Чи був насправді всесвітній потоп, описаний в Біблії?

Що про це каже наука

Згідно зі Старим Заповітом, Бог, незадоволений своїми помилками при розробці людства, вирішив знищити переважну більшість живих істот, урятувавши лише одну сім'ю – Ноєву. Шестисотрічний Ной, який описується як єдиний праведник того часу, побудував гігантський ковчег, куди було наказано впустити лише кількох людей: його дружину та трьох синів з дружинами. Крім того, взяли по парі всіх тварин і по сім особин так званих "чистих" видів, щоб принести їх у жертву після закінчення потопу. На все це у співучасника винищення людської цивілізації та нащадка самого Адама в десятому поколінні Ноя ув жорсткий дедлайн: сім днів. Що було далі – відомо всім.

Геологія: відбитки під землею

Але чи можемо ми сьогодні знайти якісь свідчення глобального потопу в геології? Вчені кажуть, що ні.

Єдине, що ми точно знаємо з геології, — це те, що всесвітнього потопу ніколи не було. Якщо ви дивитеся на це буквально як на всесвітній потоп, який покрив найвищі гори світу, то, вибачте, на Землі просто не вистачить води для цього,
– каже Девід Монтгомері, професор геоморфології Вашингтонського університету в Сіетлі й автор книги "Скелі не брешуть: геолог досліджує Ноїв потоп".

• Якби "небеса" розверзлися і вся вода в атмосфері вилилася б одночасно у вигляді дощу, планета дійсно пішла б під воду – але лише на глибину близько 2,5 сантиметра. Так стверджує Геологічна служба США. Такої кількості води не вистачить навіть для каное, не кажучи вже про масивний ковчег.
• Але що, як взяти до уваги не лише воду в "небесах"? Згідно з даними NASA, якби всі льодовики та крижані щити світу розтанули, то рівень моря піднявся б на понад 60 метрів, що додало б ще трохи води.
• Дослідження 2016 року, опубліковане в журналі Nature Geoscience, підрахувало, що у верхніх двох кілометрах земної кори зберігається 22,6 мільйона кубічних кілометрів підземних вод, яких достатньо, щоб покрити сушу на глибину 180 метрів. Це дуже багато води, але, по-перше, їй потрібно було б подолати гравітацію, щоб вийти на поверхню, а по-друге, існують міста на висоті тисяч метрів над рівнем моря. Ба більше, Еверест, найвища гора на Землі, знаходиться на висоті понад 8 849 метрів над рівнем моря. Нагадаємо, Біблія стверджує, що висота води була такою, що покривала навіть найвищі гори.
• Крім того, геологи не бачать доказів глобального потопу в породах. Річ у тім, що нашарування ґрунтів, підводного мулу та каменю зберігають відбитки довколишніх умов того часу, в який вони знаходилися на поверхні. Цей принцип схожий з кільцями дерев. Так, ми можемо визначити активність Сонця, наявність рослинного покриву чи води, концентрацію кисню в атмосфері та багато інших параметрів будь то 100 років тому, 1000 чи мільйон. Аналіз показує, що глобальної події такого масштабу просто не було.

Більше, більше сумнівів

У біблійній історії є й інші сумнівні моменти:

• Наприклад, Ноєві на момент подій було 600 років. Важко уявити людину, котра живе так довго, а тим більше в часи, коли медицина зводилася до молитви, кровопускання чи процедур рівня "приклади подорожник".
• Більшість видів не вижили б, якби залишилося лише дві тварини, оскільки вони не мали б достатнього генетичного різноманіття для створення життєздатної популяції.
• Незрозуміло, як кожна тварина взагалі змогла б потрапити на ковчег. "Уявіть собі пінгвінів, що шкандибають з Антарктиди на Близький Схід", – пише Live Science.

Історія: міф із глибини віків

Історичні дослідження свідчать про те, що міф про потоп прийшов до нас із більш давніх вірувань, тобто фактично був асимільований з інших історій та перероблений для потреб християнства. Імовірно, він має алегоричний характер, а не буквальний переказ події.

• Професор старожитностей у Коледжі Рамапо в Нью-Джерсі Айра Спар пояснює, що біблійні історії Старого Заповіту, які були записані між 800 і 500 роками до нашої ери, ймовірно, походять з більш давніх усних традицій і численних джерел.
• В інших релігійних книгах, таких як Коран, існують дещо інші розповіді про потоп, тоді як більш ранні версії катастрофічного потопу походять з давніх месопотамських текстів.
• Спар зазначив, що існує шумерська історія про потоп, записана у фрагментах. Її датують кінцем третього тисячоліття до нашої ери. Але й вона могла бути запозичена зі ще більш давніх вірувань.
• Свої варіації міфу, натхненні локальними подіями, існують у безлічі інших народностей по всьому світу, зокрема в корінних американців Тихоокеанського північного заходу, жителів узбережжя Південної Америки та південних островів Тихого океану.

Таким чином сьогодні ніхто не знає, наскільки давньою є ця історія, котра стала своєрідним архетипом.

Джерелом конкретно біблійної історії можна припустити якісь регіональні повені, що виглядає вже не так надумано й навіть має певні геологічні підґрунтя. Наприкінці 1990-х років океанографи Вільям Райан і Волтер Пітман на засіданні Американського геофізичного союзу висунули гіпотезу, що близько 7500 років тому Середземне море почало вливатися в ізольоване на той час Чорне море, що спричинило масові повені довкола останнього. Ці повені й могли стати джерелом міфу про всесвітній потоп, адже древні люди, не розуміючи суті природних явищ, намагалися пояснювати їх активністю божеств.

Це була б руйнівна подія, яка б затопила весь відомий тогочасним людям світ. Уцілілі жителі регіону таким чином могли втекти до Месопотамії, створюючи новий міф, який у результаті проживе в тому чи іншому вигляді багато тисячоліть.