Z-патріоти Росії: опора чи загроза режиму Путіна?

Очолювана колишнім полковником ГРУ Владіміром Квачковим організація «Общероссийское офицерское собрание» днями представила свого кандидата на президентські вибори в Росії — такого собі капітана морської піхоти ЗС РФ у відставці Івана Отраковського.

Подивившись відео з участю кандидата — лисіючого офіцера з поганою дикцією та відсутністю харизми, важко уявити, що він може скласти реальну конкуренцію Владіміру Путіну. Однак висування Отраковського повністю лягає в стратегію Кремля з каналізації Z-патріотів та створення заглушки на появу потенційного лідера в цієї електоральної групи.

Розпочавши війну проти України, Кремль випустив джина, якого з часом буде важко загнати в пляшку, — радикал-патріотів. Тих, хто категорично не згоден на припинення війни з Україною, геть відмовляючи українцям у праві бути окремою нацією та мати суверенну державу.

У російському суспільстві таких близько 20%. Це кожен п'ятий росіянин! Але соціологи зазначають: кількість ультрапатріотів зростає на 1–2% щомісяця. Цьому сприяють і зомбування населення держпропагандою, і розчарування росіян від розбіжності пропагандистських стереотипів та російських реалій, і роздратування від військових невдач, побутової невлаштованості та благоденства олігархів. Нарешті, удари по Кремлю чи Керченському мосту також множать ряди Z-патріотів.

Багато років зрощуючи турбопатріотів, Кремль прагне використовувати цей сегмент російського суспільства у своїх цілях.

По-перше, радикал-патріоти надають відчутну підтримку самій ідеї війни. А загибель знакових представників Z-патріотів — Дар'ї Дугіної, Владлена Татарського — дає владі додатковий аргумент для обґрунтування необхідності «СВО» в Україні. По-друге, ультрапатріоти — один із ресурсів поповнення добровольців для участі в затяжній війні. По-третє, Кремль демонструє Заходу, хто може прийти до влади в Росії. На тлі таких спікерів турбопатріотів, як Ігор Гіркін, що віщає в YouTube, і Євгеній Пригожин, який погрожує кувалдою, Владімір Путін виглядає не таким уже й повним відморозком.

Та ультрапатріоти несуть для влади й певний ризик: вони потенційно загрожують стійкості політичної системи, балансові сил між кремлівськими вежами і стабільності в російському суспільстві.

Незадоволені нездатністю Путіна виграти війну, обурені ударами дронів по Кремлю, спікери «розсерджених патріотів» віщують крах російської державності у разі поразки від НАТО й «укронацистів». Вони активно критикують президента за непослідовність і обвинувачують військове керівництво в невдачах «спеціальної військової операції». Вимагають ввести воєнний стан і розповідають про корупцію, яка процвітає в армії, та недоліки в забезпеченні солдатів.

Хоча радикал-патріоти і позбавлені в масі своїй політичної суб'єктності, політична й інформаційна активність їхніх спікерів — Євгенія Пригожина, Ігоря Гіркіна, Владіміра Квачкова, Алєксандра Дугіна, Віктора Алксніса, Павла Губарєва та інших — нині головний біль для адміністрації президента РФ. Кремль дратує навіть не критика, а те, що «розсерджені патріоти» намагаються диктувати політичний порядок денний, закликаючи «прокинутися і почати воювати всерйоз»: «Час настав, Володимире Володимировичу».

Занепокоєння в Кремля викликають і спроби спікерів узгодити ультрапатріотичну тематику з антиістеблішментською риторикою. Зокрема, як це робить Пригожин, коли не обмежується лише обвинуваченнями на адресу губернатора Санкт-Петербурга Олександра Бєглова в тому, що той «відверто гадить» у питанні «спецоперації».

У середині квітня власник ПВК «Вагнер» опублікував статтю «Тільки чесний бій: ніякого договірняка», в якій виступив проти «навколодержавних еліт, які діють незалежно від політичного керівництва держави і мають тісні зв'язки та власний порядок денний». В уявленні Пригожина, навіть у разі військової поразки Росія, скинувши тягар «глибинної держави», «спливе наверх, як величезний морський монстр, зносячи все на своєму шляху, в тому числі і плани США».

Нарешті, в російській владі остерігаються реакції турбопатріотів і на очікуваний український наступ. Адже навіть якщо буде тільки перерізаний сухопутний коридор у Приазов'я, що зв'язує Ростовську область із Кримом, російське суспільство сприйме це як поразку. А якщо буде визволено українські території, захоплені Росією після 23 лютого 2022 року? А якщо ще будуть деокуповані і Севастополь, і Донецьк, і Луганськ?

Чи зможе в цій ситуації Кремль контролювати ультрапатріотів?

Поки що масовий протест радикал-патріотів на вулицях російських міст виглядає химерною загрозою: всього 5% росіян — найзатятіших ура-патріотів — готові вийти на вулицю, не змирившись із поразкою або перемир'ям з Україною. Російські ЗМІ пишуть: «Соціологи, найняті Кремлем, роблять висновок, що патріотична публіка хоч і опинилася у стані сильного стресу через те, до чого війна привела Росію восени, але загрозою для влади не стала, оскільки критика залишається на кухонному рівні».

Впевненості у своїх силах Кремлю додає й те, що впродовж уже майже року 62–64% росіян підтримують будь-які дії влади. Мовчазна більшість, як і у випадку з визволенням українською армією Херсона та Харківської області, скоріш за все, змириться з невдачами у війні, за пластиковим стаканом горілки погрожуючи світу ядерною зброєю та розмірковуючи про велич Росії-матушки: пропагандисти з екранів телевізорів розкажуть, що «війна — це мир», а «поразка — це перемога».

Та поки що в адміністрації російського президента намагаються придумати, як із джина, що потенційно загрожує режимові, зробити його оплот. І головне, щоб ця частина суспільства — хай нечисленна, але вкрай агресивна — не зашкодила переобранню Владіміра Путіна у 2024 році: в Кремлі вже зараз готуються до його переконливої перемоги, яка продемонструє росіянам, Заходу і всьому світу популярність старіючого президента і стійкість путінської системи.

Поразки на фронтах російсько-української війни, мобілізація, цинкові труни, погіршення економічної ситуації в країні, падіння рівня доходів росіян поки що не позначаються на рейтингу російського президента. Опитування ФГД демонструють: від 75 до 81% респондентів довіряють Путіну. Аналогічні дані у ВЦВГД та «Левада-центру». Але що стане з популярністю Путіна після українського наступу? Який рейтинг буде у нього в березні 2024 року — на тлі затяжної війни та відсутності гучних перемог?

У Кремлі намагаються не просто взяти під свій контроль ультрапатріотів, а й розмити цей електоральний сегмент, не допустивши появи в майбутній виборчій кампанії харизматичного лідера, який зможе скласти конкуренцію Путіну.

Сьогодні саме Пригожин, а не Стрєлков і Медведєв, є лідером для більшості радикал-патріотів. Власник ПВК «Вагнер», зачепивши якісь струни «глибинного народу», викликає довіру в 48% росіян, а недовіру — в 21%. (Показово, що нереалізованому лідеру Z-патріотів Дмітрію Мєдвєдєву довіряють 48% респондентів, а не довіряють — 46%.) Ці дані — тривожний дзвіночок для Кремля, де моделюють ситуацію з участю у виборах Пригожина і констатують ризики від його участі для нинішньої системи.

Купірувати потенційну загрозу в адміністрації російського президента мають намір, зокрема, висуненням у кандидати на главу держави ультрапатріота з невисокою впізнаваністю. Як у випадку зі згаданим вище Іваном Отраковським. Загалом же завдання, яке стоїть перед адміністрацією російського президента, полягає в тому, щоб або примусити турбопатріотів проголосувати на виборах у 2024-му за Путіна, або відбити в них бажання брати участь у голосуванні, або примусити проголосувати за маргінала, який не має жодного шансу виграти.

Один із варіантів каналізації Z-патріотів, який розглядають у Кремлі, — створення політичної партії. Зважаючи на все, там поки що не визначилися, на якому варіанті слід зупинитися: чи створювати партію з участю Пригожина на основі «Справедливой России», чи «пушити» окремий політичний проєкт Пригожина. Та й взагалі, чи слід створювати такий проєкт, ризики від якого можуть переважити потенційні вигоди?

При цьому інші гравці теж хочуть осідлати цю хвилю Z-патріотизму. Зокрема Костянтин Малофєєв. На базі православного фундаменталістського руху «Сорок сороков» він створив партію традиціоналістів «За семью». Утім, судячи з усього, ця політична сила не має електоральних перспектив.

Сьогодні в Кремлі поки що не бачать у радикал-патріотах серйозної загрози режимові. Швидше — можливості для реалізації своїх внутрішньополітичних та військових цілей. Однак сказане не означає, що одного разу Путіна не переконають у тому, що Z-патріоти становлять загрозу його режимові. І тоді проти них буде розкручений маховик репресій, як проти Олексія Навального та його прибічників.