Якщо президентом буде не Ердоган: як вибори у Туреччині вплинуть на позицію щодо України

14 травня у Туреччині відбудуться президентські вибори, і увагу до них прикуто не просто так. Вперше за 20 років у нинішнього лідера Реджепа Ердогана є загроза втратити владу.

Він міцно стояв на ногах 20 років, прославився націоналістичною політикою, популістичними кроками та диктаторськими замашками.  

Але земля під ногами залізного султана похитнулася. Землетрус, економічні проблеми, а тут ще й здоров’я підвело у розпал передвиборчих перегонів.

І на додачу ще й серйозний супротивник з’явився. Проти лідера країни об’єдналися шість опозиційних політичних партій, які висунули економіста та держслужбовця Кемаля Киличдароглу.  

– Згідно з останніми соціологічними дослідженнями, рейтинги Кілічдароглу та Ердогана зрівнялися. Їхня підтримка становить по 45%, – сказала журналістка Гюльсум Халілова.  

Обом кандидатам вже за 70. Ердоган акцентує на самостійності Туреччини і об’єднанні нації, а його супротивник говорить про зближення з ЄС та НАТО. Та наріжним каменем цих виборів все ж лишається економіка. 

– За останні декілька років курс ліри впав з 5 лір за долар до 19 лір за долар, – зауважила старша аналітикиня Атлантиної ради Євгенія Габер.

Майже як в Україні за останні 8 років, але в Туреччині не було війни.  

Яна Вінюкова – українка, що довгий час жила в Туреччині, і нещодавно повернулася. Каже – раніше жити там було дешевше, аніж в Україні. 

– Дешевші продукти, дешевше житло. У мене є набір продуктів, за цінами яких я слідкувала, все піднялося в три рази, – сказала Яна Вінюкова, журналістка.

На думку директора Центру близькосхідних досліджень Ігоря Семиволоса, причина у незвичних захопленнях Ердогана ісламським протекціонізмом, тобто неринковими механізмами ручного управління економікою. З досвіду СРСР ми знаємо, чим закінчуються подібні моделі. 

Тож і не дивно, що кандидат, який стоїть на позиціях демократії, поліпшення відносин з Євросоюзом та повернення до ринкових відносин і інвестицій, склав йому серйозну конкуренцію.  

Але що буде з позицією Туреччини щодо україно-російської війни, якщо президент зміниться? 

Найголовніше питання – чи постачатиме Туреччина Україні зброю, зокрема, славнозвісні безпілотники Байрактар, чи не піддасться спокусі піти тут назустріч Росії задля економічних вигод, зокрема допомоги у відновленні після землетрусу?

Не секрет, що винахідники та постачальники безпілотників в Україну – родичі чинного президента Туреччини.

Брат Халюка Байрактара, директора Baykar Defence – Сельчук Байрактар – одружений на дочці президента Ердогана, Сюмейє. Тож постає питання, чи підтримуватиме ініціативи бізнесменів новий президент, який є супротивником Ердогана. 

На думку наших спікерів, військова співпраця України і Туреччини продовжиться, незважаючи на те, ким буде наступний президент. 

– Україна зараз – це не питання якогось президента, а скоріше питання стратегічних інтересів, – так вважає Євгенія Габер.

Ще один не менш важливий напрямок співпраці Києва та Анкари – зернова угода.

Туреччина допомогла розблокувати експорт українського зерна через порти, завдяки якому Україна заробляє 25% свого ВВП. Анкара – гарант угоди, багато в чому це стало можливим саме через особистий тиск Ердогана на Путіна. 

– Так, він справді один із небагатьох політиків, хто спілкується з Путіним, і Захід це теж використовує. Ми бачили, як Путін спілкувався з Макроном і Шольцем, як він кидав ракети, коли Гутерріш приїжджав до Києва і, я думаю, в інтересах Заходу, щоб Ердоган спілкувався з Путіним, – сказала Гюльсум Халілова.

Зараз, перед виборами, перемовини щодо продовження угоди зайшли в глухий кут, і не обійшлися без скандалів. Росіяни кілька разів намагалися зірвати український прапор на перемовинах, але отримували по пиці від українців у прямому сенсі.  

Та все ж віз і нині там. Росіяни затягують процес, чекаючи результатів виборів. Розрахунок на те, що новий президент просто не зорієнтується у ситуації.

І нарешті, найделікатніший момент – чи допомагатиме Туреччина обходити санкції Росії. Донедавна велика кількість фур через Туреччину і Грузію йшла до РФ.  

– Туреччина посилається на те, що на етапі погодження санкцій з Туреччиною не було діалогу, вона не є членом ЄС, її інтереси не були враховані, – сказала Габер.

І хоча ця транзитна лавочка наразі закрилася, турецька політика в цьому питанні лишатиметься ситуативною, кажуть наші експерти.

Але новий президент виступає під гаслами євроінтеграції та посилення співпраці з ЄС, тому турецький маневр зменшується. 

– Їм треба радикально змінити економічну політику. Тренд на зближення з ЄС не може призвести до порушення санкцій. Будуть переговори, турки люблять переговори, вони будуть викручувати руки, щоб отримати вигоду для себе, але вони знають межу, – вважає директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.

Врешті, не треба забувати і про страх Туреччини – посилення Росії, стримування якої також є одним із завдань Анкари.  

– Підтримка України і та політика, яку переслідує Туреччина у Чорноморському басейні – це не партійна політика, це державна політика! – наголосила Гюльсум Халілова.

Тож є підстави для обережного оптимізму. Принаймні, більш проросійською позиція Туреччини, найімовірніше, не стане.

А у випадку покращення відносин з ЄС та посилення співпраці з нашою стороною, можливо, вдасться залучити більше потужностей Анкари на нашу користь.