Женя Янович - про шоу «20:23», «Подкаст терапію», «Мамахихотала» та стосунки

Після гучного скандалу зі Спартаком Субботою та закриття їхнього спільного проєкту «Подкаст терапія» Женя Янович запустив своє власне late night show «20:23». Гостями першого випуску стали блогер, автор телеграм-каналу «Лачен пише» Ігор Лаченков та координаторка платформи United24 Ярослава Гресь. Тож тепер щочетверга на вас чекатиме новий епізод вечірнього шоу, нові зіркові гості та лайтова атмосфера з порцією класного гумору.

Ми поговорили з Женею Яновичем, актором, сценаристом, співзасновником студії «Мамахихотала» про формат «20:23», гумор, повернення шоу «Мамахихотала», закриття «Подкаст терапії», його оточення та інші професійні й особисті плани.

«20:23» – це розмова на березі річки з другом, коли заходить сонце

- Женю, мені сподобався перший випуск. Я взагалі фанат цього формату. Але чи популярний він в Україні? На телебаченні таких шоу чомусь не робили, проте, бачу, у вас вже 454 тисячі переглядів, і це дуже непогані цифри як для нового проєкту.

- Мені здається, ця ніша не зайнята в нашому YouTube. Я не говорю про телевізор в принципі, бо вважаю, що зараз задавати тренди потихеньку почне інтернет. Прогнозую, що дуже багато YouTube-проєктів потім з’явиться і на телебаченні. Нині на телебаченні немає таких бюджетів, які були до повномасштабної війни, тому воно буде шукати якісь співпраці та колаборації. І я не здивуюся, якщо в один момент якийсь телеканал захоче, щоб «20:23» виходило у них.

Думаю, якщо не в мене, то в когось іншого цей формат точно повинен вистрелити. Це великий сегмент, який є вільним, і єдине, що потрібно – щоб співпало кілька факторів. Стовідсотково має бути дисципліна, тому що в таких форматах треба завжди знаходити цікавих для глядача гостей. А український ринок не настільки великий, як, скажімо, в США, де ти щодня можеш бачити знаменитість, яка щось випускає, у якої якийсь дебют, прем’єра, тур, фільм. У нас з цим складніше, тому ми й не робимо випуск щодня.

Не менш важливий в цьому процесі і ведучий, як на мене. Розумію, що є куди рости ще дуже сильно, але відчуваю, що можу бути тією людиною, яка закриє цю нішу. То ж треба працювати.

Цей формат точно буде успішним в Україні. Чи у мене? Не факт. Але я на це сподіваюся. До мене багато хто намагався зробити це шоу на телебаченні, та воно десь пропадало. Думаю, всі намагалися просто скопіювати один в один американський формат, з класичною студією, бендом, який грає на виході… Але не завжди цей бенд, приміром, встигав зіграти як потрібно, і це виглядало як музика заради музики, а не доповнення. Музика так само має працювати в кадрі. Напевно, саме через те, що у нас боялися додати чогось від себе, цей формат і згаснув.

Я передивився різні декорації 37 студій late night show в усіх країнах. І вони дали мені розуміння, що у мене все буде не так, бо це мені не близько. Для мене «20:23» – це не про пафосний вечір з містом на фоні, це про розмову на березі річки з другом, коли заходить сонце.

- До речі, розмова з Ярославою Гресь вийшла дуже легкою, не дивлячись на те, що вона говорила про серйозні і важливі речі.

- Тому що це Ярослава, яка вміє готуватися і дуже професійно підходить до будь-чого, чим займається. Мені б хотілося, аби вона ставала лідером для широких мас. Вона приклад і натхнення.

-Ігорю Лаченкову ви запропонували закручувати банки ключем для консервації. Самі вмієте? Який з вас господар?

- Я жахливий господар. Після переїзду до Києва майже не займаюся хатніми справами. Перші 17 років свого життя все літо я проводив у бабусі, де ми й банки закручували, і сіно заготовляли та возили, і картоплю копали. Мені цього вистачило у підлітковому віці, тому зараз простіше доручити цю роботу професіоналу. Я буду якісно робити свою роботу, він – свою, і кожен із нас на своїй роботі зароблятиме гроші.

- Чому «20:23»? Що магічного в цих цифрах?

- Я давно думав над різними форматами. А потім мені прийшло в голову, що можна виходити о 20:23 у 2023 році. Не вважаю, що це геніально, але це одразу дуже легко запам’ятовується. Мені здається, в назві одразу закладається розуміння того, що буде відбуватися – увечері ми говоримо про цей рік.

Всі тепер жартують: а як же він буде називатися в наступному? Побачимо. До нього треба ще дожити.

- Продукуючи такий проєкт на YouTube, можна заробити собі на прожиття?

- Поки що ні. Наразі в хід йшли мої заощадження. Але в теорії це можна робити в гарний нуль. Приміром, ми одразу знімали два випуски, бо знімати по одному економічно не вигідно. Якщо знімати по два випуски, плюс - підключаться партнери, а ми уже в перемовинах, думаю, все буде гаразд. Грубо кажучи, можна зробити так, щоб всі отримували якусь помірну зарплатню, а я просто мав гроші, щоб знімати цей проєкт. Заробляти якісь величезні кошти – це нереально. Можливо, з часом, ми зможемо продавати 400-500 місць на зйомку, і тоді це може стати більш прибутковою історією.

Спробуємо на наступні випуски продавати квитки, побачимо, як глядач буде реагувати. Наприклад, на зйомки, які відбувалися 14 травня, люди миттєво заповнили всі заявки, вони хотіли, їм було цікаво, причому вони не знали, хто буде в студії.

- Тобто люди не знають, на кого вони прийдуть?

- Моя задача, щоб вони йшли на «20:23» Жені Яновича. А не на Сергія Стерненка чи Віталія Гордієнка. Якщо я буду продавати квитки, наприклад, на Діму Монатіка, зрозуміло, що на Діму Монатіка квитки куплять. Та мені важливо, щоб купували саме на «20:23». Тому глядач ніколи не буде знати до моменту приходу в студію, хто буде гостем.

Ми думаємо над тим, як реформувати шоу «Мамахихотала»

- Після закриття «Медіа Групи Україна», куди входив канал НЛО TV і де виходило ваше шоу «Мамахихотала», ви залишилися без заробітку. Це сталося дуже раптово і неочікувано для всіх. За що ви жили?

- У мене були деякі заощадження. Велика частина з них одразу ж полетіла донатами, куди тільки можна. Кілька місяців жив в режимі економії, потім почав знімати «Подкаст терапію», який потихеньку почав приносити прибуток. Також в мене є окремий футбольний проєкт «Небезпечна передача». Плюс - партнерські домовленості з різними брендами. Тому, маючи певні накопичення, і вирішив робити «20:23». Вважаю, якщо вже знімати late night show, то робити його не на колінці, а якісно, вкладаючи кошти.

- Ви так довго працювали над брендом «Мамахихотала». Чому поставили проєкт на паузу?

- Мені здається, в один момент ми не помітили, як перепрофілювалися з молодіжної інтернетівської спільноти на телевізор. Коли почалося повномасштабне вторгнення, закрили телеканал, нам в екстрених умовах потрібно було змінитися, але ми не змогли швидко змінитися під нові реалії. Тому й була взята пауза. Зараз всі уже потихеньку оклигали, і ми думаємо над тим, як це шоу реформувати. Мова йде навіть не про бренд, а про людей, які займалися цим брендом. Хочеться, щоб вони ще щось зробили хороше. А ще, до речі, як ви помітили, ми тепер саме «Мамахихотала». «Хихотіти» - кльове українське слово, яке трішки описує нашу діяльність.

- Мені, наприклад, жаль, що «Мамахихотала» не почала давати концерти в ці часи. Юрій Горбунов, приміром, говорив, що військові хочуть побутового гумору, жартів про звичайне життя. Така ж думка звучала і у стендап-коміка Макса Вишинського, який дає концерти для цивільних. А це була ваша ніша.

- Насправді, ми збиралися і виступали кілька разів для військових. Але це не було публічно.

- Чи тримаєте ви зв’язок із колегами з «Мамахихотала»? Розбігтися дуже легко, а от знову зібратися – це вже набагато важче. Говорите про спільне майбутнє?

- У мене 4 травня був день народження, і майже всі зі студії «Мамахихотала» були у мене в гостях. Наприклад, в офіс раз на тиждень я приїжджаю обов’язково. У нас в одному приміщенні знаходиться і офіс «Мамахихотала», і мій окремий офіс, де йде монтаж для «20:23». Тому завжди заходжу і до хлопців. Можливо, ми не так часто зустрічаємося, як хотілося б. Не завжди у всіх є час посидіти і випити келих вина. Але ми спілкуємося.

- Якщо все ж таки вирішите робити концерти, куди це будете транслювати? Робити зйомку такого шоу суто для YouTube – наскільки це економічно виправдано? Мені розповідали, що такий варіант – досить затратний.

- Робити таку зйомку для YouTube – це, безперечно, дуже дорого. Тому потрібно шукати варіанти. Це якраз про те, про що я говорив вище: потрібні зміни і розуміння, як нині має виглядати формат «Мамахихотала». Взяти невелике приміщення, де буде максимум 150-200 людей, щоб ми могли говорити з ними, відмовитися від великої сцени і піти в YouTube? Чи все ж таки велика зала? Тоді потрібно розуміти, як знімати, щоб було дешевше, але водночас продукт не втрачав якості. Наприклад, можна відмовитися від величезного реквізиту та костюмів. Все-таки йде епоха спрощення. Ми ставимо перед собою ці питання. Тому, швидше за все, це буде велика сцена, але лаконічніші декорації. Мені здається, це непогано.

- А на телебачення хотіли б повернутися? Якщо якийсь канал запропонує випускати це шоу в себе?

- Моє покоління – це покоління, яке трішки травмоване телевізором. В тому сенсі, що для нас телевізор – це якесь «вау». Навіть питання «а чи хочете ви повернутися на телебачення» несе в собі думку, що телевізор – це щось кльове.

Я нині задумуюся над тим, чого б мені більше хотілося. Робити проєкт, який збирає мільйон переглядів на YouTube, чи робити проєкт для телевізора? Я би обрав YouTube. Телевізор розглядаю як додатковий інструмент, щоб залучати якісь кошти для виробництва того, що я зможу транслювати у себе в YouTube.

YouTube дає мені набагато більше свободи.

- Ми вже загадали про «Небезпечну передачу», яку ви робите з Олегом Маслюком. Вона теж буде існувати паралельно?

- Так, вона буде виходити обов’язково. Минулого тижня ми зняли два випуски «20:23» і два випуски «Небезпечної передачі». На початку червня знову відзнімемо два випуски. Це моя віддушина. І - єдиний, як мені сказали, футбольно-розважальний формат в українському YouTube. У нього є своя ніша, і мене радує, що є глядачі, яким це цікаво.

- Слухаючи ваше інтерв’ю на YouTube-каналі «Розмова», мені здалося, ви наче виправдовувалися за те, що працювали на каналі Рината Ахметова. Чому? Ні для кого не секрет, що всі наші канали належать олігархам. Той же Сергій Лиховида працює на каналі ІСTV, який входить до медіахолдингу, засновником якого є Віктор Пінчук.

- Чи міг я відповісти Сергію на питання – «а ти що?» Так, міг би. Чи виглядало б це красиво, коли ти замість відповіді на запитання говориш «а ти на себе подивися»? Як на мене, ні. Думаю, ті, хто потрібно, і так все розуміють. На жаль, я не знаю, чи є у нас медіа, які не належать до якоїсь медіагрупи, пов’язаної з олігархами. Тобто, або ти працюєш у якійсь медіагрупі, яка комусь належить, або ти грантожер. Що б ти не робив, тебе все одно будуть запитувати. Але якщо тебе запитують, значить, ти щось робиш, ти на виду. Погано, коли про тебе забули.

- Чи була у вас тоді свобода у творчості? Ніхто не просив щось переробити чи вирізати?

- Ні, такого не було. Нам ніхто ніколи нічого не казав, у нас взагалі не було редактури як такої. Тому ми так сильно кайфували, бо жили без редакторів. Ми самі собі були редакторами. Що хотіли, те й показували. І це дуже круто.

В наш час, коли пишуться серіали на якісь канали, - це жах. Всі тебе редагують, починаючи від ідеї. Мовляв, а давайте героїня буде не секретаркою, а поліцейською - все, ти маєш змінити увесь сюжет. Потім проєкт дивиться генеральний продюсер і говорить: «А ще нам потрібен персонаж, який їздить на автомобілі і просто спостерігає за героїнею зі сторони, і в нього має бути собака». І це вже зовсім інший серіал. Поки ця історія пройде всі кола від початкової ідеї, то фактично нічого з того, що ти хотів у серіал закласти, й не залишається. Тому ми дуже поважали НЛО TV, вони давали нам максимальну свободу в цьому питанні.

Подальша доля «Подкаст терапії» - це точно не мій головний біль

- Прем’єрний випуск «20:23» ви почали з того, що пожартували про «Подкаст терапію». Це вже пережита історія? Чи треба було пожартувати, щоб остаточно обрубати кінці?

- Дивно говорити, що у тебе пряме волосся, коли воно кучеряве. І так само дивно робити вигляд, що нічого не сталося. Це сталося, це частина мого бекграунду, над яким я можу самоіронізувати. Я не вважаю за потрібне нити про це. А жартувати – це кльово, в мене з’явилася ще одна актуальна тема. Напівжарт на актуальну тему - завжди смішніше, аніж вічнозелений жарт на якусь класичну тему. Актуальність завжди відгукується глядачеві.

- А вас не тригерить те, що Спартак Суббота сам почав випускати «Подкаст терапію», як ні в чому не бувало? Тобто людина почала сама користуватися вже розкрученим брендом, незважаючи ні на що, в тому числі і на вас.

- Думаю, якщо в мене вийшло реалізувати кілька проєктів, то вийде ще не один. Я закрив для себе цю історію. Подальша доля «Подкаст терапії» - це точно не мій головний біль. Я туди навіть не лізу. Мені пишуть, що щось виходить, скидають якісь коментарі, які дуже сильно тішать моє самолюбство, але не більше. Я до цього продукту не маю ніякого відношення. Просто трішечки сумно, що немає якоїсь красивої фінальної крапки. Але сам для себе я її поставив.

- Шкода було втратити цей проєкт?

- Я присвятив цьому проєкту величезну частину свого життя. Останній рік фактично тільки ним і займався, тому, звісно, складно було відмовитися в одну секунду. Але вважаю, іншого правильного рішення в цій ситуації не існувало. Як би шкода не було, якщо ти щось робиш по совісті, як тобі здається, це полегшує твій вибір в сто разів. Закриття тільки полегшило мені життя. Мені самому перед собою не соромно, я можу нормально на себе в дзеркало дивитися.

- У своєму відеозверненні ви говорили, що «були професійно опрацьовані брехуном». Читала коментарі людей, які писали: «о, Боже, як тепер жити». Таке враження, що це був якийсь масовий гіпноз. Казати, що життя закінчилося із закриттям подкасту - мені це важко зрозуміти. Чому така реакція у деяких людей?

- Ми живемо в період, коли все дуже швидко змінюється. А ми, коли були масові обстріли і відключення світла восени і на початку зими, незважаючи ні на що, завжди виходили в понеділок і четвер о 9-й ранку. І люди звикли, що це те, що завжди стабільно. Що б не сталося, скільки б ракет не прилетіло, о 9-й ранку вони могли зайти в YouTube і подивитися подкаст. Думаю, для багатьох це був якийсь острівець стабільності, за який вони чіплялися, і, можливо, саме через це вони так переживають.

- А за що ви чіплялися, адже війна вдарила по всім нам?

- Є така кльова фраза: коли ти хочеш допомогти іншій людині, попроси її, щоб вона допомогла тобі. Тоді людина відчуває свою значущість, і сама, не розуміючи того, починає витягувати себе за шкірки з ями. У мене в перші дні повномасштабного вторгнення це спрацювало саме так. Ми просто почали в силу своїх можливостей допомагати військовим. І ця допомога військовим допомагала і мені. Якби я сидів і дивився у стелю, можливо, в один момент мене і прибило б. А сталося навпаки. Я відчував себе потрібним, і це давало трішки більше сил. Так я зміг не самозакопатися.

- Навіть після всього, що відбулося, ви говорите, що хочете і будете вірити людям. Як знову вірити, коли тебе зрадили?

- Мені здається, поняття віри фундаментальне. Воно дуже всеохоплююче і філософське насправді. Щодня ми з вами продовжуємо щось робити, жити, бо у щось віримо. Ми віримо в перемогу, віримо, що наше життя стане краще, віримо, що в суботу у нас буде вихідний і ми зможемо ні про що не думати й відпочити. Так чи інакше все побудоване на вірі. І якщо я перестану вірити, то й жити перестану. І що тоді?

Ця історія показала мені, що поруч зі мною є багато людей, яким я можу довіряти і які будуть зі мною за будь-яких обставин. Якщо знову десь обпечуся, знаю, що ці люди не дадуть мені втратити відчуття віри.

- Судячи з ваших слів, навіть війна не вплинула на ваше оточення?

- Саме так, я тільки ще раз переконався, що все ок.

- Тоді ви щаслива людина.

- Я знаю, мені в цьому плані дуже поталанило. Буває, і сам думаю, як так сталося. На своєму дні народження спостерігав, які різні люди між собою спілкуються, і всі вони - моє оточення: найкращий футбольний коментатор країни, з яким асоціюються всі перемоги, кльовий режисер, який знімає неймовірні роботи, мій кум, продюсер студії «Мамахихотала», народний депутат… Всі вони прийшли мене привітати. Тобто абсолютно різні люди, які, мені здається, за інших обставин ніколи б не пересіклися. Мені дуже приємно бути поруч з ними.

На дану секунду я сам, і мене все влаштовує

- Якщо вам принесуть повістку – готові?

- Я говорив про це з одним військовим. На що він мені відповів: «Я зроблю все можливе, щоб ти туди не потрапив. Ти - та людина, яка має приносити користь тут».

Але якщо отримаю повістку, я не можу зробити вигляд, наче нічого не сталося. Мені навіть перед собою буде соромно. Як законослухняний громадянин своєї держави я маю піти служити.

- Чи є у вас якісь навички? Може, на курс військової підготовки чи тактичної медицини ходили?

- Ні, я не проходив ніяких курсів. Двічі не встигав потрапити на заняття до «Солом’янських котиків», які займаються тактичною медициною. Я не вмію нормально поводитися зі зброєю. Але розумію, що в армії є дуже багато посад, на яких я зі своїми навичками, якщо буде необхідно, можу бути корисним.

- Ви зізнавалися, що депутатство і політика – це не те, за допомогою чого ви хочете змінювати країну. А як саме ви хочете змінювати країну?

- Якщо публічні люди будуть усвідомлювати значення якихось фундаментальних цінностей і їх пропагувати – це вже буде ок. Ми нещодавно спілкувалися з Вовою Дантесом, який їздить в тури з шоу «Пожежа». Він з колегами багато жартують на різні теми. Дуже часто, приміром, про секс. І штука в тому, що навіть через жарти можна доносити публіці багато інформації. У нас ніхто не займається сексуальною освітою. Тому роблячи розважальний контент, ти так само можеш вкладати людям в голову правильні меседжі.

Я вважаю, що моя задача – це просвіта. «20:23» – це також трішки про просвіту. Це і про посміятися, але і послухати Ярославу Гресь та її неймовірні історії. Чи подивитися мемчики Ігоря Лаченкова, але водночас усвідомити, що в 23 роки можна бути відповідальним і закривати величезні збори. Жертвуючи, можливо, якоюсь своєю молодістю, але бути свідомим.

Колись ми робили проєкт «Країна сонячних зайчиків». Ми обрали 12, як нам здалося, соціально-важливих тем, зняли 12 короткометражок і 12 пояснювальних інтерв’ю до них. Вважаю, це найбільш важливий проєкт, який я робив у своєму житті. Але про нього майже ніхто не знає. Дуже часто людям потрібно давати інформацію в такій формі, яка їм буде цікава, а не казати - дивіться, бо це важливо.

- Не можу не запитати про особисте. Серед запитів про вас у Google лідирують такі: «особисте життя» і «дружина». Чомусь в запитах не дівчина, а дружина, але вже як запитують.

- Можливо, в Google після 30 видає саме дружина (посміхається). Можливо, мій тато часто робить цей запит, хто його знає. Я - сам. Стосунки – це, знову ж таки, про відповідальність. Я не готовий легковажно підходити і називати стосунками щось, у що не зможу вкладати свої власні сили. У будь-якому разі ти маєш усвідомлювати, що саме ця людина для тебе найрідніша, що в першу чергу ти думаєш про вас, а не про себе. І ти маєш це враховувати. А маючи зараз свій ритм життя і амбіції, розумію, що просто не зможу дати людині стільки, скільки вважаю за потрібне віддавати близькій людині. Це мій вибір. Можливо, коли ти зустрінеш ту саму людину, одразу знайдеш ще 17 годин в добі. Але на дану секунду я сам, і мене все влаштовує, бо я належу сам собі.

- Ви довго зустрічалися з «Міс Україна 2017» Поліною Ткач. Навіть пропозицію робили.

- Пропозиція – це був гумористичний номер в «Мамахихотала», де Поліна погодилася зіграти. Ми якраз іронізували над тими, хто робить пропозицію публічно. Адже публічна пропозиція – це жах, це величезний тиск на дівчину. І це справа двох, а не тисячі людей. А коли людині роблять пропозицію при всіх, її ставлять не в рівні умови, вона не може себе комфортно почувати, її ніби схиляють до вибору. Навіть в нашому номері, коли Поліна мала сказати «ні», люди в залі почали кричати: скажи «так». А чи знають люди, даючи такі поради, які стосунки між цими двома, що між ними відбувається?

Я неймовірно поважаю Поліну, вважаю, що вона заслуговує тільки найкращого. Мені трішки прикро, що я не завжди міг давати те, на що вона заслуговує.

- Чи є у вас план дій на цей рік, бо далеко в наш час не забіжиш?

- Я вирішую проблеми в міру їхнього надходження. Зараз у мене важливий етап – стабілізувати вихід «20:23» та знайти партнерів. Адже над цим шоу працює велика команда людей, і мені потрібно зробити так, щоб вони отримували достойну зарплатню за свою роботу.

У мене вже є ідея, що робити під кінець року. Можливо, це буде якийсь абсолютно нестандартний випуск. В мене в голові є ще один формат, який хотів би реалізувати. Але найголовніше зараз - зробити так, щоб «20:23» став проєктом № 1 в українському YouTube, щоб люди завжди знали, що увечері вони можуть нас увімкнути і отримати гарну емоцію. А далі потихеньку все будемо насаджувати на цей шампур (усміхається).