Чому мешканці прикордоння не евакуюються і їдуть на заміновані поля: перше інтерв’ю голови Сумської ОВА

Сумська область працює на оборону, а росіянам не варто сюди потикатися. Про це розповів Фактам ICTV нещодавно призначений голова Сумської ОВА Володимир Артюх, у першому інтерв’ю на цій посаді.

Він очолив область 12 квітня цього року. До нього, під час широкомасштабного вторгнення, Сумщиною керували цивільні керманичі Дмитро Живицький та Тарас Савченко. Та, вочевидь, регіон, який був під окупацією і має найдовшу в Україні протяжність кордону із Росією, вимагає фахового військового нагляду.

Генерал-лейтенант Збройних сил України Володимир Артюх проходив військову службу на командних та штабних посадах. Має 38 років військового стажу.

Нині, перебуваючи на посаді голови Сумської ОВА, Володимир Артюх їздить регіоном, вивчаючи військові та суспільно-політичні проблеми області. Про все це – в ексклюзиві Фактів ICTV.

— Ви очолюєте область уже місяць. Які проблеми знайшли? На що звертатимете увагу у першу чергу?

— Це тільки місяць чи вже місяць? Безумовно, тільки місяць. Регіон у нас великий – і по населенню, і по території. І багато тут відбулося за цей рік війни. У нас був ворог, територія частково була окупована. Слава Богу і Збройним силам, що звільнили Сумщину. Зараз іде період відбудови, відновлення, тому стоїть дуже багато викликів як перед владою, так і перед громадою.

У першу чергу, це завдання оборони. Тому що разом із ЗСУ ми сьогодні робимо єдину справу у плані із захисту нашої ділянки кордону. А вона, до речі, одна із найбільш протяжних, в рамках України – понад 560 км.

І ці 560 км треба підготувати. Вони уже підготовлені, а ще треба більше зробити для того, щоб ворог уже не сподівався, що зможе зайти бодай на один метр української землі.

— Ми їздили за кілька кілометрів від кордону. Там зовні нібито нічого не видно. Хіба як придивитися – скрізь траншеї.

— Так і повинно бути. Сьогодні ми знаємо, як робити, щоб ворог не знав, де ми, скільки нас, і що ми можемо. Військові все правильно роблять.

А ми їм допомагаємо нашою громадою. Наші підприємства, наші лісничі, власне, вся область працює сьогодні пріоритетно на підвищення оборонного потенціалу наших ЗСУ.

— А яким має бути кордон із Росією? І чи виглядатиме він так лише під час війни, чи згодом усе так і лишиться?

— На мій погляд, ситуація нам зрозуміла. Країна-агресор, вона існує сьогодні, і вона буде існувати завжди, тому що ми сусіди. І розуміючи, що Сумська область межує із російськими територіями, ми усвідомлюємо, що кордон і рубежі мають бути підготовлені до викликів, які можуть виникнути.

Цим треба займатися щодня, і після нашої перемоги також.

— Тобто, умовно кажучи, замість проєкту “стіна” у нас з’явився проєкт “рів”?

— Так вимагає війна. Чим глибше ти зариєшся у землю, тим більше ти збережеш особовий склад, техніку, тим тяжче буде ворогу просуватися на нашу територію. Такий порядок. По-іншому не може бути. Чим більше фортифікаційних інженерних споруд, тим тяжче буде ворогу планувати щось таке активне.

— Які громади найбільше потерпають від обстрілів Росії?

— Найбільше, мабуть, потерпає Білопілля. Також на півночі – Шосткинський район. Взагалі-то практично усі громади. За один тиждень немає жодної громади, яка б не потерпала від авіаційних ударів, ракетних ударів, артилерії і систем залпового вогню.

І буквально вчора я був на панахиді за трьома енергетиками, які загинули в Юнаківській громаді. Підступний ворог вбив людей, коли вони шукали місця пошкодження лінії електропередач.

— Якась логіка у діях росіян прослідковується?

— Ми можемо лише прогнозувати тактику їхніх дій. Ми добре знаємо ворога, який навпроти нас. Знаємо його сили і можливості, у тому числі, до розгортання. Тому ми можемо прогнозувати його дії, як у стратегічному, так і в оперативному плані.

Тож ми готуємося до найбільш імовірних дій ворога, який за понад рік уже продемонстрував свої можливості.

— А давайте порахуємо гроші. Яких збитків зазнала Сумщина через вторгнення?

— Загалом у нас зруйновано понад 5 тис. об’єктів інфраструктури. Серед них понад 2 тис. – це будівлі, кожна четверта – багатоквартирна. На сьогодні, за програмою відбудови, ми поновили понад 50% критичної інфраструктури, а також понад половину індивідуальних помешкань.

Ми пам’ятаємо, куди ворог цілив взимку і чого він хотів цими ударами досягти. Я розбирався із цією проблематикою. В енергетичній структурі працюють дуже відважні люди. Вони поновлюють усе у найкоротші терміни, щоб населення наше не потерпало. Світло на критичних об’єктах, у медичних закладах, школах, комунальних господарствах – воно було. Електрика була.

— Що відбувається з Охтирською ТЕЦ, яку росіяни розгатили 3 березня минулого року? Торік були проблеми із освоєнням державних коштів на відбудову. Яка ситуація нині?

— Найголовніше щодо Охтирської ТЕЦ, що місто, яке від неї залежало, все ж пережило зиму із теплом та світлом, хоча росіяни розраховували зовсім на інше. Фахівці зробили там аварійні перепідключення, тому і перебоїв не було. А от гроші на відбудову торік освоїти дійсно не вдалося.

Держава виділила на це трохи менше 100 млн грн. Та були ухвалені несвоєчасні якісь рішення, допущено тяганину. Спочатку був замовник один, але він, за своїми спроможностями, не зміг цього зробити. Потім перекладали на замовника обласного – і в грудні тільки було ухвалено рішення, коли до кінця бюджетного замовлення залишилося 2 тижні, тому не вдалося виконати це завдання.

Нині створений покроковий план відновлення Охтирської ТЕЦ, аби уже цьогоріч вона змогла задовільнити потреби населення.

— А за рахунок чого планують відбудувати Тростянець? У місті знищені центр, автостанція, сильно зруйнована лікарня та розгачені житлові будинки? Частково гроші дає місцева громада та закордонні інвестори, однак, вочевидь, цього замало.

— Тростянець потрапив до списку шести зруйнованих міст, якими опікуватиметься Державне агентство відновлення та розвитку. Наразі існує декілька проєктів. Пілотний – охоплює відбудову залізниці, автостанції, прилеглої площі і спаленого житлового будиночку. Але, звісно, треба відновити іще й лікарню, та інші будинки.

Жителі Тростянця, я думаю, дочекаються вагомих зрушень у цьому та наступному році, і місто стане іще кращим, ніж було.

Місто Тростянець після звільнення від військ РФ. Фото: 93-тя ОМБр Холодний Яр

— Чи існують якісь певні терміни щодо відновлення? Чи усе поки що на стадії обговорення?

— Минулого тижня ми працювали у Києві. Нині створюється покроковий план. Але існує питання приватної власності. На Привокзальній площі були магазини приватних власників, і нині вони мають віддати свої землі місту. А місто уже має бути гарантом того, що підприємці повернуть їх у свою власність після відбудови.

Скільки буде коштувати відновлення, залежатиме від проєкту. Це великі гроші – до 500 млн грн, але точні суми я зможу вам назвати, коли визначать проєкт.

— А відбудову Сумщини в яку суму оцінюють? І скільки до кінця року закладено у бюджеті?

— Я вам не можу назвати цифру, бо вона цікавить мене самого. У нас є потужна міжнародна допомога. Нині я поставив завдання її порахувати, скільки витратили минулого року, а скільки планують цьогоріч. Упродовж місяця я зустрівся із багатьма партнерами. У них чимало проєктів.

Щодо бюджету минулого року, область його виконала, і на цей квартал теж. Сьогодні пріоритет у бюджеті – це оборона, тому більшість грошей іде саме на це.

Як не дивно, головна проблема прикордонних громад, що люди там настільки люблять свою землю, що просто не хочуть виїжджати. Де б я не був, з ким би не говорив. Кожного дня вони знаходяться у підвалах. Кожного дня ідуть обстріли. Але “моя хатина, мій город, мої родичі тут поховані”, і вони ніяк, не жаль, не можуть прийняти рішення, щоб виїхати у більш безпечне місце. Навіть до міста Суми.

— Що відбувається із розмінуванням полів? Який відсоток нині безпечно обробляти?

— Тут існують дві проблеми. Перша – то заміновані землі у 20-кілометровій зоні. Ця територія повністю прострілюється, бо там тривають бойові дії. Спочатку загородження поставив ворог, нині укріплюються військові. Там насиченість мінами дуже велика.

Інші землі, за межами 20-кілометрової зони, ми вважаємо умовно безпечними. Це у нас 1760 гектарів, і коли ми їх очистимо, там можна буде працювати із дотриманням заходів безпеки.

У квітні ми звернулися до ДСНС, і нам дали декілька додаткових груп для розмінування. Ми звернулись до Нацгвардії, де нам теж додатково дали групи. Ми їх сьогодні підтримуємо. Буквально півтора тижні залишилося до завершення робіт, щодня мені доповідають, як виконують цей план. Я думаю, що до кінця травня наші аграрії почнуть обробляти землі.

Але є проблема із замінуванням території в 20-кілометровій зоні. І ми розказуємо фермерам, що там не можна працювати: ось табличка, ось міни. Адже схема продумана: є представник і від громади, і від військових. І чітко обговорюється питання, де небезпечно працювати.

Та часто люди вирішують виходити в поле на власний ризик. На жаль. І тоді стається біда, як для фермера, так і для того тракториста, який знаходиться за кермом трактора. У нас за останні 2 тижні аграрії підірвалися на мінах двічі.

Адже є господарства потужні, які заміновані поля заморозили і сплачують своїм людям під час простою певну зарплату. А є ті, у кого немає таких можливостей. Тому і ризикують. І це проблема, із якою нині ми працюємо.