"Народився з автоматом": 20-річний чемпіон України воював у елітному спецпідрозділі. Боєць підірвався на міні разом із побратимами

20-річний Євген Слюсаренко мав потенціал стати чемпіоном світу з панкратіону або зробити прорив у комп'ютерній сфері. За словами батька, він мав дуже світлу голову. Однак першого ж дня повномасштабного вторгнення РФ він добровільно вирушив захищати Україну і додому повернувся вже в закритій труні. 22 квітня спортсмен загинув у Харківській області.

У розмові з OBOZREVATEL батько чемпіона України з панкратіону Євген Слюсаренко-старший згадав, як молодий захисник перепробував у дитинстві масу секцій, згодом встигав поєднувати заняття єдиноборствами, навчання в університеті та роботу в комп'ютерній фірмі. А потім виявилося, що має справжній талант до військової справи.

"Він навчався у Києві 145-му природничо-науковому ліцеї (де профільні дисципліни фізика, математика, інформатика та хімія. – Ред.). Все життя був дуже спортивним і все життя ми намагалися знайти для нього заняття, пробували різні секції. Футбол, потім були бальні танці, плавання, був період, коли займався тхеквондо. Але, можливо, тоді був ще замалий і ні на чому не зупинявся", – розповів батько.

Але потяг до єдиноборств таки переміг. Євген успішно займався панкратіоном, а 2019 року став призером чемпіонату України ще й з греплінгу.

"Коли він перейшов до ліцею, то вже сам пішов до клубу, почав займатися єдиноборствами. Ми, звичайно, його заохочували. Спочатку платили за тренування, за зали, за тренера. У Жені швидко стало виходити. Тренери це побачили. Він почав показувати результати на змаганнях та перестав платити за заняття", – згадав Слюсаренко-старший.

"Його тренер Олександр Гришко вже потім сказав, що з таким характером він мав стати чемпіоном світу", – додав батько.

Крім єдиноборств, Євген дуже любив футбол і був відданим фанатом київського "Динамо".

"Так. І не знаю, як він усе встигав. Але встигав. Був наче вітер. У брата дружини своя комп'ютерна фірма, і він знаходив час, щоб ще там підробляти. І криптою займався. Загалом, чим він тільки не займався", – розповів батько спортсмена.

"У нього була дуже світла голова, тільки не було такої посидючості, з якою треба ставитися до науки. Не знаю, як він встигав навчатися, бо я не бачив, щоб він особливо займався. Але всі іспити складав. І в університеті він теж здавав сесії, хоча я не бачив, щоб він до них готувався. Ми йому весь час говорили, що треба вчитися. А бачите, як усе сталося...", – зі сльозами на очах наголосив Євген.

Слюсаренко старший зізнався, що навіть не знає, якою спортивною перемогою найбільше пишався син, бо він увесь час був чимось зайнятий.

"З ним ось так посидіти і поговорити було практично неможливо. Він увесь час кудись біг, постійно спілкувався з кимось у телефоні. Десь три роки тому він став чемпіоном України з панктратіону. Після цього у нього було дуже багато грамот і медалей. Він дуже багато часу цим займався. Але що найбільше цінував зі своїх досягнень – я навіть не встиг його спитати", – сумно зауважив батько.

"Але тренер сказав, що він на якихось змаганнях переміг чемпіона світу. Не скажу, що то був за турнір. Але те, що він сам міг стати чемпіоном світу, це точно. Потенціал у нього був дуже великий", – розповів Євген.

На момент повномасштабного вторгнення 21-річний Слюсаренко навчався на третьому курсі в Університеті Грінченка за спеціальністю "Комп'ютерні науки". Але кинув усе і у складі добровольчого батальйону брав участь у операції оборони Києва. А потім продовжив захищати Україну від окупантів вже у складі спецзагону ЗСУ. І відмовити його від служби було неможливо.

"Це було марно. Вже вранці 24 лютого він добровільно вирушив воювати. І його неможливо було зупинити. Він був під Бучею. І його підрозділ знаходився у торговому центрі, куди був приліт. Просто так вийшло, що на той момент Женя був відсутній, а хтось з його хлопців постраждав", – розповів батько.

"А потім, не знаю як, він потрапив до сил спеціальних операцій. Жодних спеціальних навичок, окрім єдиноборств, у нього до повномасштабної війни не було. Щоправда, два роки навчався у нас у кадетському ліцеї. А вже останні чотири – у науковому. Але його командири сказали, що він ніби народився з автоматом. І поїхав під Харків у складі загону ССО. І загинув під Вільхівкою...", – насилу розповів Слюсаренко.

22 квітня 2022 року машина разом із Євгеном та його трьома побратимами підірвалася на протитанковій міні у Харківській області. У той день бійці підрозділу "Люті" знайшли місце розташування угруповання РФ, яке має відношення до звірств у Бучі та знищили значну частину ворога. Залишки угруповання викликали на допомогу танки, які почали мінометний обстріл.

Нашим воїнам наказали відходити. Євген затримався, щоби підірвати ворожий танк. Серед останніх залишив місце бою, і ці кілька секунд затримки виявилися фатальними. Залишаючи місце виконання бойового завдання, група потрапила під мінометний обстріл, що коригувався дроном. Ухиляючись від обстрілу, машина спортсмена наїхала на протитанкову міну. Ніхто не вижив.

"Нам повідомили про загибель наступного дня. Привезли додому, але вже у закритій труні. Ми його не бачили. Це дуже страшно. Це такий біль...", – зізнався батько.

Під час усієї нашої розмови, навіть через рік після трагедії, Слюсаренко-старшому було дуже важко говорити про Євгенія. Він ледве стримував сльози. "У мене чотири сини. І він – третій", – розповів тато героя. Але саме Євгенія назвали на честь батька: "Так захотіла жінка".

Раніше OBOZREVATEL повідомляв, що в Луганській області танк розстріляв батька трьох дітей та майстра єдиноборств.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки!