Пам'яті воїна-захисника, лідера ультрас вінницького ФК «Нива» Дениса Бабія

Дениса Бабія на позивний «Трейн», який повертався на щиті у Вінницю наприкінці квітня, живим коридором зустрічала понад тисяча людей. Його останній шлях рідним містом освітлювали фаєри, які запалили його друзі - уболівальники вінницької «Ниви», лідером яких чоловік був багато років.

Першим про його загибель повідомив саме ФК «Нива»: «21 квітня 2023 року під час бойового завдання по Бахмутському напрямку загинув офіцер 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ Денис Бабій (позивний «Трейн»). Воював з першого дня повномасштабної війни проти рф. У лавах ТРО «Азов-Київ» він сформував 3-ю роту, на чолі якої обороняв столицю, брав участь у спробі деблокади Маріуполя та успішно контратакував ворога на Запоріжжі та Донеччині. Мав звання молодшого лейтенанта».

Бойові побратими, які прийшли попрощатися зі своїм командиром, розповідали, що він був справжнім лідером. Після формування їхнього підрозділу «Трейн» одразу став комвзоду, а вже за тиждень - командиром роти. Він не лише мотивував і підтримував хлопців, коли вже здавалось, що ось вона, найважча мить, а й не раз рятував їхні життя.

«Коли все почалося, він був єдиним, кому не забракло мужності взяти на себе відповідальність та очолити наш підрозділ. Тоді він ще не був бойовою одиницею, радше сотнею людей з автоматами. А Денис нас зібрав докупи та згуртував. Він так налагодив всі зовнішні та внутрішні процеси, що у підсумку підрозділ перетворився на один з найбільш боєздатних. Денис не боявся кидатися в гущу битв. Денис був справжнім Героєм», - сказав заступник начальника командного пункту 3-ї окремої штурмової бригади Артем Суходоляк.

Вінничани ж, друзі Дениса, кажуть, що інакше й бути не могло. Бо він був справжнім патріотом: у націоналістичному русі – з 16 років, був одним із лідерів громадської організації «Центурія», яка входить до «Азовського» руху. Брав участь у Революції Гідності і підтримував родини загиблих майданівців.

Павло Шимко, брат Героя Небесної Сотні Максима Шимка, дізнавшись про загибель Дениса, написав у Фейсбуці: «Наша родина познайомилась з Денисом ближче на початку весни 2014 р. Коли батько був у сильному депресивному стані після того, як брата було вбито на київському Майдані, він не сідав за кермо і пів року майже не розмовляв. А потрібно було їхати до Києва, на першу зустріч родин Небесної Сотні! І ми шукали того, хто б міг нас завести. І тут з Донеччини повернувся Денис, возив допомогу бійцям. І так сталося, що після втрати брата наша сім'я отримала підтримку молодих ідейних людей. Потрібно в Київ - поїхали. Потрібна підтримка на суд, проти вбивць Небесної Сотні, -  лише два питання: де і коли. В село, яблука зібрати, - без питань, навіть зібрати вивезти сміття біля будинку чи гаража... Допомагали Матерям і вдовам загиблих воїнів по господарству. І це ще далеко не все... По вшануванню пам'яті Небесної Сотні та Героїв АТО та ООС завжди на зв'язку, завжди поруч», - згадує Павло Шимко.

А ще «Трейн» любив футбол і був відданим уболівальником вінницької «Ниви». Під час домашніх ігор з фанатського сектору завжди було чутно його голос. Керівництво ФК «Нива» вирішило, що на новому стадіоні команди обов'язково з'явиться спеціальне, Денисове місце.

До початку повномасштабної війни у Дениса Бабія було своє мирне життя, були друзі. З ним дружив і Назар Гринцевич, військовий парамедик і наймолодший захисник «Азовсталі», якого торік восени звільнили з російського полону. Він пригадує, що коли вперше прийшов «на сектор», то звернув увагу на хлопця без футболки, який голосніше за усіх підтримував команду.

«Тоді я зрозумів, що хочу бути схожим на нього. Денис був мені не просто другом, але й старшим братом. Він виховував мене у спорті, виховував всю нашу сім'ю, щоб ми були дружнім колективом. Денис боровся заради нас», - каже він.

У цивільному житті Денис керував тату-салоном, який після повномасштабного вторгнення функціонує як волонтерський штаб.

«Його важко не згадати, коли уявляєш сектор і часи на стадіоні та поза його межами. Це без перебільшення топовий представник усього того, з чим асоціюється «Нива Вінниця». Максимально харизматичний, двіжовий, забитий татухами і на хвилі позитиву… Цілком нормально себе почував у цивільному житті і точно не пропав би і у майбутньому, але у вирішальний момент повномасштабного вторгнення кинув усе і з іншими небайдужими хлопцями з сектору поїхав на фронт…», – пригадує товариш загиблого Андрій Підлісний.

Денису назавжди 29 років. У нього залишилися батьки і кохана дружина Іванна, яка чекає на дитину. Дізнавшись про загибель чоловіка, вона написала у соцмережі:

«Ти навчив мене бути сильною, щоб не трапилось. Я тебе не підведу, і тобі ніколи не буде за мене соромно. Всі твої мрії я виконаю, обіцяю. І буду давати приклад тим, кому це потрібно. Знаю, що ти мене ніколи не залишиш, завжди будеш оберігати від усього поганого. Ми обов’язково з тобою зустрінемось, коли прийде час. І ти обов’язково ще поцьомаєш мій носик».

Поховали Дениса Бабія у Вінниці на Алеї Героїв Сабарівського кладовища.

Вічна слава Герою!

Фото із соцмереж та архіву друзів