Як помирити роздріб із виробниками

Дискусія між роздрібними мережами та виробниками на піку: торговельні мережі переконані, що єдино правильним є саморегулювання, виробники ж вимагають законодавчих обмежень для ритейлу, який не завжди застосовує добросовісні практики. На сьогодні розрахунки протягом 30 днів можливі лише за обмежений перелік базових продуктів, розрахунків за інші товари чекати доводиться буквально місяцями, заборгованість ритейлу перед виробниками стабільно коливається в районі 3–4 млрд грн. І проблемі не рік і не два, просто тепер усе відчувається гостріше.

Ще 2015-го Антимонопольний комітет України (АМКУ) оштрафував 15 роздрібних торговельних мереж за те, що договори, укладені мережами з постачальниками, мали нерівноправний характер. Вони передбачали тривалі терміни розрахунків за поставлену продукцію, десятки додаткових послуг без обґрунтування їхньої вартості та перекладали всі комерційні ризики на постачальника. Однак більшість відповідачів оскаржила рішення АМКУ в судах, домігшись його скасування. Річ у тім, що терміни розрахунків, умови надання платних послуг чинним законодавством України не регулюються. Перебіг цього розслідування і рішення АМКУ докладно розглядали в ZN.UA.

Цей приклад наочно показує, що можливості використовувати законодавство про захист економічної конкуренції для боротьби зі зловживаннями торговельних мереж обмежені. Адже АМКУ треба здійснювати розслідування за кожним окремим випадком і доводити, що дії мереж порушують це законодавство. Розслідування згаданої вище справи тривало два роки й при цьому стосувалося лише Києва, хоча аналогічних порушень припускалися в усіх регіонах. Припускаються їх і досі, інструментарій АМКУ не змінився, от тільки економічна ситуація тепер принципово інша, й від того, як швидко виробник одержить гроші від розповсюджувача, нині залежить пряме виживання бізнесу.

Як у ЄС?

Рівень концентрації в роздрібній торгівлі в розвинених країнах навіть вищий за український (у Великій Британії — 56%, у Франції — 58 проти наших 50%). Постачальники часто не мають альтернативних каналів збуту й змушені погоджуватися на невигідні для них умови співробітництва з мережами. Вони теж, як і українські колеги, скаржаться на необґрунтоване зниження закупівельних цін, раптове розірвання договорів або односторонню зміну їхніх умов, затримку платежів за товари, примус до участі в рекламних акціях тощо.

У документах Євросоюзу такі дії характеризуються як недобросовісні торговельні практики (unfair trading practices), коли умови співробітництва в односторонньому порядку нав'язує один торговельний партнер іншому. У ланцюжку поставок продуктів харчування вони є справжнім головним болем. Безумовно, підприємствам харчової промисловості ці практики теж не чужі, але найбільш активно їх застосовують саме роздрібні торговельні мережі. Це негативно впливало на конкурентоспроможність виробників, тому потребувало втручання держави.

17 квітня 2019 року Європейський парламент і Європейська рада прийняли Директиву 2019/633 «Про недобросовісні торговельні практики у відносинах між підприємствами в ланцюзі поставок сільськогосподарських і харчових продуктів». Вона забезпечує захист слабких постачальників від сильних покупців і стосується будь-яких постачальників сільськогосподарської та харчової продукції з оборотом до 350 млн євро. ЄС заборонив 16 недобросовісних практик. При цьому директива розрізняє «чорні» і «сірі» практики: перші безумовно заборонено, другі можуть бути дозволені на підставі чіткого договору.

Десять «чорних» практик:

• оплата пізніше 30 днів за сільськогосподарські та харчові продукти, що швидко псуються;
• оплата за поставку інших продовольчих товарів пізніше 60 днів;
• скасування замовлення і/або поставки продуктів, що швидко псуються, в короткі терміни;
• одностороння зміна покупцем умов договору;
• стягнення з постачальника платежів, не пов'язаних із поставкою продуктів;
• покладання ризиків втрати та псування продуктів на постачальника;
• відмова покупця фіксувати в письмовій формі певні умови договору поставки товарів, якщо постачальник просить письмового підтвердження;
• неправомірне використання покупцем комерційної таємниці;
• здійснення комерційної помсти відносно постачальника;
• покладання на постачальника витрат, пов'язаних із розглядом скарг споживачів.

Вимоги директиви стосуються також постачальників і покупців, які розміщуються за межами Євросоюзу, за умови, що одна зі сторін перебуває в ЄС. Таким чином, вона забезпечує захист українських сільгоспвиробників і підприємств харчової промисловості, які експортують продукцію в Європейський Союз.

Директива обов'язкова для всіх членів ЄС. Імплементуючи директиву в національне законодавство, вони можуть посилити й розширити її норми. Наприклад, Німеччина перенесла із «сірого» списку в «чорний» дві практики: повернення непроданих товарів без оплати за ці товари і/або без оплати за їхню утилізацію та стягнення з постачальника плати за зберігання, розміщення й інвентаризацію продукції.

Контроль над дотриманням законодавства про недобросовісні торговельні практики в більшості країн ЄС здійснюють конкурентні відомства, аналогічні нашому АМКУ (іноді разом з іншими органами). Карають недобросовісні торговельні практики великими штрафами.

А що в Україні?

Рішення АМКУ 2015 року привернуло увагу до зловживань мереж. Стало очевидно, що вони завдають значної шкоди економіці України та споживачам. Наступним кроком мав стати законопроєкт, спрямований на заборону недобросовісних торговельних практик. Однак цього не сталося. Не тільки тому, що в травні 2015-го головою АМКУ став Юрій Терентьєв, який десять років пропрацював у «Метро». Адже не виявили інтересу до цієї проблеми ні Міністерство економіки, ні Міністерство аграрної політики. Заходів, спрямованих на встановлення балансу інтересів мереж і постачальників, не передбачають і програмні документи.

Тільки 2021 року народні депутати внесли у Верховну Раду низку законопроєктів, спрямованих на імплементацію положень Директиви ЄС 2019/633 (№6068, 6068-1, 6068-2, 6068-3, 6155). Їхній аналіз виходить за рамки цієї статті. Мабуть, найбільш грамотним є проєкт №6068-2. Але, на жаль, ні його, ні альтернатив досі навіть не розглядали. Причому поховав їх комітет із питань інтеграції України в Європейський Союз, який, за ідеєю, мав би відстоювати імплементацію євродирективи. У комітеті ж вирішили, що проєкти фрагментарно враховують положення права ЄС, а їхнє прийняття може призвести до викривлення принципу свободи договору. Про те, що в документах ЄС наголошується, що немає справжньої свободи договору там, де є явна нерівність між сторонами, комітет промовчав.

***

А даремно, адже заборона недобросовісних практик у ланцюзі поставок продовольчих товарів в Україні значно важливіша, ніж у країнах ЄС. Тому що масштаб зловживань у нашій країні значно вищий, а економічний стан виробників гірший. За розрахунками АМКУ, різниця між доходами та обґрунтованими витратами українських ритейлерів із переважно продовольчим асортиментом у середньому становила 45%, що в 2–4 рази вище, ніж в окремих сусідніх країнах. Це призводить до значного зростання цін на продовольчі товари. Але якщо в ЄС на продукти харчування припадає в середньому 14% споживчих витрат домогосподарств, то в Україні 2021 року цей показник становив 48%.

Війна, розв'язана Росією, ускладнила й без того непрості відносини роздрібних торговельних мереж і їхніх постачальників. У результаті воєнних дій мережі зазнали й надалі зазнають значних збитків. Їм потрібні кошти для відновлення зруйнованих магазинів, логістичних центрів. У разі збереження нинішніх відносин значну частину цих грошей буде отримано за рахунок перерозподілу частини доданої вартості, створеної в промисловості та сільському господарстві. Однак ці галузі внаслідок війни постраждали ще більше. Продовження недобросовісних торговельних практик неминуче призведе до закриття багатьох підприємств. Що тоді продавати ритейлеру? Як завжди буває в бізнесі, домовлятися вигідніше, ніж ворогувати. Та й споживач виграє, адже результатом продуктивних переговорів гарантовано стане стримування цін на продукти харчування.

Відновлення економіки України після війни значно прискориться, якщо вдасться забезпечити баланс інтересів торговельних мереж і товаровиробників за рахунок відходу від дискримінаційних практик. Як мінімум слід розморозити цей діалог на рівні АМКУ і парламенту.