Проєкт Суспільного «Я.Є.Тил» пропонує інструкцію, як долучитися до перемоги

На Першому каналі в ефірі телемарафону «Єдині новини #UAразом» із 18 квітня виходить новий проєкт Суспільного «Я.Є.Тил». Він присвячений волонтерам, які допомагають армії та жителям прифронтових міст. Звісно, ця тема лежить на поверхні та її вже висвітлювали в численних медіапроєктах.  Але, по-перше, в країні, що воює, тема волонтерів невичерпна. А по-друге, герої «Я.Є.Тил» особливі, адже вони заради допомоги іншим повністю змінили свою цивільну професію. Наприклад, айтівець почав куховарити, перукарка — ремонтувати автівки, бізнесмен — облаштовувати навчальний простір у бомбосховищах тощо.

 Дівчинка з прифронтового села

«Ми спеціально відбирали випадки, де українські патріоти кардинально міняли свій рід занять після початку великої війни, аби показати приклад тим, хто вагається і не знає, як долучитися до перемоги», — переказала слова продюсера проєкту від Суспільного Назарія Поврозника пресслужба НСТУ. Виробив фільм продакшн Ivory films, із яким Суспільне мовлення співпрацювало і раніше, наприклад, у виготовленні токшоу «По-людськи» з ведучою Інною Москвіною.

Проєкт складається з 20 епізодів тривалістю до 15 хвилин, кожна серія присвячена одній історії. Розповідь базується на інтерв’ю головного героя, яке перемежовується зйомками його поточної роботи, архівними кадрами, коментарями помічників тощо. Виходить повноцінний фільм, хоч і коротенький.  Події в кожній серії розвиваються за схожим сценарієм: герой розповідає, де зустрів початок повномасштабного вторгнення, що відчував, як почав волонтерити, що вже зробив і що планує зробити. Попри стандартну драматургію, дежавю під час перегляду не виникає, адже люди та їхня діяльність дуже різні.

 Денис Романовський

Героїв «Я.Є.Тил», як і більшість українців, війна застала зненацька. Далі вони самотужки шукали способи допомогти країні, адже сидіти склавши руки просто не могли. Часто вони працювали в  найскладніших умовах — чи під шаленими обстрілами, як айтівець Єгор  Горошко з Харкова, який організував гарячу кухню для військових і лікарень, чи в окупації, як ресторатор Олексій Александров із Херсона, який зараз виготовляє стерилізовану готову їжу для фронту, чи маючи  складні хвороби, як вінничанин Денис Романовський. Декілька років тому Денис, який від народження страждає на глаукому, повністю втратив зір. Це не завадило йому налагодити постачання автівок для ЗСУ з-за кордону. «Ми були перші, хто завіз в Україну автомобілі після 24 лютого», — розповів він. Упродовж року за допомогою Романовського ЗСУ отримали понад 50 автівок. Ще для купи машин він організував ремонт і «військовий тюнінг», зокрема, встановлення станини під великокаліберну зброю. Волонтер без зору — це приклад, що надихає, але насправді будь-яка історія циклу викликає відповідні почуття. Коли бачиш, скажімо, перукарку з Боярки Софію Баркову, яка за першої нагоди повернулася з евакуації та змінила ножиці на слюсарний ключ, щоб ремонтувати військові автівки, це також спонукає до дій. 

 Софія Баркова

• Читайте також:Як одеські волонтери допомагають Протиповітряній обороні закривати небо

Волонтерами не народжуються та «на волонтера» не навчаються. Інколи люди, попри щире бажання допомогти, просто не знають, із чого почати. У цьому сенсі будь-яку історію проєкту можна використовувати не лише як джерело натхнення, а і як пряму інструкцію для початку волонтерської діяльності.

Попри стислий хронометраж, герої встигають окреслити весь шлях свого перетворення із пересічного українця на волонтера. Від задуму до способів його реалізації, зокрема, пошуків фінансування. Наприклад, Єгор Горошко розповів, що на ідею одного з проєктів його наштовхнули росіяни, які під час втечі з Харківської області кинули обладнання пекарні.

«Якось ми в Мощуні знайшли в підірваному БМП штик-ніж і продали його за 130 тисяч гривень. З того часу ми заробили приблизно 1,7 мільйона на тому, що знайшли в землі, з них понад мільйон — за чарки, що ми виробляємо з гільз», — поділився житель Київської області Олександр Слободяник. До війни Олександр виробляв дитячі спортивні товари з дерева, а після повномасштабного вторгнення почав розробляти дрони.

 Кухня Єгора Горошка

Станом на 16 травня вийшла майже половина запланованих серій «Я.Є.Тил» — достатньо, щоб зрозуміти: ідея циклу насправді ширша, ніж просто зібрати антологію волонтерських історій. Окремі випадки складаються у загальну розповідь про українське суспільство та його трансформацію після 24 лютого.

«Коли ми говоримо про зміни в державі, треба завжди повертатися до себе. Якщо ми всі змінимося, не треба буде змінювати суспільство. Тому що кожен із нас і є суспільство», — говорить волонтер Дмитро Олійник з Київської області. Старий принцип «почни з себе» від людини, яка вже втілила його на практиці, звучить переконливо. Герої проєкту висловлюють думки, які в будь-яких інших обставинах здалися б занадто пафосними. Але зараз звучать природно, бо зумовлені обставинами.

«Не було б армії, не було б тилу. Не було б нас, не було б їх. Не в сенсі, що вони б не впоралися, просто не було б кого захищати. Слово «захист» втратило би свій сенс», — вважає Денис Романовський.

Інколи в проєкті «Я.Є.Тил» помітні суто «косметичні» огріхи. Наприклад, розповідь про мітинги на харківській площі Свободи ілюструють архівними зйомками з площі Конституції або звук під час синхрону героя раптово прискорюється. 

 Харків-мітинг

Але загалом цикл було б цікаво та корисно подивитися будь-якому українцю. На жаль, здається, що авдиторія фільму виявиться набагато меншою, ніж могла б бути. Нові серії виходять двічі на тиждень: щовівторка о 22:45 та щосуботи о 10:45. З таким графіком сумлінно відстежувати всі прем’єри доволі складно. Тим більше, що чергова серія без пояснення причин може не вийти у призначений час. Принаймні, 6 травня замість  нового епізоду «Я.Є.Тил» канал чомусь показав сюжет про пенсіонерів, які продовжують працювати.

Зазвичай проблему розв'язує ютуб, де можна подивитися проєкти після прем’єри у зручний час. Але графік виходу «Я.Є.Тил» на ютуб-каналі Першого теж виглядає як випробування: нові серії з’являються несистемно, більшість — із тижневою затримкою. Взаємодія з глядачами відповідна: станом на 16 травня лише одна з шести викладених серій набрала понад тисячу переглядів.

Якщо в такому підході до просування проєкту є якийсь таємний професійний сенс, то мені він невідомий. Може, потрібна допомога волонтерів?