Брак довіри та опасіння заколоту: чому Путін постійно змінює генералів

На початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Володимир Путін не призначив одного командувача керувати так званою спеціальною військовою операцією в Україні, яку оголосив напередодні. І хоча справжнім керівником вважався Валерій Герасимов, на окремих ділянках фронту діяли різні генерали — у залежності від регіону та військового округу, з якого вони прийшли в Україну. Бо у Кремлі думали, що Україну можна буде завоювати за кілька днів.

Але план швидкого захоплення провалився. Україна вистояла і три дні, і 33 дні. Тож після відступу російських військ з північних областей, Путін делегував керування операцією одному генералу армії — командувачу Південного військового округу, одного з керівників "операцій" у РФ у Сирії Олександру Дворнікову. Це сталося на початку квітня 2022 року.

Очевидно, що на таке призначення сподівалися у Кремлі. "Як генерал армії Дворніков має вищий ранг, аніж усі командувачі задіяних армій. Це означає, що його наказів ніхто не обговорюватиме, не буде звичних уже змагань між генералами, жодних "кожен сам за себе" — як це було досі", — тоді помічав австрійський військовий експерт Том Купер.

Путін не довіряє своїм генералам

Очевидно, на Дворнікова розраховували — він мав стрімко просунути сили вперед, забезпечивши значний успіх до сакральної дати для Кремля — 9 травня, коли у РФ святкують День перемоги у Другій світовій війні. Йшлося про захоплення всієї території Донецької та Луганської областей.

Але Дворніков не впорався, на зміну йому наприкінці травня прийшов Геннадій Жидко. Він — колишній командувач Східного військового округу, заступник міністра оборони Росії з військово-політичної роботи. Як пояснюють експерти, саме цей округ вважався найбільш укомплектованим та боєздатним, тож мав підвищити ефективність.

Час командування Жидко запам’ятався стрімким звільненням Харківської області, тож Путін змінив й цього генерала на іншого — Сергія Суровікіна. Під останнього була вже створена й спеціальна посада — командувача військами РФ в Україні (офіційно — Об’єднаного угруповання військ).

Звісно, на цю посаду міг би одразу бути призначений начальник Генштабу ЗС РФ Герасимов, проте вважалося, що невдачі РФ у березні 2022 року сильно вдарили по його іміджу.

Сергій Суровікін був відомий тим, що брав участь у другій російсько-чеченській війні та "військовій операції" в Сирії. Його називали "катом Алеппо" та "генералом Армагеддоном" за нищівні бомбардування сирійських міст та гибель цивільних. Ще у день призначення експерти говорили, що генерал виступає за масові ракетні удари по українській інфраструктурі, зокрема і цивільній. І вже за кілька днівна українські міста полетіли крилаті ракети.

Ракетні обстріли не впливали на втрату Росією контролю над частиною правобережної Херсонської області у листопаді, тож 11 січня 2023 року Суровікіна Путін зняв з посади та призначив заступникомнового командувача військами РФ в Україні — Валерія Герасимова.

Як керувати "СВО" тимчасово

Таким чином протягом неповного року Путін кілька разів змінював загальне командування "операцією" в Україні. Ми вже не згадуємопро часті зміни на окремих ділянках фронту.

У звіті американського Інституту вивчення війни (ISW) аналітики говорять, що Володимир Путін у цьому питання діє як Йосип Сталін під час Другої світової війни — обидва правителі з обмеженим воєнним досвідом, але заздрість щодо військових подвигів інших. Путін не міг припустити, що у перемоги буде друге прізвище, крім його, як і Сталін усунув свого часу маршала СРСР Георгія Жукова.

"Путін, ймовірно, намагався представити себе як головнокомандувача та натхненника успішного вторгнення в Україну. Захоплені російські військові плани показали, що Кремль очікував, що російські сили захоплять Київ за лічені дні, і Путін, ймовірно, хотів оголосити це швидке вторгнення особистою геополітичною перемогою, — пояснюють експерти ISW. — У Путіна немає військового досвіду, що, можливо, ще більше сприяло його рішенню не призначати командувача для свого вторгнення, який міг би посунути його, приписавши собі заслуги в очікуваній драматичній перемозі".

Таким чином, Путін робить усе можливе, аби зберігати контроль над ситуацією і не давати військовим всю повноту влади. І саме тому перші вісім місяців повномасштабної війни Путін, незважаючи на поразки, не призначав окремого командувача. Та навіть коли призначив, як і раніше дозволив, аби вони суміщали посади та виконували подвійних функцій. Зокрема, Дворніков і Жидко окрім управління угрупуванням російських військ в Україні також залишалися головами своїх військових округів, Суровікіна лишався командуючим Повітряно-космічних сил РФ, а Герасимов зберігає посаду начальника Генштабу РФ.

Важливо Кремлівська відлига. Навіщо в російській пресі почали критикувати Путіна

Аналітики ISW говорять, що прихильність Путіна до зміни персоналу є символом його стилю внутрішнього правління. Він давно проводив ротацію персоналу на урядових посадах, щоб гарантувати, що жодна фігура не накопичить надто багато політичного впливу та не збереже підтримку серед конкуруючих фракцій. Президент РФ також регулярно уникає прямого звільнення чиновників, переводячи їх на посади нижчі. Можливо, це відбувається тому, щоб спонукати їх завойовувати його прихильність знову та мати шанс на нове високе призначення. І навіть тоді, коли на посаді опинився, здавалось би, той, кому Путін довіряє більше всіх — Валерій Герасімов, він не отримав безумовної підтримки. Для збереження балансу, його регулярно критикували ватажок ПВК "Вагнера" Євген Пригожин та чеченський лідер Рамзан Кадиров.

У РФ не звикли знімати з посад за провали

Постійна ротація у військовому командуванні призводить до дезорганізації армії, говорять й українські аналітики.

Військовий експерт Антон Міхненко припускає, що є кілька причин, чому Путін постійно змінює керівництво збройних сил РФ. І найперша — аби накази виконувалися беззаперечно.

"З боку військових не мають лунати слова про неможливість щось виконати, що не вистачає зброї і техніки, що хтось не готовий проводити ті чи інші операції, — говорить він. — Військове керівництво РФ, яке призначає Путін, має виконувати все, що той вважає за необхідне. Безумовно, він оцінює ефективність різних генералів, які виконують його завдання в ході військової агресії проти України. Очевидно, що після ситуацій на Херсонщині чи Харківщині відбувалися зміна генералів відповідно до того, наскільки вони були результативні".

Коли Україну не вдалося захопити за три дні, у Росії почалися пошуки того, хто б міг очолити подальший наступ.

"Спочатку шукали по окремих секторах, узгоджували дії, але це не спрацювало, — говорить Фокусу експерт Українського інституту майбутнього Іван Ступак. — Потім вони призначали та змінювали людей. Немає єдиної причини, чому їх міняють. На це впливають внутрішні чвари, Кадиров з Пригожиним інтригували проти генерала Олександра Лапіна (командувача центрального військового округу РФ, — ред.), збили його з посади, потім повернули. Тобто у них своя "Санта Барбара": знімають, відсторонюють, повертають. Це говорить про відсутність стратегії в Кремлі та цілісного розуміння. Вся ця хаотичність турбулентно впливає на всіх підлеглих. Їм 20 років розповідали, що Путін красавчик, все зробить сам, аж раптом побачили, як той змінює одного, третього, десятого командуючого, а перемоги все ще немає. Оточення Путіна починають розуміти, не такий він вже й крутий. Втрачається мотивація, люди розуміють, що немає сенсу вистрибувати, бо скоро знов зміниться керівництво. Відсутня воля та візія".

Але водночас у Кремлі розуміють, що "лава запасних" у Путіна не така вже й велика — досить мало людей, здатних керувати військами, проводити військові наступальні операції, особливо на сучасному етапі розвитку війни. Саме тому Путін змушений повертати деяких персонажів на свої посади, і робити рокіровки.

"У РФ не звикли знімати з посад за провали. Там знімають з посад винятково за нелояльність. А лояльність треба показувати постійно і її доводити. Якщо ти розумний, але нелояльний — підеш геть", — додає Ступак.

Міхненко ще згадує, що всі ці генерали, які зараз керують військами, навчені за радянських часів та за радянським підходам. "Вони розуміються на тому, що проводити наступальні військові операції можна лише по тих книжках, які вони вчили. Тож нам відомі слабкі місця тих генералів, які зараз керують наступальними операціями. Тому українці можуть проводити власні", — зазначає він.

Яка роль у генерала Герасимова у війні в Україні

Зміна керівництва на руку Україні. Бо поки після невдач на фронті російської армії генерали намагалися усвідомити, у якій ситуації вони перебувають, скільки треба додатково людських ресурсів та військової техніки, як діяти далі — українська армія мала змогу проводити конртнаступальні дії. Після них відбувалась зміна керівництва, що вносило непорозуміння в лави російського війська.

Серед генералів, яким у Кремлі, незважаючи на поразки довіряють найбільше, експерти називають Валерія Герасимова. Його прихід на посаду керівника проведення "СВО", як координатора всіх сил та засобів.

"Він є найбільш інтелектуальний. Це він описував стратегію гібридних війн. Одразу, коли відбулася зміна ми побачили, що російські військові почали діяти більш скоординовано і більш по-військовому, як написано у книжках, — зазначає військовий експерт Антон Міхненко. — Тобто це була суміш класичної операції та гібридного підходу Герасимова. Але серйозних зрушень в контексті наступальних операцій, як ми бачимо, він не приніс. Під Бахмутом діє навіть не російська армія, а приватна військова кампанія "Вагнер" — просувається по сто метрів на день. Якихось зрушень по фронту теж не відбувається, тому я не виключаю, що колись Герасимов теж полетить звідти".

"Ще пан Валерій Залужний називав його військовим теоретиком, праці якого він читав. Можливо він хороший як теоретик, але як практик не дуже. І це добре для нас, — продовжує Ступак. — Бачу, він дотримується класичної радянської логіки, якої вчили у підручниках СРСР. Перевагою наших військових є прагнення застосовувати західний досвід та делегування повноважень на місця. Українська армія цим відрізняється від російської".

Росіянам потрібен час — інколи кілька днів, на узгодження дій. Приміром, вони не могли зорієнтуватися, коли українська армія почала несподівано та швидко звільняти Харківську область. "Їм треба узгодити, погодити, написати доповідну, почекати декілька днів, поки її розглянуть. Потім можуть відмовити. Потім спускають донизу. Таким чином вони втрачають час. Для нас це добре, коли вони один одного бюрократично ґвалтують", — коментує Ступак.

Військовий переворот у Росії, які можливості зберігаються

Експерти, говорячи про особливості управління російською армією, зазначають, що президент Росії Володимир Путін занадто глибоко та ретельно контролює хід війни.

"Військові напланували, аж тут втручається політичне керівництво — ламає їх конструкції та операції, — продовжує Ступак. — Україні це вигідно. Не варто також забувати, що при зміні керівництва змінюється не лише один командуючий. Проводять кадрові чистки, знімають заступників. Кожна мітла мете по новому, але такі пертурбації для військових є болючими".

І основним поясненням такої поведінки російського президента можна назвати страх втратити контроль, а значить — припустити, що через брак уваги та довіри, Путіна спробують замінити в його оточенні. Саме тому йому так вигідно мати беззаперечно відданих людей, без політичних амбіцій. Таких як міністр оборони Сергій Шойгу.

"На даному етапі Шойгу — єдина людина, яка користується надзвичайною довірою з боку Путіна, — запевняє Ступак. — Те, що всіх внизу тасують — це дрібниця. Шойгу на посаді. У 2000-х, коли створювали партію "Єдина Росія", коли тільки з’явився молодий енергійний політик Путін, лідером політсили поставили саме Шойгу. Номінально. Партія отримала гарний результат, а Шойгу перевели на посаду губернатора. Він змовчав та пішов. У Шойгу відсутні політичні амбіції. Путін не відчуває від нього загрози. У його оточенні є дуже мало людей, яким він може повністю довіряти. Він розуміє, що якщо на місце Шойгу призначити нового молодого політика, то останній може зробити заколот, як свого часу зробив Каддафі в Лівії, прийшовши до влади. Путін боїться, що він стане слабким, і тоді до нього кудись на Валдай прилетить гелікоптер з Миколою Патрушевим, Дмитром Медвєдєвим та керівником Росгвардії і скажуть: "Володимире, ми вимикаємо урядовий зв’язок".

А такий варіант можливий, хоча і теоретично, принаймні у двох випадках.

• По-перше, якщо дії української армії будуть успішними на стільки, що довіри Путіну не буде.
• По-друге, якщо зростатиме й надалі соціальна напруга в РФ, зокрема, пов’язана і з війною.

"Чим більш успішними будуть українські наступальні операції, чим більше територій ми будемо звільняти, тим більше це буде підривати стабільність режиму РФ, — говорить військовий експерт Антон Міхненко. — У Росії вже настільки розповсюдилась пропаганда, настільки накручене населення, що воно вже підштовхує військово-політичне керівництво до радикальних дій. Вже на побутовому рівні пропонують використовувати тактичну ядерну зброю. А коли суспільство починає тиснути на владу, а влада розуміє, що не може скористатись цими можливостями, тому що є певний політичний зовнішній тиск, напруга зростає — може відбутися вибух".

Міхненко згадує історію: "Після закінчення Першої світової війни, коли натовпи військових російської імперії почали повертатись з війни на території Російської імперії в Україні та Росії, військові теж були збурені — війна закінчилась, а результатів не було. Саме цим моментом скористались більшовики, коли почали нав’язувати ідеї військовим, які повернулись з фронту".

Недарма ж останнім часом експерти все частіше говорять, як Росія буде жити після Путіна, а у Кремлі шукають кандидатуру наступника, адже у разі поразки в України російські еліти хочуть гарантувати собі безпеку.

Важливо Коли закінчиться війна. Що означають розмови західних партнерів про контрнаступ і переговори