Волинська трагедія: навіщо Польща зараз висуває Україні історичні претензії

У Польщі знову підняли голови праві націоналістичні сили. У розпал війни в Україні, яка є загрозою і для Польщі, вони через владу країни провокаційно порушують тему історичної суперечки навколо Волинської трагедії 40-х років минулого століття.

Прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький вимагає від Києва дозволу на проведення ексгумації поляків, які загинули за часів Волинської трагедії у Західній Україні.

Матеуш Моравецький пояснив, що вже обговорив питання ексгумації із президентом України Володимиром Зеленським 14 травня під час зустрічі у Берліні. «Були й історичні питання, і ми також говорили про ексгумацію. Ми вимагаємо проведення цих ексгумацій або права на проведення їх якнайшвидше. Ми хочемо, щоб це сталося вже у травні-червні, і я сподіваюся, що цього разу слово буде дотримано». За його словами, Володимир Зеленський нібито позитивно відреагував на ці вимоги.

Якщо це так, то виходить, що Україна в односторонньому порядку бере на себе відповідальність за Волинську трагедію, хоча тоді й поляки, за нацькуванням німців, знищували цілі українські села, не шкодуючи ні дітей, ні жінок, ні старих.

Винні обидві сторони

Волинська трагедія, чи «Волинська різанина» (1943-1944 рр.), – так називають двосторонні етнічні чистки українського та польського населення під час Другої світової війни на Волині. Задіяно було і Українську Повстанську армію, і польську Армію Крайову за участю польських батальйонів «шуцманшафт» (створених німецькими нацистами) та радянських партизанів.

Українські націоналісти насамперед хотіли перешкодити майбутнім претензіям польського уряду на ці землі. На початку літа 1943 року сили УПА на Волині становили, за різними даними, від 3 до 5 тисяч бійців.

Польські партизанські відділи у регіоні налічували 1300 осіб, ще близько 3600 озброєних осіб діяли у загонах самооборони. Польська «шуц-поліція» на службі у нацистів, яка брала участь у «пацифікаціях» українських сіл, складала приблизно 2000 осіб. 202-й батальйон "шуцманшафту" польської «гранатової» поліції, що прибув з Генерального губернаторства, налічував ще 360 осіб. 

Поляки вирізали українські села на вимогу німецьких нацистів

Безперечно, що провину за цю трагедію несуть обидві сторони. Але поляки завзято заплющують очі на вбивство мирних українців польськими воєнізованими формуваннями.

Особливе загострення у відносинах між українськими селами та польськими хуторами та фольварками на Волині розпочалося навесні 1943 року. Примітно, що німці використали цей конфлікт, масово залучаючи поляків до загонів допоміжної поліції («шуцманшафта») та використовуючи їх як інформаторів-донощиків в організації каральних акцій проти українців. Німці навмисно налаштовували поляків проти українців, що спричинило напади на українські села.

Так, 19 квітня 1943 року на Волині поляки разом із нацистами вбили 104 мирних мешканця українського села Красний Сад. Близько 10-ї години ранку село Красний Сад оточили військові у німецькій формі, які розмовляли польською мовою. Вони відразу ж убили кількох українських чоловіків, які перебували в полі.

Далі невеликими групами німецько-польські карателі тихо рухалися селом. Перші п'ять сімей, що трапилися на їхньому шляху, вони стратили. Далі йшли від двору до двору, заводили до будинків усіх, кого знаходили, і наказували лягати на підлогу. Потім німець стріляв у когось із пістолета з глушником, а поляки-поліцейські, озброєні не оснащеними глушниками гвинтівками, добивали людей хто багнетом, а хто взятими з хліву вилами.

За твердженнями українського історика Володимира Сергійчука, лише з 2 травня по 23 червня 1943 р. у Сенкевичівському районі, до якого адміністративно належало с.ело Красний Сад, поляками спалено 466 будинків та вбито 396 українців. Наразі на місці поховання мешканців Красного Саду на сільському цвинтарі було освячено пам'ятник із поіменним списком усіх українців, знищених у селі поляками та нацистами.

Україна пішла на поступки, а Польща – ні

Проблеми з ексгумацією поляків в Україні виникли у 2017 році, коли київська влада заборонила пошук та ексгумацію останків польських жертв війни та конфліктів. Це було зроблено у відповідь на незаконне знесення пам'ятника УПА на цвинтарі у Грушовичах Підкарпатського воєводства Польщі.

Згодом пошукові роботи у Львові відновили у листопаді 2019 року. Українська сторона після видачі наступних дозволів зайнялася відновленням опоганеної у січні 2020 року могили воїнів УПА у Монастирі. Знищену надгробну плиту тоді відновили, але без списку імен воїнів УПА, які загинули у боях із радянським НКВС.

І тепер представник Міністерства закордонних справ Польщі Лукаш Ясіна заявив, що президент України Володимир Зеленський має вибачитись за Волинську трагедію 1943 року. Посол України у Польщі Василь Зварич назвав такий підхід неприйнятним.

Під час війни історичні суперечки між Польщею та Україною працюють лише на Росію

Експерт із Польщі та політичний оглядач Тарас Чорновіл вважає, що в цьому питанні Україна дає слабину, через що і з'являються подібні історичні претензії. Адже у Волинській трагедії винні обидві сторони, і відповідальність має бути загальною. Формула є, і вона давно всім відома: «просимо пробачення та прощаємо». І це стосується обох сторін!

Але Україна натомість за союзництво з Польщею вирішила поступитися і дозволити ексгумацію польських жертв. Але тут постає резонне питання: а як бути з українськими жертвами під час Волинської трагедії? Польща згодна визнати свою провину у вбивстві українців?

- Польська Армія Крайова також вбивала українців, але ніхто чомусь не говорить про їхню ексгумацію в Польщі. Це була страшна усобиця, і її потрібно оцінювати об'єктивно і реально, визнаючи провину обох сторін. А нам пропонують: тільки ви, українці, винні, - вважає експерт.

На його думку, правляча польська партія «Право та Справедливість» - політсила зважена та гідна поваги. Вона антиросійська, готова підтримувати Україну. Але у питаннях історичних концепцій живе минулим – «усі сусіди нам щось винні, і вони у всьому винні».

Щодо ексгумацій, то вони, на думку Тараса Чорновола, мають проводитися виключно в індивідуальному порядку, а не масовому. Родичі захотіли дізнатися про долю своїх рідних – будь ласка. Але все це має відбуватися поза політичним контекстом і в двосторонньому порядку.

– Все це має бути перенесене виключно до історично-гуманітарного, а не політичного контексту, – вважає експерт.

Але головне, що обговорення та вирішення цього питання має бути перенесене на якийсь час після завершення війни в Україні. Тому що акцент на них зараз – робота на російську пропаганду: поляки висувають вимоги українцям.

- Уявляєте, як радіють цьому у Москві. Це ще один фронт проти України, – вважає Тарас Чорновіл.