаль, ще є й у верхніх ешелонах влади країн колективного Заходу, й в їхніх структурах сектору безпеки та оборони. І торік, і нинішнього року масово виставляють з Європи не лише російських кадрових розвідників, які там діяли під виглядом дипломатів. Нещодавно таких вигнали з Німеччини, з Норвегії та Швеції.

Слід також розуміти, що у низці країн Заходу наступного року відбудуться президентські та парламентські вибори. І нинішні керівники цих держав, включаючи США, змушені реагувати на електоральні настрої.

Нагадаю, що США – лідер у підтримці України. І військовій, і фінансово-економічній, і політико-дипломатичній, і гуманітарній. Тому нам слід дякувати за всю допомогу, яка надається. До речі, секретар РНБО Данилов нещодавно наголосив, що допомога значно посилилася, темпи зросли. І це дає впевненість у тому, що ми зможемо здійснити ті операції, на які розраховує як українське суспільство, так і все прогресивне людство.

- І все ж процес постачання нам озброєнь і боєприпасів гальмувався і гальмується. І наша влада про це відверто заявляє, і західні партнери та ЗМІ періодично визнають…

– Справді, процес не такий швидкий, як нам би хотілося. З вищезазначених причин. У тих же США є різні погляди на те, в якому обсязі слід здійснювати підтримку України. І в межах передвиборчої кампанії, що розгортається, на цьому гратимуть усі. Президенту Байдену доводиться маневрувати. Але слід брати до уваги і його величезний політичний досвід, і його стиль у міжнародній політиці, який завжди супроводжувався обережним ставленням до тих чи інших процесів. У деяких випадках навіть – зволікання. Якщо подивитися історичні приклади, США і на початку Першої світової війни, і на початку Другої світової займали ізоляціоністську позицію. І лише коли сильно припікало саме їм (як той же Перл-Харбор під час Другої світової), включалися у військові процеси, виступаючи зрештою на боці переможців, дозволяючи наблизити цю перемогу. Ось ця частково ізоляційна позиція, помножена на економічний протекціонізм (зовнішньоторговельна політика держави, спрямована на обмеження ввезення імпортних та підтримку виробництва аналогічних внутрішніх товарів та послуг. – Ред.), традиційна для зовнішньої політики США. І впливає на дії не лише президентів-демократів, а й президентів-республіканців. Однак є фактор, який вселяє у нас надію.

– Що це за фактор?

– Одразу після початку широкомасштабної російської агресії ні про західні танки для України, ні про потужні системи ППО, ні про артилерію, ні про сучасні РСЗВ наші закордонні партнери навіть чути не хотіли. Тепер дають нам все це. Можливо, не так, як нам потрібно, але – дають. І я впевнений, що буде розв'язане питання і з літаками F-16, і з далекобійними ракетами. Вже всім зрозуміло, що не варто звертати уваги на спекуляції та шантаж з боку Кремля у стилі "якщо ви надасте Україні те й те, то буде ескалація". Україна століттями живе у стані періодичної ескалації з боку спершу романівської росії, потім радянської росії, тепер – путінської росії. Суть у тому, що росія, який би там ідеологічний устрій був, не бачить Україну незалежною державою, а українців – повноцінною нацією. Тому не слід ані нам, ані колективному Заходу звертати увагу на чергові небезпеки з боку росії. Основне завдання цивілізованого світу зараз – демілітаризація рф. А це можливо лише за умови деокупації всіх українських територій, розгрому армії агресора, повалення путінського режиму. І потім, у процесі мирних переговорів, порушити питання не лише про виплати Україні репарацій, видачу військових злочинців тощо, а й – про обов’язкову демілітаризацію, денуклеаризацію (ядерне роззброєння) росії. Щоб ніколи більше ця країна, ця хвора зараз нація, уражена імперським націонал-шовінізмом "русского міра", не могла нікому загрожувати.

Тож нам слід не істерити, не шукати "зраду" у тих чи інших діях (або їхній відсутності) з боку партнерів, а проводити активну дипломатичну роботу щодо переконання союзників у наданні нам всього необхідного для спільної перемоги – у потрібній кількості, у потрібному темпі.

Китайська гра та наша війна

– Що можна сказати про китайські маневри навколо російсько-української війни?

- Ще до візиту і невдовзі після візиту лідера Китайської Народної Республіки (КНР) Сі Цзіньпіна до Москви не було і натяку на те, що він готовий поговорити з Києвом. Однак його величність випадок зіграв за нас. Коли посол Китаю у Франції дозволив собі ті заяви, що він зробив (що Україна та інші країни, які раніше були в СРСР, не мають легітимності суверенітету та незалежності), це викликало таку потужну негативну реакцію, яка змусила Сі подзвонити Зеленському.

Тепер до Китаю їде наш посол, до нас — спецпредставник КНР. Процес почне рухатись. Не швидко, але все ж таки. Думаю, Київ і Пекін мають певні точки дотику. І ми можемо покластися на ракурсі тиску на рф і на комуністичний Китай. Тим більше що, згідно з Будапештським меморандумом, він є одним із гарантів нашої безпеки. Хоча ми, зрозуміло, більш ніж критично ставимося до цього меморандуму (один із підписантів якого – рф – напав на Україну), цей фактор варто використати.

– Що слід зробити, щоб Пекін займав проукраїнськішу, а не проросійську позицію?

– Тільки постійна, конкретна, вміла політико-дипломатична робота керівництва України може призвести до того, що ті питання, які здаються нерозв’язними, – розв'язувалися, а країни, які не здаються союзниками, ставали на бік України. І терористична ракетна і дронова активність росії проти України, і чергові ядерні погрози з боку країни-агресора матимуть зворотний для Кремля ефект. Цивілізований світ перестав його боятися. Він боїться. швидше, затягування війни. Отже – треба дати Україні всі можливості для розгрому росіян на полі бою. Інакше полум’я війни охоплюватиме все більші території.

Що важливо розуміти про контрнаступ

– Міністр оборони України Олексій Резніков запевняє, що ЗСУ вже готові до контрнаступу. Мовляв, потрібні лише відповідні погодні умови та команда керівництва. Про що говорять такі заяви і загалом галас навколо майбутніх наступальних операцій наших Сил оборони?

– Під час обговорення подібних питань слід максимально враховувати безпекову складову. І інформаційна тиша, і інформаційна гігієна просто необхідні. Українське суспільство за майже 33 роки відновленої незалежності, хоч би які помилки робило, завжди відстоювало важливість свободи слова, демократичних свобод загалом. І зараз ще за інерцією, попри те, що у нас діє воєнний стан, який передбачає серйозні обмеження (зокрема, щодо прав людини, свободи висловлювань – і це закономірно), українці хочуть знати більше, ніж їм можуть сказати. Наші плани, наміри, спрямування головних ударів, кількість сил та засобів не може бути надбанням громадськості. Стратегічно ситуація зрозуміла. І про це періодично говорить найвище військово-політичне керівництво. Ціль – звільнити всю Україну від окупантів. Для суспільства це має бути сигналом, що вселяє оптимізм та впевненість. А деталізація – де, що, як, коли, якими силами – це зайве. Навіть небезпечне.

Слід розуміти, що російська агентура нікуди не поділася. Зокрема, на території України. Це чудово розуміють і СБУ, та інші структури, які відповідають за нацбезпеку. Вживаються відповідні заходи. Але досі серед українців є і колаборанти, і сепаратисти, і агентура, яка давно завербована в росії. Причому не лише серед пересічних громадян, а й на високих посадах.

– І як поводитись у цій ситуації владі та звичайним українцям?

– Важливими є виваженість, дотримання держтаємниці, віра в міць наших Збройних Сил та спецслужб, у майстерність наших полководців.

А те, що деякі наступальні операції готуються, і так зрозуміло. Про це відкрито кажуть. Безумовно, ми сподіваємось на успішні дії ЗСУ. При цьому нація має почути від тих, від кого це залежить, повідомлення – звільнено Донецьк, Луганськ, Крим – у потрібний час. А як до цього йтимемо – це має залишатися поза інформаційним простором. Витік інформації навіть у якійсь невинній формі може допомогти ворогові зробити певні висновки – і вжити заходів, які завадять нам ефективно деокупувати свої території.

Наголошую – потрібні витримка, віра у ЗСУ. Кожен на своєму місці повинен робити все для підтримки армії, для рішучої відсічі агресору. Зокрема й в інформаційному просторі, в якому путінський режим воює проти нас, демократичного світу, проти свідомої частини російського суспільства вже давно. А в самому російському суспільстві все явніше проглядаються процеси, які свідчать про неминучий кінець путіна та його режиму. Але прискорити ці процеси можуть лише переможні дії ЗСУ у російсько-українській війні.