Агнешка Ромашевська-Гузи: «Белсат» став успішним, тому що його робили не поляки для білорусів, а самі білоруси для себе

Польський канал «Белсат» розширює своє представництво в Україні. Мовник має новий офіс, готується підсилювати команду та шукає нових співробітників. Повномасштабний наступ Росії підштовхнув менеджмент до зміни позиціювання каналу. Тепер «Белсат» розширює мовлення на більший регіон і охоплюватиме не лише Білорусь, а ще Україну, Молдову, Казахстан і Росію. Головний офіс каналу розташований у Варшаві, однак власні представництва, окрім України, є також у Литві, деякі журналісти працюють і в Росії. Найскладніше зараз співпрацювати з журналістами у Білорусі. Майже всі співробітники звідти виїхали, частина перебуває у в’язницях. Про все це в інтерв’ю «Детектору медіа» під час своєї поїздки в Україну розказала директорка «Белсат TV» Telewizja Polska S.A. Агнешка Ромашевська-Гузи та її колега й заступник Олексій Дікавицький, а також керівник представництва телеканалу в Україні Ілля Суздалєв.

— Пані Агнешко, як «Белсат» планує розширити свою присутність в Україні?

— «Белсат» — це мовник, який створювався для Білорусі. Це була наша першочергова мета. Задля неї ми й придумали цей канал, тому що в країні не було незалежних мовників. Їх немає і зараз. Адже за кілька останніх років ситуація погіршилась, і вам навіть важко уявити той режим, який зараз там панує. Навіть путінська влада не така жорстка для медіа, як лукашенківська. Тому нам довелось евакуювати більшість наших журналістів і співробітників з 2020 року. Це понад 100 людей. Частина з них переїхала в Україну (це було ще до повномасштабної війни), а частина — одразу до Польщі та у Литву. Ще дванадцять наших співробітників перебувають у Німеччині.

На український ринок ми не планували заходити з окремим каналом, оскільки тут є незалежні медіа. Однак після початку повномасштабної війни ми прийняли рішення розширити мовлення на весь регіон, щоб воно охоплювало не лише Білорусь, а ще Україну, Молдову, Казахстан і Росію. Ми помітили, що наші випуски новин дивляться в Росії. Понад мільйон підписників зараз у нашого російськомовного каналу, і серед них 60% — глядачі саме з Росії, далі йдуть глядачі з Казахстану та України. Тому ми вирішили розширюватися до регіонального каналу, який розказуватиме про події так, щоб вони були зрозумілі не лише місцевим глядачам, а й іншим.

— Хто є ядром вашої аудиторії?

— Глядачі усіх країн регіону. Наприклад, це може бути українська аудиторія, яка цікавиться не лише локальними подіями, а хоче їх побачити з перспективи регіону. І тоді «Белсат» буде каналом для неї. Важливими нашими глядачами залишаються білоруси. Ми продовжуємо частково виходити білоруською. Однак зараз є потреба у розширенні російськомовного правдивого контенту, який буде зрозумілий у країнах регіону.

— До початку повномасштабного наступу в українському офісі працювала повноцінна редакція «Белсату». Як усе змінилося зараз і як побудована робота каналу?

— Тоді ми мали власну студію, орендували її на Суспільному. Однак коли почалася велика війна, ми перевели більшість співробітників у Варшаву. Звідти ми координуємо всю роботу. Кілька людей працює над новинами в Україні разом з українськими журналістами. Ми плануємо збільшувати їх кількість. Адже зараз найважливіші події в регіоні відбуваються в Україні. Але це не означає, що ми плануємо сфокусувати канал лише на українську аудиторію. Якщо ми знайдемо тут глядачів, які зацікавлені міжнародним кутом зору, то це буде чудово.

— Чи залишились у вас співробітники у Білорусі?

— У нас є кілька людей, але вони працюють підпільно. Це дуже небезпечно, і я навіть не хочу говорити про те, як ми можемо отримувати від них інформацію. Зараз уся наша білоруська редакція або у в’язниці, або у Польщі. Також у нашій команді є  частина співробітників, які співпрацюють із нами з Росії. Хоча більшу частину ми евакуювали у Варшаву.

— У Росії у них більше можливостей працювати, ніж у Білорусі?

— Так. Чому? Напевно тому, що Росія більша країна, і її складніше контролювати. А у Білорусі живе дев’ять мільйонів людей і їх значно легше контролювати. Окрім цього, за ці роки Лукашенко цілеспрямовано та планомірно закручував гайки щодо всіх медіа. А Путін танцював на різні боки. Переслідували Навального, Нємцова — але водночас якийсь опозиційний блогер міг спокійно працювати й мати аудиторію у сім мільйонів. У Білорусі таке не можна було собі уявити навіть п’ять років тому. Єдине велике напівнезалежне медіа, яке там існувало, це Tut.by. До 2020-го ми з ними співпрацювали, тому що вони були найсильнішими в інтернеті, а ми — на телебаченні. Але їх повністю розтоптали, цієї компанії вже немає. У Росії хтось може собі написати, що він іноземний агент і працювати далі. А у Білорусі можна написати, що ти хоч інопланетянин — і це не допоможе, бо тебе посадять.

— Що з вашими співробітниками, які перебувають у в’язниці в Білорусі? Катерина Андрєєва та Дарія Чульцова були засуджені до двох років колонії. Коли вони можуть вийти на волю?

— Даша вийшла і тепер працює з нами у Польщі. А Катя сидить, тому що їй додали ще вісім років.

— За що?

— Цього ніхто не знає. Тому що процес був закритий. Її звинуватили у державній зраді, і навіть адвокат не має права розголошувати подробиці. Чоловік також не може нічого сказати, бо сам опиниться за ґратами. Я думаю, що це через книгу «Білоруський Донбас», яку вона написала з чоловіком. Там ідеться про білорусів, які воювали на Донбасі після 2014 року. Але точно ніхто не знає. Нашій представниці Ірині Славніковій дали п’ять років колонії. Вона сидить уже майже півтора року. У неволі — й мій близький друг, який ще не отримав вироку, однак перебуває у в’язниці. Навіть людей, які вже з нами припинили співпрацю, заарештовували.

— «Белсат» мовить на супутнику, його мають змогу дивитись у Білорусі?

— Його не глушать. Але люди бояться. Наприклад, бояться підписуватися на наші телеграм-канали. Вони мають видаляти цей канал із телефона, коли виходять на вулиці. Бо білоруська міліція у будь-який момент може спинити й перевірити мобільні.

— Наскільки в цих умовах робота каналу може бути ефективною? В одному зі своїх виступів ви пов’язували роботу незалежних медіа у Білорусі зі зміною свідомості суспільства, яка й завадила Лукашенку долучитися до війни проти України.

— Мені здається, що зміна свідомості через роботу незалежних медіа відбувається. І це значно більше помітно у Білорусі, ніж у зомбованій Росії. Звісно, там ще є «ябатьки», але вони не у більшості. Одна з моїх колег, яка вийшла з в’язниці, розказувала, що скрізь стикається з доброзичливістю людей, які знають про її засудження. Її підтримують і на ринку, і в різних установах, дають знижки, допомагають. Це дуже відрізняється від становища в Росії. І я переконана, що це — наслідок роботи незалежних медіа, «Белсату» зокрема.

— Попри те, що більш жорстка система контролю за медіа — у Білорусі, у Росії суспільство більше отруєне пропагандою.

— Думаю, саме тому Лукашенко бореться з незалежною журналістикою. Багато років Путіну було все одно, він ніколи не відчував, що втрачає вплив на своїх громадян.

— Як «Белсат» змінила війна Росії проти України?

Олексій Дікавицький: Канал змінився фундаментально. Коли почалася повномасштабна війна, ми змінили сітку мовлення. Зняли з ефіру всі програми та вели мовлення наживо, спершу по 16 годин, далі по 8 годин. Змінилась і перспектива, бо саме війна підштовхнула нас до переорієнтації на регіональний канал. Ми стали значно ширше дивитися на світ.

Олексій Дікавицький

— Як ви бачите подальшу стратегію каналу? Чи готовий уряд Польщі надалі фінансувати мовника чи, можливо, ви розглядаєте варіанти для монетизації?

Агнешка Ромашевська-Гузи: Можливо, це колись і можна буде монетизувати, але зараз першочерговою є суспільноважлива робота. Ми є частиною Польського суспільного телебачення, фінансуємося польською державою і є незалежними. Наші цілі затверджують у міністерстві, але вони не втручаються у нашу щоденну редакційну політику.

— У зв’язку з розширенням мовлення на регіон чи збільшиться фінансування «Белсату»? Раніше ви розказували, що утримання каналу обходиться Польщі в 10 мільйонів доларів на рік.

— Збільшення фінансування було б дуже важливим. Ми маємо розширювати свою присутність в Україні. Зараз наш бюджет — близько 13 мільйонів доларів. Але це не повний бюджет, адже ми маємо окремі проєкти, які фінансують донори.

— Більш ефективне мовлення у диджиталі чи на супутнику? І чи потрібне «Белсату» супутникове мовлення в наших умовах?

— У диджиталі результати значно кращі. Але обережний має завжди перестрахуватися. Мовлення на супутнику нас страхує. Адже весь диджитал можна закрити, а супутник залишиться доступним. Стратегію каналу ми плануємо на рік. Можливо, колись «Белсат» розділиться на кілька каналів. Колись Лукашенко піде або зрештою поміняється режим — і Білорусі потрібно буде створювати суспільне мовлення. Тоді, можливо, з’явиться окремий канал. Американці зараз роблять «Настоящее время», однак воно не користується великою популярністю. Тому що це робиться ніби для когось. А потрібно, щоб люди робили медіа самі для себе. Чому «Белсат» став успішним? Тому що його робили не поляки для білорусів, а самі білоруси — для себе. Ми (польська держава — «ДМ») лише надали платформу. І саме тому воно змогло пройти всі ці випробування. Через те «Настоящее время» ніколи не буде своїм, а «Белсат» — свій.

— У вас зараз велика команда у Польщі, Литві та Україні. Як координується робота команд?

Олексій Дікавицький: Зараз у нас є дві великі редакції: одна готує білоруськомовні новини, інша російськомовні. Кожна з цих команд має свого координатора. Щоранку редактор дня проводить планірку між двома редакціями та формує теми на день. Після цього передають завдання у регіони. На деякі теми робимо різні сюжети білоруською та російською мовами, вони можуть мати різні фокуси. Бо багато є очевидного для білорусів, що є неочевидним для росіян.

— Які цілі у вашого українського представництва?

— Війна все змінила. Ми намагаємося давати збалансовану інформацію з усіх країн. Зараз інформація з України домінує. Тому для нас важливо мати своє відео. Зазвичай ми ні в кого нічого не беремо й усе робимо самі. Ми маємо власних кореспондентів на передовій, у різних областях. Але ми налаштовуємо їх робити сюжети так, щоб вони були зрозумілі в інших країнах. Тому їх роблять із розрахунком на іноземного глядача.

— Яка у вас мережа в Україні?

Ілля Суздалєв: У нас є флагманські знімальні групи у Києві, Житомирі, Ужгороді, Одесі, Запоріжжі. Маємо своїх журналістів і в Харкові та Дніпрі. На Схід почергово їздять київська та житомирська групи. Також ми співпрацюємо з фрилансерами у тих містах, де відбуваються важливі події.

Ілля Суздалєв

— Яких спеціалістів ви шукаєте в Україні та який контент ви хочете розширити?

Агнешка Ромашевська-Гузи: Нам потрібні спеціалісти з СММ. Це дуже важливо, ми потребуємо розширення. Також ми шукаємо тележурналістів і тих, хто працює з текстами.

— Якими є найбільші виклики для журналістики під час війни?

— Не втратити об’єктивність і відчуття моралі. Журналістика не може бути відірвана від усього. Але заразом потрібно всіляко зберегти об’єктивність. Наприклад, коли ти дивишся на росіян, яких ненавидиш, — теж маєш зберегти об’єктивність.

— А у чому мораль?

— У розумінні того, що ти дієш в інтересах своїх глядачів. Ти це робиш не для себе чи для свого боса. Ти пишеш і знімаєш для людей. Ми служимо для тих, хто нас дивиться.

— Зараз «Белсат» орієнтуватиметься на різні регіони. Їхні інтереси у вашому розумінні збігаються?

— Мені здається, що ні.

— Тоді як можна узгодити — інтереси різних глядачів, яким ви служите?

— Ми намагаємося знаходити спільний інтерес. Щоб знайти спільне в інтересах росіян та українців, насамперед не слід забувати про повагу. І найголовніше — це правда. Мова не про мою чи твою правду, а саме про факти. Наприклад, цей стіл, за яким ми сидимо, це факт. Якщо хтось буде казати, що насправді цього столу немає, то це неправда. І ми маємо про це говорити. Факти — це святе. Адже дуже часто журналісти вважають дотриманням стандартів просто отримати різні думки: один каже, що стіл є, а інший, що його немає. І журналіст не намагається з’ясувати правду. На мою думку, він зобов’язаний це перевірити, а не лише давати змогу висловитися різним сторонам. Звісно, перевірити це не завжди можливо. Але в тих випадках, коли це можна зробити, це обов’язок журналіста.