Білорусь і «Білорусія» в українському медіапросторі

Авторка — в минулому українська журналістка, більш як п’ять років жила і працювала у Мінську (Республіка Білорусь): викладала українську мову для білорусів, розвивала культурні проєкти, займалася підприємницькою діяльністю. Після повномасштабного російського вторгнення майже рік жила у Тбілісі (Сакартвело), де разом з іншими українськими активістами організовувала публічні та інформаційні акції на підтримку України. Це її особистий погляд на проблему комунікації двох країн і двох суспільств.

За останні роки українське суспільство особливо інтенсивно виробляло імунітет до російської пропаганди про Україну. Це відбувалось і завдяки медіа. Однак у нашому інформаційному просторі надалі звучать проросійські чи ще радянські штампи про інші країни чи народи, які, як і Україна, досі перебувають у сфері інтересів Росії. Тобто замість ставити складні питання, журналістика часто дає легкі відповіді, суб’єктивні оцінки, штампи, стереотипи — це все треба заміщати фактами та якісною експертною аналітикою.

Кому треба? Якісна комунікація без використання російських наративів потрібна всім, хто прагне вийти з-під московського впливу та будувати самостійні національні держави. Україні, яка прямо зараз воює, це вигідно насамперед. Натомість потенційні союзники часто подаються як вороги чи знецінюються. Нам простіше пояснити, як російське втручання в наші справи спричинило ту чи ту проблему, однак наразі важко подивитися на проблеми іншої країни як на результат цього ж таки російського втручання.

Стан речей у різних країнах колишнього СРСР подається як самостійний вибір народу, тимчасом як через прямі чи опосередковані російські впливи він таким не може бути. Свої імперські амбіції Росія всюди реалізовує по-різному — це факт, який необхідно враховувати при подачі інформації про пострадянський регіон і розкривати за допомогою причин та наслідків у кожному конкретному контексті. Це стосується не тільки Республіки Білорусь, але надалі йтиметься конкретно про цю країну.

Білорусь — це не або як Україна, або як Росія

Пошук простих порівнянь неактуальний там, де вже й так занадто спрощено. Різні пострадянські народи — свідки різних реалізацій російської геополітики. При найкращому розвитку подій Білорусь, поборовши своїх демонів, буде розвиватись у проєвропейському напрямку, очищатися від російського спадку та будувати національну державу. Тільки за останній десяток років активні білоруси змогли просунутись у цьому напрямку навіть при диктаторському режимі. Однак і вони, і ми у ключових 2014, 2020, 2022 роках не усвідомили сповна актуальності проблем сусіда для себе. Вочевидь, знищуючи століттями суб’єктність «своїх найближчих братів», Росії вдалося також унеможливити майже будь-який стратегічний діалог між українським і білоруським громадянськими суспільствами вже після розпаду СРСР. Хоч є і винятки, наприклад, правозахисні організації обох країн співпрацювали багато років.

Білоруську тему українські медіа до 2020 року висвітлювали доволі скупо поза заявами Олександра Лукашенка та мінськими домовленостями, тобто переважно в політичній площині. Наприкінці 2019 року, до пандемії та білоруських протестних подій, Лукашенко очолював рейтинг улюблених лідерів іноземних країн: згідно з опитуванням групи «Рейтинг», 66 % українців ставилися до нього позитивно.

Дуже сильним був уже усталений образ батька, господарника, омріяної стабільності, рівних доріг і якісних продуктів. Буквально за рік позитивна оцінка Лукашенка знизилася майже вдвічі та продовжувала стрімко падати через антинародну політику та репресії, а більшість українців підтримувала білоруський протест і вболівала за перемогу білорусів. Власне, після 2020 року в українських ЗМІ з’являлося більше рефлексій на білоруську тему, інтерес до білоруського питання пожвавився. Коли Лукашенко надав територію Білорусі для російського наступу на Україну, його рейтинг в українців наблизився до нуля. Однак схоже, що Республіку Білорусь українці за інерцією продовжили асоціювати саме з диктатором, тому Білорусь і білоруси більшістю нині вважаються агресорами. Згідно з опитуванням групи «Рейтинг», у серпні 2022 року до білорусів негативно ставилися 52 % українців (у квітні 2022 року — 33 %, у квітні 2021-го — 4 %).

За відсутності чи недостатньої кількості інформації, рефлексії та багатоаспектного аналізу ситуації існує ризик для українців заміщати об’єктивну реальність простими аналогіями, наприклад, переносити на Білорусь більш знайомі та зрозумілі російські контексти. Інший спрощений варіант — переносити на іншу країну власний досвід. Наприклад, важливу роль у взаєминах українців і білорусів відіграли інтерпретації їхніх протестів сусідами. Спочатку був недостатньо відрефлексований білорусами Майдан, потім — українцями — протести 2020 року в Білорусі. Як результат, в інформаційному просторі з’явилися білоруський наратив «у нас не Майдан», український «ми не Білорусь», які поширювали лідери думок з обох сторін, протиставляючи народи одне одному. Тим часом росіяни впроваджували свої плани й проти українців, і проти білорусів, а ми не були готові фільтрувати інформаційні вкиди про сусіда так, як про себе. Деяких помилок у висвітленні білоруського питання можна уникнути тепер.

Назва країни та символіка

Офіційна назва країни — Республіка Білорусь. Білорусія — радянська, а пізніше російська назва. Зараз білоруси часом використовують «Білорусію» як мем, який позначає країну, якою її мріяв бачити диктатор Лукашенко. Використання цієї назви частіше трапляється в телеграм-каналах і соцмережах, ніж у ЗМІ, однак журналісти й редактори українських видань поза іронічним контекстом іноді використовують назву «Білорусія» публічно в соцмережах або ж пишуть з малої букви «білорусь». Урівнюючи Росію та Білорусь, ми ніби не засуджуємо російське втручання в Білорусь, а радше погоджуємося з тим, що білоруська територія дорівнює російській, — і нам це підходить.

Національними історичними символами Білорусі є біло-червоно-білий прапор і герб Пагоня, а не червоно-зелений прапор і трохи змінений радянський варіант герба БССР. Офіційні нині символи стали державними після незаконного внесення змін у конституцію країни на так званому референдумі у 1995 році. Це символи диктаторського режиму, а не білоруського народу. Після торішньоговручення Нобелівської премії миру українським, білоруським і російським правозахисникам вийшло кілька матеріалів у ЗМІ, де білоруського лауреата, правозахисника, а нині політв’язня Алеся Бєляцького, який все свідоме життя боровся з режимом і його символами, позначали лукашенківською символікою. Звичайно, значно гірша ситуація в телеграм-каналах і соцмережах. Траплялися приклади, як червоно-зеленим прапором позначали Полк Кастуся Калиновського, який нині воює проти Росії у складі ЗСУ.

• У Білорусі засудили нобелівського лауреата Алеся Бєляцького до 10 років колонії 
• «Час взяти відповідальність». Промова Олександри Матвійчук на врученні Нобелівської премії

Лукашенко — не президент Білорусі

Є різні оцінки, після якого року Олександра Лукашенка білоруси не обирали президентом. Однозначно говорити про те, скільки каденцій його президентства були законними, можна буде тільки згодом, після офіційних розслідувань та експертної роботи з таємними документами. Попри протести, масові репресії та вбивства політичних опонентів та активістів у Білорусі, демократичний світ визнавав Лукашенка президентом до 2020 року. Одним із результатів білоруських протестів 2020-2021 років, які стали логічним продовженням попередніх акцій, було невизнання демократичними країнами Лукашенка президентом. Отже, узурпатор і його прибічники діють незаконно, не з волі народу, владу в країні захоплено в насильницький спосіб і за підтримки російського президента Путіна, тому говоримо про «режим» і в деяких контекстах про «окупацію» — не тотожну окупації українських територій чи анексії Криму.

Читайте також:

• Європарламент закликав створити спецтрибунал для Путіна та Лукашенка
• Комітет ООН визнав Білорусь винною у порушенні прав журналістів
• У білоруській колонії помер блогер, засуджений за смайлик на карикатуру на Лукашенка
• У Білорусі засудили Романа Протасевича до восьми років колонії

Переконуємося на досвіді України, що часто вже готові визначення та концепти не дозволяють всеохопно описати те, що відбувається зараз. У ситуації з Білоруссю також є багато нюансів, у яких не можна однозначно послуговуватися готовою термінологією, а намагатися розбиратися в суті речей, не спрощуючи сенсів.

Білорусь не дорівнює Лукашенку

Відсутність офіційного представника країни та законних інституцій, натомість наявність демократичних груп, таких як Офіс Світлани Тихановської, Перехідний кабінет, Координаційна рада, Полк імені Кастуся Калиновського та багато інших, уже майже три роки не дають змоги чітко сказати, що чи хто є зараз Білоруссю. Відповідно, це ускладнює відповідь на запитання «за кого Білорусь», «чи Білорусь країна-агресорка», «чи Білорусь нападе».

Ті, хто взяв участь у протестах2020 року (за різними оцінками, лише один із наймасовіших мітингів у Мінську налічував від 250 до 500 тисяч людей при офіційному населенні столиці близько 2 млн і населенні країни понад 9 млн), хто продовжує роботу в різних демократичних формуваннях за кордоном, хто з території Білорусі співпрацює з демократичними силами, входить у партизанські групи, надсилає інформацію про переміщення російської техніки та працює проти пропаганди всередині — всі ці люди декларують підтримку Україні чи надають допомогу. Тобто, висвітлюючи тему Білорусі, варто бути дуже обережними, даючи оцінку незавершеним демократичним процесам, а також звернути увагу на те, що досі найчастіше згадки про Білорусь звучать у контексті слів чи дій диктатора, а під назвою Білорусь журналісти мають на увазі саме незаконну владу.

Картопляна тема й меми

Більшість уявлень про Білорусь і білорусів, які в основі мають російські наративи чи стереотипи радянських часів, нині активно втілюються в мемах і поширюються українськими соцмережами, телеграм-каналами, рідше журналістами. Бульбаші-білоруси — це як хохли чи салоїди-українці, до прикладу.

«Ні на що не здатні білоруси» — це створений росіянами образ, який вони хочуть бачити в білорусах і який активно вселяли їм упродовж останніх століть безперервно. Жартуючи про овочів-білорусів, бульбашів або деруни, ми використовуємо російську пропаганду. Існує думка, що подібними словами варто називати тих, хто напряму сприяє режиму та росіянам у Білорусі, однак первісно ці слова й стереотипи навколо них формувалися щодо всього білоруського народу. Отже, вживаючи їх, неможливо бути впевненим, що читач чи слухач зрозумів саме той сенс, який вкладений автором. Існує більш однозначне слово «лукашист» — людина з білоруським паспортом, яка підтримує режим і війну проти України, і в суті своїй не є носієм білоруської ідентичності.

Lb.ua, «Ядерний статус Білорусі. Чи кропити жуків після війни?»

Експерти у білорусько-українській темі

Таких мало, що тільки підтверджує доволі обмежені взаємні контакти тривалий час. Якщо розвиватиметься білоруська тема в українських медіа, то, логічно, за кількістю прийде якість. Хочу наголосити, що, окрім фаховості експерта, яку може бути важче перевірити, варто також звертати увагу на його ціннісну позицію щодо своєї країни. Якщо він чи вона послуговуються переважно оцінковими судженнями й іронічними метафорами, а основна думка зводиться до висміювання чи дискредитації свого народу (не плутати з критикою окремих персоналій чи явищ), то має викликати сумнів редакторів. Для порівняння, нас часто хвилює компетенція та позиція людей, які від імені України говорять у світі, використовуючи не факти, а штампи російської методички.

Росіяни крадуть білоруську риторику

Українці не єдині, під кого росіяни мімікрують, аби здаватися трохи кращими в очах світу. За останній рік вони у різних заявах часто ставили себе поруч із білорусами, «які також борються зі своїм диктатором», або «які також окуповані» наприклад. Останній із дев’яти пунктів від Навального, опублікованих наприкінці лютого цього року, звучить так: «Всем русским присуще имперское сознание? Это ерунда. Например, в войне против Украины участвует Беларусь. У белорусов тоже имперское сознание? Нет, у них тоже диктатор у власти. В России, как и в любой стране с историческими предпосылками к этому, всегда будут люди с имперскими взглядами, но это далеко не большинство. Тут нет причин рыдать и причитать. Таких людей надо побеждать на выборах, как побеждают правых и левых радикалов в развитых странах».

Цими словами росіянин Навальний заперечує імперськість співгромадян тим, що народ, втягнутий ними у війну, не є імперцями. Так, білоруси не можуть бути імперцями, вони розгрібають наслідки багатолітньої російської експансії, поки триває новий її етап. Також російські ліберали часто ставлять себе поруч із білоруськими активістами чи політиками. Вважаю, нам переймати таке ототожнення не можна. Середній російський ліберал вірить, що російська проблема розв’яжеться заміною Путіна на Навального, середній публічний білорус хоче свою вільну державу, позбавлену російських впливів, — тобто того, що й українець, тільки для своєї країни.

Підсумовуючи, українцям корисно бачити ситуацію очима різних народів, не тільки україноцентрично. Погляд збоку підвищує потребу в саморефлексії, аналізі і, відповідно, ефективних взаємних співпрацях на перспективу, на випередження нових взаємно шкідливих загострень.