Сі, Лула, Ердоган та інші «миротворці»: як російська пропаганда маніпулює закінченням війни та знецінює українську «формулу миру»

«Детектор медіа» помітив, що в інфопросторі стало більше згадок про так звані формули миру. Відповідні ініціативи представили на початку 2023 року різні політичні гравці: президенти Китаю та Бразилії; а президент Туреччини не перший рік намагається бути медіатором конфлікту. Що їх об’єднує? Серед іншого, використання їхніх «миротворчих ініціатив» російською пропагандою. Так агітпроп намагається заглушити українську мирну ініціативу — «Українську формулу миру». 

Аналітики й аналітикині «Детектора медіа» проаналізували український, внутрішньоросійський і російський на окупованих територіях сегменти телеграму, щоби з’ясувати, в якому контексті згадували кожну ініціативу і які токсичні меседжі поширювали про них.  

Про які мирні плани йдеться?

На початку 2023 року нова влада Бразилії на чолі з президентом Луїсом Інасіо «Лулою» да Сілвою заговорила про необхідність налагодження миру в Україні. Зокрема, там запропонували сформувати контактну групу, до складу якої увійшли би Китай, Індія та Індонезія, й допомогли домовитися про мир України й Росії. Детальніше про медійне висвітлення плану Лули ми писали раніше. Втім, про жодні практичні кроки чи дорожню карту врегулювання не йшлося. 

Миру в Україні прагнули й південноафриканські дипломати, які висунули подібні ідеї щодо формату переговорів за участю незахідних держав. Коли Пекін оприлюднив свою мирну ініціативу 24 лютого 2023 року, виявилося, що вона значною мірою повторює попередні позиції Китаю: врівноважує сприятливі для України елементи (чітку заяву про право на суверенітет) з іншими елементами, які відповідають інтересам Росії  (критика розширення НАТО та західних санкцій). На відміну від Бразилії, яка виступає за створення контактної групи, Китай не запропонував жодних ідей, як саме залучити сторони до переговорів. Китайські чиновники поки що не доклали жодних зусиль, щоб на міжнародному рівні, рівні ООН, добитися визнання своєї ініціативи. Бразилія також не шукала офіційної підтримки ООН для своїх ідей.

Президент України Володимир Зеленський, виступаючи перед учасниками саміту лідерів G20 у листопаді 2022 року, презентував українську формулу миру. Там ішлося про повернення під повний контроль України Запорізької АЕС; стабільність зернової угоди та нарощування Україною експорту зерна до бідних країн; відшкодування всіх збитків, завданих Росією тощо. І вже 23 лютого 2023 року Генеральна Асамблея ООН підтримала (141 голос зі 193) український проєкт резолюції «Про справедливий і сталий мир в Україні».

Поки Україна намагається долучити більше держав до втілення «формули миру», російська пропаганда пробує всіляко дискредитувати українську ініціативу. Як бачимо із графіка, дискредитаційна кампанія збіглася в часі з голосуванням в ООН.

Пропозиції Китаю, Бразилії, німецьких «друзів Кремля», а також миротворча місія президента Туреччини — ось якими темами російський агітпроп розосереджує фокус «плану Зеленського». Щоб маніпулювати питаннями миру, пропагандисти вдаються до низки блюзнірських аргументів: Китай узгодив із Росією свій мирний план; Пекін ставить під сумнів гегемонію США на зовнішньополітичній арені; навіть нейтральні держави Латинської Америки на боці Росії; «справжні німці» підтримують Росію, адже усвідомлюють «історичну відповідальність Німеччини за мир в Європі» — така собі вісь Берлін — Москва — Пекін — Бразиліа.

Методологія

«Детектор медіа» проаналізував майже чотирнадцять тисяч дописів в українському, внутрішньоросійському та російському на окупованих територіях сегментах телеграма, які надала компанія Semantrum. Під внутрішньоросійським сегментом маємо на увазі дописи профілів, сторінок, груп і каналів, які розташовані в Росії або вказали своїм місцем розташування Росію. Під окупаційним сегментом маємо на увазі групи та канали, геолокацією яких визначено як Україну, так і Росію, однак їхня авдиторія — тимчасово окуповані українські території. 

Період моніторингу: 14 січня — 14 березня 2022 року.

Детальніше про методологію читайтетут.

Далі розповідаємо, що писали проросійські користувачі телеграму про кожну з мирних ініціатив. 

План Китаю

У річницю початку повномасштабної війни Росії проти України МЗС Китаю представило свій «мирний план». Ініціатива складалася з 12 пунктів, які містили рекомендації про припинення вогню, повагу до суверенітету всіх країн, відмову від «менталітету Холодної війни» та інші меседжі. Українська влада та західні союзники сприйняли документ скептично, критикуючи відсутність у ньому конкретних кроків для припинення війни. 

«Зеленський відкинув план Китаю»

Найчастіше в ході дослідження траплялися спроби обґрунтувати, чому Володимир Зеленський відкидає мирний план Китаю, а Україні нібито не потрібен мир. Одним із таких пояснень був класичний російський дезінформаційний меседж, що «Україна — маріонетка Заходу». У дописах ішлося, що Захід диктує свої умови Україні, а «в плани Брюсселя та Вашингтона» не входить мир за китайською формулою. Українці нібито вмирають за інтереси «колективного Заходу» в його війні на знищення Росії. Такий меседж з’являвся на популярних російських та окупаційних телеграм-каналах із посиланням на буцімто китайське джерело. 

Також популярними були закиди про некомпетентність і корумпованість президента України та його оточення. Пропагандисти країни-агресорки стверджували, що війна для керівництва України — єдина умова існування, оскільки фінансову та військову допомогу нібито розкрадають. Саме тому, замість підтримки мирної ініціативи Сі, Зеленський вимагає «продовження західних постачань озброєння та фінансових вливань». Це повторювана теза російської пропаганди, аби дискредитувати керівництво України в очах західних партнерів.

Теза про «малокомпетентного коміка Зеленського, який не розуміє справжніх миротворчих намірів, а на пропозицію миру відповідає черговими обстрілами» теж траплялася серед висновків агітпропу. Як і маніпулятивне твердження, що відмова від мирного плану Китаю призводить до подальшої щоденної загибелі мирних українців. Так російська пропаганда намагається перекласти відповідальність за свої воєнні злочини на Україну. 

Вплив на Росію

Чимало російських пропагандистів оцінювали «план Сі Цзіньпіна» у спектрі від позитивного для Росії до відносно нейтрального. Один із головних меседжів, який ретранслювали пропагандисти, — «план Китаю вигідний Росії, оскільки його не підтримує Захід». Автори дописів намагалися показати агресора миротворцем, спотворюючи реальність і стверджуючи, що саме Росія найбільше хоче миру. Україну ж у цих меседжах переважно позбавляли суб’єктності, повторюючи заїжджений наратив про «маріонетку НАТО». 

Окрім того, «план Китаю» проросійські користувачі соцмереж розглядали як запоруку дружби та довготривалого партнерства між Пекіном та Москвою. Насамперед, такі меседжі містили інформацію, що Китай буде постачати зброю Росії та підтримувати її економічно. Агітпроп продукував чимало постів, які намагалися переконати аудиторію, начебто «план Китаю» вигідний і призведе до скасування антиросійських санкцій і зупинки постачання зброї Україні. 

Проросійські користувачі оцінювали не тільки реакцію Заходу на китайську мирну ініціативу, але й характер самого «плану Китаю». Популярним був меседж, що «план Сі від самого початку є антиамериканською позицією, яка не містить жодної критики дій Росії». Це маніпуляція, оскільки китайський мирний план закликає поважати суверенітет незалежних держав, а отже повинен трактуватися як вимога до Росії вивести війська з окупованих територій. 

Серед меседжів, спрямованих на Росію, були також твердження, що Китай нібито заздалегідь узгодив із Росією свій план. А основна мета ініціативи — буцімто  намагання показати світу, що ні Захід, ні Україна не мають наміру завершити війну миром. Деякі телеграм-канали поширювали дезінформаційні меседжі, що «план Китаю» — це заклик до Росії діяти радикальніше та «створити з України дві Кореї». Мовляв, Україну потрібно розділити за умовною лінією розмежування. Цей пропагандистський меседж нівелює право української держави на суверенітет над окупованими територіями та легітимізує агресію. Так російська пропагандистська машина продовжує спроби виправдання своїх злочинних дій, цього разу завдяки «плану Китаю». 

Проте не всі проросійські користувачі соцмереж були так «оптимістично налаштовані» щодо впливу «плану Китаю» на Росію. У ході дослідження ми натрапили на стримано нейтральні оцінки мирної ініціативи Сі. Зокрема, в деяких дописах ішлося, що «план Піднебесної» — це демонстрація нейтралітету, і Китай не буде відкрито підтримувати дії Росії. Схожі конотації зчитувалися в меседжах, що Китай «грає свою гру» і створює майбутній «клуб держав-миротворців». 

Такі тези виникали разом з іншими меседжами, що Китаю невигідний біполярний світ. Вони переважно не були цілковито нейтральними й містили завуальовані маніпуляції російської пропаганди, начебто країна-агресорка все одно є фавориткою Китаю. Та відіграватиме суттєву роль у світовому порядку, якщо китайську ініціативу реалізують. 

Вплив «китайського мирного плану» на Захід

Пропагандисти писали також про реакцію світових лідерів на «мирний план Китаю». Основним об’єктом критики були Сполучені Штати Америки. Зокрема, в деяких дописах ішлося, що мирною ініціативою Піднебесна нібито прагне припинити гегемонію США на зовнішньополітичній арені. Проросійські користувачі соцмереж переконували аудиторію, що китайська ініціатива — це план недопущення розширення НАТО на схід. Та називали її «диверсією проти західної формули світу». Цією маніпуляцією автори пояснювали, чому США не підтримують китайський план. Країна-агресорка намагалася приховати свої воєнні злочини проти України, перекладаючи відповідальність на США та НАТО. «Детектор медіа» вже писав про тактику підміни понять, яку використовує агітпроп. 

Траплявся меседж, що, на відміну від Китаю, Захід зацікавлений у затягуванні війни. І що Китай своїм планом сигналізує та спонукає Захід до миру, бо інакше «Росія переможе влітку 2023 року». У цьому випадку російський агітпроп використовує пропагандистську тактику залякування, оскільки запевняє аудиторію, що російська армія нібито має перевагу на фронті (навіть тоді, коли це не так), а «перемога Росії — неминуча». 

Щодо інших держав, то траплялися дописи, ніби Угорщина, Бразилія й Казахстан підтримують китайську мирну ініціативу. А от Європейський Союз у проросійському телеграмі критикують, бо в ЄС, мовляв, відмовилися підтримати «план Китаю». Зокрема, дістається Жозепу Боррелю, високому представнику ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки, та прем’єр-міністру Німеччини Олафу Шольцу. Також у телеграмі траплялася думка, нібито президент Польщі Анджей Дуда обережно ставиться до позиції Китаю, навіть попри те, що відкинув «план Сі». Мовляв, «Польща не готова жертвувати високим рівнем економічної співпраці з Китаєм заради України». Насправді Анджей Дуда є одним із головних світових лідерів, які стабільно й активно підтримують суверенітет України. Він чітко висловився, що жодних перемовин без урахування українських інтересів бути не може.  

Також під час дослідження зустрічався меседж, що «план Китаю» направлений не на США й Україну, а на Європу. Російські пропагандисти стверджували, що пропонуючи у плані пункт про післявоєнне відновлення української економіки, Китай хоче «економічно колонізувати Україну». І для цього йому необхідно буде після війни встановити «підхожий політичний режим замість влади Зеленського». Автори дописів пояснювали, що Китай хоче «завдяки миротворчій діяльності отримати досвід соціально-економічної реконструкції великої країни». Точніше, «викупити Україну в Заходу». Цей меседж стоїть на трьох китах російських маніпуляцій: «необхідна зміна політичного режиму, який влаштує Пекін і Москву», «припинення фашизації / нацифікації України» та «недопущення просування НАТО на схід». 

Критика плану

Траплялася й критика китайської ініціативи. Один із найбільших російських дезінформаційних телеграм-каналів стверджував, що китайський план — це «дивний документ, який свідомо не можна втілити у життя». Він нібито абсолютно не вигідний Росії, а тільки самому Китаю. Адже Піднебесна нібито зацікавлена в якнайдовшому продовженні війни Росії проти України, що ослаблюватиме країну-агресорку. Тобто автори переконували аудиторію, що мета Китаю — зайняти місце Росії в новому біполярному світі «США — Китай», а не підтримати Росію. 

Були меседжі, що Китай користується дешевими енергоресурсами з Росії, тому мирний план свідомо утопічний. Тобто частина проросійських користувачів переконувала людей, що мирна ініціатива Сі «вигідна перш за все Китаю, а також Києву, проте ніяк не Москві». У деяких інших дописах ішлося, що ініціатива Китаю повністю абстрактна, адже не пропонує конкретних кроків. 

Українська формула миру

Мирний план України, або «Формулу Зеленського» вперше представили на саміті Великої двадцятки в листопаді 2022 року. У пропозиціях проблеми нашої держави вписані в загальносвітовий контекст. Так, ситуація на Запорізькій АЕС постає як питання світової ядерної безпеки, продаж українського зерна — як необхідна складова продовольчої безпеки, а цілісність енергосистеми України — як невіддільна частина світової енергетичної безпеки. Питання збереження довкілля України та екологічної безпеки тісно переплетене зі світовим контекстом. У документі ілюструють, як ситуація в Україні прямо впливає на загальносвітові процеси в багатьох галузях. Разом із цим, у плані йдеться про забезпечення інтересів України: припинення бойових дій і повне виведення російських військ, повернення військовополонених і депортованих, справедливі компенсації постраждалим від агресії та суд над організаторами й виконавцями агресії. В українській формулі миру приділяють увагу створенню чіткої та надійної повоєнної архітектури світу — гарантії безпеки для України та чітка фіксація закінчення війни.

Українську формулу миру офіційно підтримали США, Канада, Велика Британія, Японія, Туреччина, Індія (із застереженнями), Європейський Союз у цілому та 8 країн-членів окремо. 23 лютого 2022 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила проєкт резолюції, який інкорпорує ключові положення запропонованої Україною «формули миру». «Формула» показала всьому світу суб’єктність і прагнення України до мирних переговорів. І суттєво підважила наратив російської пропаганди, що наша країна не хоче миру.

Російське керівництво з обуренням відкинуло мирну ініціативу української влади. Міністр закордонних справ Сергій Лавров назвав українську формулу миру «недолугими ініціативами, у яких навалене все докупи, про переговори щодо них не може бути й мови». Також головний дипломат Путіна зазначив, що переговори неможливі через те, що Володимир Зеленський нібито «законодавчо заборонив вести перемовини з російським урядом». 22 березня 2023 року за підсумками візиту лідера Китаю Сі Цзіньпіна до Москви прессекретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що керівники Китаю та Росії не обговорювали мирний план України.

У ході дослідження аналітики й аналітикині «Детектора медіа» фіксували небагато згадок про мирний план Зеленського. Це пояснюється тим, що для Росії українська формула миру є найгіршим із можливих варіантів закінчення війни, тож офіційна пропаганда не хотіла додавати йому популярності й суб'єктності.

Однак у дописах проросійських користувачів телеграму зустрічалися тези, що Росія вже перемогла у війні, а Україна — програла, тож мирний договір можливий тільки на умовах Кремля. При цьому в дописах йшлося, що росіяни не проти, аби західні області України загарбали собі інші держави-сусіди (Польща, Угорщина та Румунія).

Також зустрічалися тези, що «Українська формула миру» написана для того, аби відвертати увагу й не виконувати по-справжньому дієвий китайський мирний план. Іншими словами, це нібито мертвонароджена альтернатива для «Мінська-3». Автори таких дописів оцінювали план як непопулярний і приречений на провал формат і як приклад наводили свої маніпуляції про «Кримську платформу». Детальніше про те, як агітпроп дискредитував міжнародний координаційний механізм для повернення Криму, ми писали тут. 

Під час дослідження зустрічалися й дописи із коментарями представника Росії в ООН Василя Небензі, який заявив, що буцімто український мирний план — нікчемний і є глузуванням з мирного врегулювання, розроблений «клоунами та наркоманами». 

Пропагандисти намагаються дискредитувати українську формулу миру та звести її до рівня «несерйозного жарту». Запевняють, що ініціативу розробили дилетанти, які мало розуміються на ситуації. Для цього російський агітпроп переходить на особистості й апелює до комедійного минулого президента Зеленського, а також вторить породженому під час виборів 2019 року фейку, що «Зеленський — наркоман».

Плани інших миротворців

План Лули

Бразильський президент переконаний, що ні Росія, ні Україна не прагнуть миру, тож учасники бойових дій не можуть бути учасниками жодних перемовин. Сутність ініціативи Лули полягає у створенні «мирного клубу» нейтральних держав. Приміром, Китаю, Індонезії, Індії, які сядуть за стіл переговорів і розв’яжуть ситуацію, не залучаючи при цьому Росію чи Україну. Про конкретні механізми, як саме мають проходити миротворчі переговори, бразильський лідер не розповів.

Хоча Бразилія й наполягає на своїй нейтральності та незаангажованості, на нашу думку, її план має на меті підвищити роль БРІКС (Бразилії, Росії, Індії, Китаю та Південно-Африканської Республіки) — організації, на чию допомогу сподівається та покладається Кремль. Деякі члени допомагають Росії обходити санкції: Індія та Китай стали основними покупцями російської нафти, витісненої із Заходу; Китай зазначив, що готовий збільшити імпорт природного газу з Росії; Бразилія заявила, що зацікавлена в інвестиціях російського газового гіганта «Газпром». Члени БРІКС не сприймають західного домінування, але їх не можна назвати союзниками Москви. Вони намагаються отримати вигоду з ситуації та задешево отримують російські ресурси. 

Російська пропаганда позитивно сприйняла ініціативу Бразилії. Один із ключових меседжів пропагандистів апелює до того, що Латинська Америка не постачає зброю Україні, регіон на боці Росії, а Бразилія навіть розробила власний мирний план. Президенти Бразилії, Аргентини й Колумбії справді відмовилися відправляти Україні свою зброю (зокрема, російського виробництва) в обмін на новітні західні зразки. Під час січневого латиноамериканського турне німецький канцлер Олаф Шольц озвучив президенту Лулі пропозицію обміну, але останній рішуче відмовився — не хотів, щоб його держава щось отримувала від Альянсу. 

Ця політика радше продиктована не бажанням догодити Росії, а прагненням зберігати дистанцію від НАТО та не співпрацювати з ним у військовому плані. Історично політика військового втручання США в регіоні, а також сприйняття НАТО як символу західного імперіалізму підживлювали недовіру. Позиція Бразилії радше свідчить про її геополітичні амбіції на перетині між американськими, європейськими, російськими та китайськими інтересами. Окрім цього, Лула використовує війну задля утвердження власного регіонального впливу, втраченого під час правління свого попередника Жаїра Болсонару. 

Ще один меседж стосувався військової підтримки України. Буцімто одна мирна ініціатива варта більше, ніж тисячі снарядів чи танків, тож Росія високо цінує дипломатичні потуги Лули та його небажання «роздувати вогнище конфлікту» шляхом передачі зброї. Як це буцімто робить «Західний світ». Цей меседж вторить тезі Кремля, що постачання Києву новітніх видів озброєння лише продовжує війну, яку Росія неодмінно збирається виграти. Кремль боїться ефекту доміно: якщо одна держава з регіону наважиться доставити Україні бойову техніку чи амуніцію, цей крок спонукатиме інших до подібних рішень. 

Російська пропаганда зображує Бразилію як нейтральну державу, в такий спосіб намагаючись підсилити легітимність та авторитет плану Лули. Цей меседж — частина великого та абсурдного пропагандистського наративу, що «навіть нейтральні держави на боці Росії». 

Хоча Бразилія запевняє, що ключовою засадою її зовнішньої політики є рівновіддаленість, не так давно бразильці продавали зброю іншим країнам, які воювали. З початку війни в Ємені у 2014 році Бразилія доставила Саудівській Аравії та Об’єднаним Арабським Еміратам понад 21 тисячу тонн зброї та боєприпасів на суму 680 мільйонів доларів США, включаючи заборонені міжнародною конвенцією касетні боєприпаси.

Ердоган-миротворець

Хоча президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган не пропонував спеціальної дорожньої карти врегулювання війни (як це, приміром, зробив Китай), його миротворчу роль складно переоцінити. Туреччина була переговорним майданчиком між українцями й росіянами, сприяла реалізації Чорноморської зернової ініціативи, зіграла неабияку роль в обміні полоненими. Стосунки Анкари та Москви дуже неоднорідні: Туреччина є одним із найбільших споживачів російського газу, Росія запустила великий проєкт спорудження єдиної атомної електростанції на території Туреччини. Але у сторін є й зони конфронтації: Сирія, Лівія та Нагорний Карабах. Турецька військова компанія Baykar забезпечила Україну розвідувально-ударними безпілотниками Bayraktar TB2, роль яких складно переоцінити. З іншого боку, офіційна Анкара не підтримує антиросійські санкції, пояснюючи це особливостями «національних інтересів». Важливо відзначити критику та скепсис Ердогана щодо ролі Заходу в підтримці України — «Захід дотримується політики, заснованої на провокаціях», а також постачає «брухт» замість новітнього озброєння.

МЗС Туреччини висловило підтримку української формули миру, чим викликало шквал критику з боку російських пропагандистів. Це одна із ключових причин, чому Ердоган фігурував у російських новинах про пошуки миру впродовж моніторингового періоду. Проросійські користувачі телеграму, серед іншого, вважали, що наміри Ердогана примирити Зеленського й Путіна настільки ж утопічні, як спроби примирити Сталіна та Гітлера під час Другої світової війни. 

Оскільки Туреччина допомагає Україні озброєнням, російська пропаганда прагне нівелювати миротворчі спроби президента Ердогана. На початку січня 2023 року Ердоган закликав до припинення вогню в односторонньому порядку, напряму звинувачуючи Путіна в агресії та вкотре підкреслюючи неправомірність його дій. 

«Голуб миру» з праворадикальними крилами

У лютому 2023 року відбулася Мюнхенська безпекова конференція, де питання України було одним із головних. Подія зібрала сотні політиків і посадовців, щоб знайти дієві механізми відновлення глобального миру. Цьогоріч представників праворадикальної партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD), третьої за чисельністю фракції Бундестагу, не допустили до участі, тож вони організували протестну ходу проти підтримки України й надання озброєння. Напередодні Мюнхенської конференції ця політсила представила у Бундестазі «мирну ініціативу» з гарантіями безпеки для України та Росії. Як «перший крок» пропонується, щоб «підтримка України ґрунтувалася на готовності Києва вести серйозні мирні переговори, а також вимагати готовності говорити з Росією». Німецькі праворадикали пропонували створити підмандатні ООН території у Луганській, Донецькій, Запорізькій і Херсонській областях; вивести російські війська за межі фронту до 24 лютого 2022 року з одночасним поступовим скороченням військової підтримки України; змусити Україну відмовитися від членства в НАТО і скасувати санкції проти Росії. Тісні зв’язки партії з Кремлем, щедре фінансування партії Росією, поїздки членів AfD на окуповані території України всупереч українському законодавству, відвідини білоруського диктатора, — пазл «мирної ініціативи» та «мітингу за мир» легко складається.

У моніторинговий період ми помітили, як проросійські користувачі телеграму нахвалювали ініціативи AfD і засуджували членів Бундестагу, які розкритикували псевдопроєкт праворадикалів. Зокрема, йшлося про політику «поміркованого розуміння Росії» партією та заклики до «історичної відповідальності Німеччини за мир у Європі». Одного із таких «поміркованих» членів партії у 2022 році судили за підозрою у нацистському привітанні під час мітингу. Суд не побачив порушення, але прокуратура подала апеляцію. Під «поміркованим розумінням», очевидно, криється відверте просування російських інтересів, а під «історичною відповідальністю за мир» — примус України до капітуляції. «Розуміння Росії» також проявляється тоді, коли члени AfD беруть участь у пропагандистському шоу Володимира Соловйова і скаржаться, що це не Росія напала на Україну, а німецькі урядовці — на Кремль.

Подібні ініціативи створюють інформаційний шум, який використовують російські дезінформатори. Мовляв, розсудливі німці на нашому боці, а пересічні європейці не підтримують Україну та виходять на багатотисячні мітинги проти «фінансування війни». 

Висновки

Російська пропаганда обрала тактику знецінення української формули миру, зведення її до рівня «несерйозного жарту». Пропаганда переконує світ, що виконання українського плану неможливе через воєнну перемогу Росії та поразку України. Однак пропагандисти намагаються не надто сильно критикувати ініціативу, щоб не додавати їй зайвої популярності та не провокувати її серйозне обговорення.

Пропагандисти усвідомлюють, що український варіант знаходить підтримку багатьох західних країн, а альтернативні «плани» — радше критику. Тому агітпроп навмисне «глушить» український голос, заповнюючи інфополе повідомленнями про значно менш реалістичні мирні ініціативи. 

Російська пропаганда, пишучи про мирні плани, використовує низку повторюваних меседжів: Заходу вигідна війна; НАТО штовхає Україну до ще більшої ескалації; Україна є маріонеткою західних країн, тому не погоджується на жодні мирні ініціативи; Зеленський є малокомпетентним, тож його «формула миру» нічого не варта; надання зброї Україні лише підживлює війну.

«Українська формула миру» є свого роду завданням-максимумом для України. Його реалізація у повному обсязі, імовірно, можлива лише за умов серйозних воєнних поразок Росії, гострій внутрішньополітичній або економічній кризі у країні-агресорі та інших сприятливих для України факторів. Він є вкрай невигідним для Росії, його виконання означатиме її фактичну капітуляцію. 

З іншого боку, дискредитація українського мирного плану та популяризація інших варіантів врегулювання є небезпечною не лише для України, а й для світової безпеки загалом. Така риторика може призвести до розсіювання уваги світової спільноти, похитнути єдність проукраїнської коаліції, яка вже підтримала українську формулу миру на Генеральній асамблеї ООН. 

В інших мирних планах Росію позиціюють не як агресора, а просто як «сторону конфлікту». Це дозволить путінському режиму уникнути відповідальності за численні злочини проти людяності, скоєні в Україні, а згодом — відновити пошарпану на війні армію та військову промисловість і стати ще серйознішою загрозою не лише для України, а й для світової безпеки в цілому. 

Також інші плани не дають відповідь на питання, як відновити кордони України. І можуть призвести до серйозного прецеденту безкарного порушення територіальної цілісності держави.