Батько працював бургомістром 11 сіл. Олімпійський чемпіон про життя свого села в окупації

За півроку до смерті 92-річнй олімпійський чемпіон Рима-1960 з греко-римської боротьби Іван Богдан у відвертій розмові з Максимом Розенком розповів, чому його батько працював бургомістром 11 сіл у ІІ Світовій війні, як німецький комендант рятував місцеву молодь від вивезення до Німеччини і яким чином жорна сталінських репресій минули батька після того, як в їх село Дмитро-Білівка повернулася радянська влада.

З голови колгоспу – в бургомістри

"Коли тільки почалася війна, була тверда впевненість, що радянська армія швидко розіб'є німців, - не приховував Іван Гаврилович. - Були переконані, що до нашого села війна не дійде. Але вже за два місяці німці пройшли далі на схід від Дмитро-Білівки (село, де народився олімпійський чемпіон знаходиться в Миколаївської області – прим. М.Р.). Нам пощастило: жили в глушині, якщо дощ пройде, ніхто до нас не добереться - ні танки, ні машини. У підсумку за всі три роки окупації німців практично не бачили. Був тільки комендант, який оселився в школі. І нам з ним дуже пощастило. Ми його між собою називали Петрашко – Петером звали. Забезпечував німецькі окупаційні частини продуктами. А також дивився за тим, щоб селяни вчасно посіяли і зібрали урожай".

Читайте також: Німці призначили батька керувати колгоспом. Олімпійський чемпіон Рима-1960 Віктор Цибуленко про німецьку окупацію

Богдан заперечує, що німці забирали у селян більшу частину врожаю.

"Люди брали собі стільки зерна, скільки хотіли, - стверджує олімпійські чемпіон, - Моя рідна тітка була жадібною, з урожаю 1941 року навантажила пшеницею цілу кімнату до стелі. Так навесні під вантажем зерна одна стіна хати не витримала - в ній з'явилися тріщини, з яких почала висипатися пшениця.

Думаю, німці навіть уявити собі не могли, наскільки родюча українська земля. З одного гектара ми збирали до 60 тон пшениці. А в 1941 році взагалі був божевільний урожай - до 70 тон зерна з гектара. Колгоспи у нас не розігнали - просто перейменували в громадські господарства. Бригади розбили по "десятихаткам" - з тим, щоб у кожної групи була однакова кількість коней і сільгосп-інвентарю".

Зараз в Дмитро-Білівці живе трохи більше 300 осіб. У 1941 році жило вдвічі більше.

"Було 142 двори в середньому по 5 чоловік, - згадує Іван Гаврилович. - У нас і на війну тоді не встигли мужиків забрати. Викликали і повезли на схід. Але німці до Дніпра вийшли раніше, ніж наші мобілізовані. В результаті селяни незабаром повернулися назад додому. Німці їх в полон не брали - народ ні озброїти, ні одягати  у військову форму не встигли. Прожили мужики в селі весь час окупації. У тому числі і мій батько, Гаврило Богдан, який став бургомістром 11 сіл. Вибрали його на цю посаду восени 1941 року самі селяни. До війни батя працював головою колгоспу, його знали і поважали. Хоча батько був неписьменним: "Богдан" ще міг написати, а ось "Гаврило" - ні. Пам'ятаю, коли ставив підпис, аж язик висував - так старався. Але голова в нього працювала чудово".

Богдан не вважає, що батько прислуговував німцям.

"Не німцям, а односельцям, - категорично відповідає олімпійський чемпіон. - Членом партії батько не був - зате був розумною людиною. І коли прийшли німці, зайняв правильну позицію. У нас ніхто німцям не служив. Було п'ятеро поліцаїв - наші хлопці з села. Ходили з карабінами, нікого з односельчан не чіпали. Навпаки, допомагали чим могли. Знали вони і про те, що в селі нелегально живуть наші колишні військовополонені. Але їх теж не чіпали.

У підвідомчі батькові 11 сіл регулярно приходили рознарядки на відправку хлопців і дівчат до Німеччини. Але жодної людини в Німеччину батько так і не відправив. Причому допомагав йому в цьому ... наш комендант. Він викликав батька, повідомляв, що прийшла рознарядка - потрібно відправити з села п'ять чоловік. Мовляв, підбирай кращих - начальство буде перевіряти. Відвозили хлопців в район. Потім комендант уточнював час відправлення ешелону в Німеччину і сповіщав про це батька. Батя брав дві каністри самогону, пару пудів сала і відвозив коменданту. Той підходив до начальника конвою, віддавав йому ці гостинці і забирав наших хлопців та дівчат. Після говорив їм, мовляв, місяць вдома сидите, не висовуйте носа, а потім вже можете виходити на вулицю, говорите, що працювали на німців, рили окопи".

Батько ще збирав від жителів теплі речі - нібито для німців. Але насправді для партизан -  в наших краях діяв партизанський загін. Переправляв туди і продукти.

Читати також: Легенда Динамо: Дем'яненка відвіз у казарму - не хотів за Динамо грати

Кого цурався комендант

Навіть через без малого 80 років Івану Гавриловичу важко пояснити поведінку німця-коменданта.

"Ходив він у німецькій формі, але, кажучи по-спортивному, грав на нашому боці, - згадує олімпійський чемпіон. - Страшно любив наші народні пісні. Цю любов йому прищепили наші військовополонені в Першу світову - він з ними спілкувався підлітком. До війни ми працювали всі суботи і дуже часто неділі. Але комендант розпорядився, щоб в суботу працювали тільки до другої години дня. І роздавав подарунки селянам - горілку. Його родич працював комендантом Кіровоградського пивзаводу, він йому "казенку" і передавав. Пам'ятаю, що святкували з ним закінчення збирання врожаю, справляли весілля. Молодь йшла до коменданта, і він давав вказівку: як весільний подарунок видати сторонам і нареченого, і нареченої по 10 тон цукрових буряків - на самогон і компот. Його  запрошували на весілля, він все вимагав, щоб співали його улюблені народні пісні. Інший раз вип'є і навіть сльозу пустить. Взагалі на наших мужиків був дуже схожий. Випивати ніколи не відмовлявся. П'яного його на тачці відвезуть в комендатуру - проспиться, знову приходить посидіти. У нього ніякої охорони не було - сам по селу ходив, ні у кого і в думках не було зробити йому щось погане".

Парадокс, але німецький комендант ... цурався співвітчизників.

"Іноді до коменданта з району навідувалися німці - в чорній формі, можливо, есесівці, - згадував Богдан. - Так він намагався уникнути зустрічей з ними! Будівля школи стояло далеко від в'їзду в село, і коменданта завжди встигали повідомити про приїзд його співвітчизників. Він відразу всіх попередив: якщо німці приїжджають, говорити, що його немає на місці. І як тільки непрохані гості з'являлися, він через задні двері виходив на сусідню вулицю і там розчинявся".

За словами Івана Гавриловича, після приходу Червоної армії жорна репресій пройшли повз батька і лише торкнулися односельчан, які працювали поліцаями.

Читайте також: І от гравцям Динамо дарують темношкірих дівчат. Сенсаційні історії офіцера КДБ, який стежив за Лобановським

"З поліцаїв, по-моєму, нікого не розстріляли. - зазначає Богдан. - Когось відправили відбудовувати зруйнований Донбас, комусь дали 10 років таборів. Цікаво, що роки дехто із цих хлопців повернувся додому з купою грошей. Швидко побудували гарні будинки і без проблем зажили, як раніше. А батькові пощастило. У нього друг дитинства - Федот Совгиря - в НКВС працював. До війни керував Чернігівським відділенням, а після нападу німців очолив диверсійну групу. З цією групою він пройшов всю Білорусію і Західну Україну. Дійшов до нашого села, і хоча у нього там жили три сестри, відразу пішов не до них, а до батька. Пам'ятаю, як вони при зустрічі обнялися, розцілувалися. Федот жив у нас більше місяця. Пам'ятаю, якось до нас в хату залетіли поліцаї на чолі з німцем. Я з племінником Совгирі грав в карти, батько з Федотом сиділи за столом. Був вражений самовладанням тата - він навіть бровою не повів. Налив поліцаям горілки, вони випили, закусили і відразу поїхали. Але через кілька днів в селі пішли розмови, що повернувся Совгиря. І незабаром Федот покинув село. Як тільки Дмитро-Білівку звільнили, від Совгирі в районний НКВС прийшов лист на захист батька. Мовляв, Гаврило Богдан на посаді бургомістра діяв тільки в інтересах радянської влади. Батько сам пішов до райвідділу НКВС. Там йому сказали, що багато про нього чули, знають, чим він займався під час окупації. Мовляв, якщо і знадобишся, то тільки як свідок. Незабаром тата на рік мобілізували на відновлення Донбасу. У село повернувся  наприкінці війни. Як тільки повернувся, його відразу на зборах вибрали головою колгоспу. Але в районі сказали, що ця кандидатура не пройде".

Івана Гавриловича прийшла повістка в армію взимку 1945 року.

"На фронт встигли відправити хлопців 1927 року народження, - згадує олімпійський чемпіон. - Наш 1928-й рік забрали взимку. Пройшли "учебку", і в травні 1945 року повинні були їхати на фронт. Але війна закінчилася, і нас відправили додому. Мене в армію призвали в 1948 року. І вже там в 20 років я познайомився з греко-римською боротьбою".

Читайте також: Легенда українського спорту продав золоту олімпійську медаль за 3,5 тисячі доларів

Особиста справа:

Іван Богдан. Народився 29 лютого 1928 року в селі Дмитро-Білівка Миколаївській області. Заслужений майстер спорту з греко-римської боротьби. Олімпійський чемпіон Рима-1960 важкій вазі. Дворазовий чемпіон світу (1958, 1961). Триразовий чемпіон СРСР (1958, 1959, 1961).

Помер 25 грудня 2020 року.

З 2010 року Миколаєві проводиться турнір на призи олімпійського чемпіона Івана Богдана.

Максим Розенко, Чемпіон

Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках champion.com.ua