Рецензія на серіал «Останнє, що він сказав мені» / The Last Thing He Told Me

19 травня Apple TV+ показав сьомий, завершальний епізод детективного трилера «Останнє, що він сказав мені». Його сюжет заснований на однойменному романі Лори Дейв, а головну роль виконала Дженніфер Гарнер. У цій рецензії розповідаємо, чи достатньо цікаво спостерігати за розвитком подій у тутешньому сюжеті.

«Останнє, що він сказав мені» / The Last Thing He Told Me

Жанр трилер, детектив, драма
Режисерки Олівія Ньюман, Деніз Гамсе Ергювен, Ліла Нойґебавер, Дейзі фон Шерлер Маєр
У ролях Дженніфер Гарнер, Ніколай Костер-Вальдау, Ангурі Райс, Аїша Тайлер, Джофф Стульц, Девід Морс, Віктор Гарбер
Прем’єра Apple TV+
Рік випуску 2023
Сайт IMDb

Симпатична майстриня з вироблення дерев’яних мисок Ханна живе у щасливому шлюбі з Овеном та його смиканою дочкою-підлітком Бейлі. Подружжя мешкає в гарному плавучому будиночку, і найбільшою проблемою Ханни наразі виглядає неможливість подружитися з норовливою падчеркою. Та згодом це буде найменшою з її проблем.

Одного нічим не примітного дня Овен йде на роботу, але не повертається додому. Єдиною вісточкою для Ханни стає записка, яку за двадцять баксів погодилася передати якась школярка. Там було усього два слова: «Захисти її». Очевидно, що мова йшла про Бейлі. Тим часом сама дівчинка, теж у записці, отримує наставлення від батька слухатися мачуху і повну сумку готівки на додаток.

Паралельно з цим зникненням стає відомо про фінансові махінації компанії The Shop, у якій працював Овен. Це наводило на думки, що чоловік може бути пов’язаний зі злочинами, через що він, власне, і втік. Спантеличені Ханна та Бейлі вирішують з’ясувати, що насправді сталося, але відповіді на численні питання навряд чи їм сподобаються.

«Останнє, що він сказав мені» — екранізація однойменного бестселера американської романістки Лори Дейв. Під продюсерським крилом Hello Sunshine Різ Візерспун авторка взялася досить точно адаптувати власний твір у сценарій до серіалу. На допомогу у цій нелегкій справі їй прийшов чоловік Джон Сінгер. Останній працював над скриптами до таких чудових стрічок, як оскароносний «В центрі уваги», «Секретне досьє» Спілберга та «Перша людина» Дам’єна Шазела.

Втім, розпочинається розповідь досить жваво та буквально намагається запевнити глядача, що його очікує хороша інтрига та захопливий розвиток подій.

Зав’язка недвозначно натякає на цікаву детективну складову, а поступове нагнітання атмосфери дозволяє сподіватися на напружений трилер. Автори навіть ведуть героїнь, а разом з ними і глядачів хибними шляхами, щоб заплутати. Виходить це не дуже впевнено, адже тільки найбільш наївний піде шляхом найменшого супротиву та припустить, що проблеми The Shop зіграють тут вирішальну роль.

Оповідь насичена великою кількістю флешбеків (заради одного з них актор Костер-Вальдау був помітно омолоджений): так головна героїня намагатиметься пригадати щось з минулого, що могло б дати якусь підказку у пошуках правди.

Якщо спочатку серіалу вдається утримувати увагу, то ближче до кульмінації приходить повне розчарування від відповідей, які пропонують творці. Те, що починалось як напружений детективний трилер, в результаті перетворюється на дешевеньку сімейну драму, де нема кому співпереживати. Довгоочікувані пояснення становлять щось зовсім невиразне, виключно сантабарбарівського штибу.

Приємно бачити колись перспективну екшн-зірку, що застрягла у другорядних виступах, зокрема, у невибагливих комедіях, нарешті в головній ролі. Так, у 2018-му ще була «М’ята», але хто зараз про неї згадає? Зате акторка знову возз’єднується на екрані з Віктором Гарбером, з яким вони нівроку взаємодіяли у «Шпигунці».

Щодо інших персонажів, то Ніколай Костер-Вальдау надто епізодичний, щоб запам’ятатися. А героїня юної Ангурі Райс, яку ви могли бачити у марвелівському «Людині-павуку» або серіалі «Мейр з Ісстауна», до третього епізоду вже остаточно виводить із себе. Про інших дійових осіб можна і не згадувати, настільки формальну функцію вони виконують.

Здається, ніби цей переполох був спричинений Овеном тільки заради того, щоб Ханна та Бейлі нарешті знайшли спільну мову. Це прекрасно, але глядачу яка з того користь?