Розмови між носіями культури країни-агресора та представниками країни-жертви про «вишневі садки» — нонсенс

Скандал навколо ситуації з участю українських та російських письменників y фестивалі PEN America World Voices отримав продовження. Маша Гессен на знак протесту вирішила піти з посади віце-президента директорів ПЕН-клубу. Видання  The Atlantic опублікувало з приводу цього гнівну колонку в якій назвало українців жорстокими. Ну а постів і українських лідерів думок, і так званих «хороших русских» та «кровавых барынь» з приводу відмов українців виступати разом з росіянами на одних заходах і до того вистачало, і зараз несеться нова хвиля.

Також виявилося у приватних листуваннях, що навіть шановані мною «адекватні росіяни» не розуміють, чи не хочуть зрозуміти кількох актуальних на  цей момент речей.

1. Цитата з поста у фейсбуці одного з росіян-інтелектуалів: «…що українська влада, яка змушує своїх громадян дискримінувати письменників і просто людей, нехай вони і розмовляють російською за принципом національності, це мерзенна та огидна річ. Я не знаю, це вже нацизм чи тільки надзвичайно запущений випадок зоологічного націоналізму, але вставати на цю позицію, означає поступатися принципами, які лежать в основі всіх без винятку демократій і взагалі всього того, що в єдиному пориві стало на бік України, коли на неї напав мерзенний Путін».

Залишимо за дужками маніпуляцію, що нібито українська влада змушує (насправді, як уже пояснили колеги, йшлося тільки про наших військових, цивільним громадянам українська влада нічого не вказує), маніпуляцію про російськомовних (пишу цей пост в ФБ російською, і ніхто мене за це не дискримінує в Україні).

Але, стежте за руками: тобто відмова брати участь у заході, на якому будуть присутні і росіяни, трактується як… дискримінація цих самих росіян. Що? Тобто якщо я не хочу з кимось дружити, розмовляти, співжити – то я його дискриміную? Нагадаю, всі останні скандали розгорталися довкола відмови українців брати участь у заходах, у яких була заявлена і участь росіян. Відмови брати участь самим – не більше! І це вже було справою організаторів, яке внаслідок цього ухвалити рішення. Нагородити премією Олексія Венедиктова і не дати премії голові українського ІМІ Оксані Романюк, відмовити у виступі російській письменниці Горалик, щоб приїхали українці, чи навпаки… Головне: як ніхто не має права відмовити росіянам хотіти в чомусь брати участь, так ніхто не має права відмовити українцям у бажанні в чомусь не брати участь. Решта – відверта маніпуляція. А називати це нацизмом – я навіть не знаю, як таке охарактеризувати, якщо чесно. Це  дорівнює звинуваченню у нацизмі дружини/чоловіка, який подала/подав на розлучення, їй Богу.

2. Я розумію і дотримуюся аналогічної точки зору, як і більшість українських колег. В умовах російської найжорстокішої агресії участь українців – як представників країни-жертви – у заходах за участю росіян як представників країни-агресора (навіть якщо вони цю агресію засудили, хочуть поразки своїй країні та навіть розвалу Росії) – можлива лише тоді, коли обговорюється, яким чином і яку відповідальність має понести путінський режим, що має означати колективна відповідальність російського суспільства тощо. Крапка. Будь-які інші теми, включаючи примирення російського та українського народів, долю великої російської культури, страждання російських лібералів та інше – в топку. Не хочемо, не хвилює, «не на часі» – коли нас і наших дітей, стареньких батьків, наших солдатів-героїв, наші міста, села обстрілює російська армія. Розмови жертви та агресора про «вишневі садки» – це якось дивно, чи не так?

3. Ще одна цитата:

«Все більше повідомлень про те, як то там, то тут відмовляються пускати людей російської національності, з російським паспортом чи навіть просто з рідною російською мовою (випадок Лінор). Ну що сказати? Путін вирішив, що на його особистому глобусі не має бути ні країни України, ні її народу, ні її мови та культури. Саме це у ньому і жахливе. Ті, хто вирішили, що на їхньому особистому глобусі не повинно бути ні країни Росії (прохання не плутати її з державою, зараз абсолютно жахливою), ні її народу, ні її мови та культури – насправді його учні та послідовники. Якщо так, то вже не дуже важливо, хто переможе, тому що переможе все одно путінізм».

Хвилинку. Тобто коли метою антигітлерівської коаліції у Другій світовій був крах фашистської Німеччини – це теж був фашизм? Адже ніхто ніде насправді не говорить і не пише нині про те, що мають «з глобуса» зникнути російський народ, народи, які населяють нинішню Росію, російська мова та культура. Повинна зникнути російська імперія з її ідеологією та політикою фашизму та імперіалізму. Можливо, через розпад нинішньої Росії на кілька держав, так. Але лише про це кажуть громадяни, дискутують експерти. Таким чином, ми знову маємо справу з банальною маніпуляцією та підміною сенсів.  

4. Також не розуміють деякі навіть «адекватні росіяни», що в умовах агресії їхньої країни проти України публічно обговорювати, правильна чи неправильна позиція влади, громадян України як країни-жертви, чи достатньо вони толерантні до них, російських лібералів та інше, – аморально! Це дорівнює обговоренню жертви насильства в той час, коли непокараний сам ґвалтівник. Звісно, ніхто не може вам цього заборонити. Але з погляду моралі до моменту справедливого покарання агресора та ґвалтівника, будь-які випади у бік жертви – нонсенс.

5. І, нарешті, останнє. Я вважаю величезною помилкою нашої української влади, українських державних каналів та телемарофонів, які контролюються владою,  підтримуваних владою ютуб-блогерів, що вони тягнуть в ефіри численних російських «експертів». Навіщо вони нам? Навіть у тому випадку, коли з ними обговорюють лише проблеми самої Росії – їхня експертиза вже показала на практиці свою (не)ефективність та ілюзорність. Тому нам вони не потрібні, не цікаві і не важливі, вони жодним чином не вплинуть на події на фронтах російської війни проти України. Те, що вони не впливають у видимих, відчутних розмірах і на внутрішню російську аудиторію, навіть разом з російською службою «Голосу Америки» або виданням «Настоящее Время» - також доведений реаліями путінської Росії факт. Звичайно ж, хай собі існують Дождь, Медуза, THE BELL та інші опозиційні російські медіа. Нехай працюють зі своєю, російською, аудиторією – вода камінь точить, продовжуватимемо вірити у це. Але залучення їх чи російських «експертів» в українське інформаційне поле створює в них відчуття власної значущості для української аудиторії і навіть відчуття «вершителів людських доль». І підштовхує до всіх вищезазначених зойків, криків, затьмарення свідомості, а насправді – до відвертих маніпуляцій у прагненні бути затребуваними. Питання лише в тому, ким і навіщо?

Фото: Getty Images