Ми як хом’ячки в лабіринті: полонений окупант розповів, як здався у полон дрону

9 травня 30-річний росіянин Руслан Анітін здався в полон українському дрону. Тоді двоє його важкопоранених товаришів покінчили життя самогубством.

Командування на зв’язок не виходило, а над головою знов завис український дрон із боєприпасом. Анітін відкинув автомат в бік і підняв схрещені руки вгору – попросив не вбивати його. І квадрокоптер відлетів в сторону.

Я не зморочувався

Руслан Анітін з селища Ідриця Псковської області – це фактично на кордоні Росії з Латвією. Попри те, що РФ має найбільші у світі поклади газу, селище не газифіковане.

В Ідриці мешкає близько 5 тис. жителів, головний роботодавець – колонія суворого режиму. Анітін працював там наглядачем. Перед мобілізацією звільнився і трохи попрацював в магазині.

— Мені зателефонували, сказали, що треба прийти в адміністрацію селища, розписатися в повістці. У випадку відмови – мені загрожувала кримінальна відповідальність, – розповів полонений російський військовий.

Це був вересень 2022 року. Весь світ вже побачив звірства російських військових в Ірпені й Бучі, розбомблений драмтеатр у Маріуполі, катівні на звільненій Харківщині, масове поховання в Ізюмі. Тоді російська армія вбила 380 українських дітей, десятки тисяч маленьких українців депортувала – пізніше ПА Ради Європи визнає це геноцидом, а Міжнародний кримінальний суд видасть

Росіянин Анітін каже – ні він, ні його друзі про війну, яку розв’язала його країна, просто не думали.

— Я не дуже заморочувався цією темою, так, в загальному порядку, те, що показували федеральні канали, те ми дивилися. Там наводили зведення втрат ЗСУ – не більше того. Ми не розуміли чому це відбувається і яких цілей ми хочемо досягнути. Я до цього нейтрально ставився, тому що думав – мене це ніяким образом не торкнеться, – каже полонений.

Анітін вважає себе “простим росіянином”, який нічого не вирішує. Чув, що можна відкупитися від повістки, але коштів і зв’язків не мав, тому підписав повістку і вже ранком прибув до місця збору мобілізованих. Платити обіцяли 200 тис. російських рублів, на передову не відправляти. Вдома залишилася 4-річна донька і дружина – пообіцяв скоро повернутися додому.

— Нас відправили у Твєр, серед мобілізованих були продавці, робочі заводів, шахтарі, трактористи, навіть пенсіонери внутрішніх служб – простий люд, скажімо так. Підготовка була мінімальна – згадали курс молодого бійця, поводження зі стрілецькою зброєю, користування автоматом Калашникова, було всього два виїзди на полігон. Решта моментів в теорії або брошури були якісь, – розповів Анітін.

Ми як хом’ячки в лабіринті

Спершу потрапив на Луганщину – поблизу Троїцького рили окопи, бліндаж, каже Анітін. В січні кинули під Сватове. А у травні 2023-го – під Бахмут. Перше, що шокувало – командування над ними взяли на себе вагнерівці.

• — З яких причин керівництво перейшло до групи Вагнера, ми не розуміли, але й відповіді на запитання ми, звичайно, не чули. Нам сказали: “Виконуйте наказ”, у разі невиконання нас би “обнулили”.
• — Це хто так сказав?
• — Солдат Вагнера. Невиконання наказу чи відступ із позицій – розстріл, – розповідає Анітін.

В ніч із 8 на 9 травня один з вагнерівців повів Анітіна і ще двох мобілізованих на позиції, наказав вбивати українських військових у разі прориву й протриматися тиждень. Сам ретирувався. В день коли російський диктатор Путін влаштував побєдобєсіє на Червоній площі в Москві, Анітін з такими ж як він мобілізованими металися окопом з боку в бік, намагаючись ухилитися від боєприпасів, які скидали по них дрони ЗСУ. Окоп був всіяний тілами.

— Щодо боєкомплекту, нам сказали взяти пару магазинів, все інше знайдете там. Як я згодом переконався, всього цього там було з лишком – весь окоп завалений зброєю – і автомати, і гранати, і міни, чого там тільки не було. Там була купа тіл – не обов’язково цілих. Такого в найжахливіших фільмах жахів не покажуть. Якщо судити по формі, це були вагнерівці, вони були вдягнені в мультикамівські кольори, – розповів полонений.

Переслідували дрони-розвідники, накривав міномет, квадрокоптер скидував боєприпаси. Анітін швидко зрозумів – їх кинули на вірну загибель. Намагався вийти на зв’язок з командуванням – попросити підмогу, евакуацію – двоє товаришів були поранені, однак рація мовчала, стало ясно – за ними ніхто не прийде.

— Я уявив у якийсь момент, що ми як хом’ячки в лабіринті – бігали туди-сюди, а по нас скидали боєприпаси. Ми спробували вийти на зв’язок зі своїми, зі своїм взводом, викликати якусь допомогу, евакуацію, тому що точки евакуації не було призначено. Але на зв’язок ніхто не вийшов, ми намагалися, але в радіостанції було мовчання, – каже він.

Один з мобілізованих на очах Анітіна покінчив життя самогубством – через поранення чоловік не міг пересуватися, надію на порятунок втратив, підклав під голову гранату – її розірвало вибухом. Це зафіксував квадрокоптер, також там видно як – підставляє до голови автомат і стріляє.

Над Анітіним завис квадрокоптер з боєприпасом, він зрозумів – єдиний шанс залишитися в живих – здатися в полон, відкинув автомат в бік і підняв руки.

— Він відлетів трохи убік. Я, щоб перевірити чи спрацювало, виліз із укриття, хотів перевірити свою теорію, і так, коптер не став нічого скидати, – згадує полонений росіянин.

Здавайся і йди за коптером

Тоді на Бахмутському напрямку біля дороги на Часів Яр 92 окрема механізована бригада імені кошового отамана Івана Сірка вибивала окупантів з траншей і намагалася відтіснити їх подалі від дороги.

Українські захисники мали успіх і значно просунулись вперед, розповідає Юрій Федоренко, командир роти ударних безпілотників, більш відомий як Ахіллес.

— Противник, розуміючи, що зазнає невдачі, почав заводити свої резерви. Наша артилерія знищила значну кількість окупантів в живій силі, але деяким групам вдалося пройти. Відповідно, вони попали вже під вогонь безпілотних літальних апаратів, – каже Федоренко.

Дрони атакували зокрема й окоп, де намагався врятуватися Анітін. Коли двоє його поплічників були мертвими, оператор квадрокоптера побачив, як чоловік підняв руки вгору.

— В цей час в нього над головою висів коптер з уражаючим елементом, тобто він був в 30 секундах від смерті. Було вирішено за можливості взяти його в полон. Коптер з уражаючим елементом полетів далі виконувати завдання, і дуже швидко і оперативно вирішувалося, яким чином передати окупанту інформацію, в якій було б сказано, за яким алгоритмом він має діяти, щоб потрапити в український полон.

Хлопці зкреативили, написали на листочку маркером з аптечки – кажу мовою оригиналу: “Сдавайся, иди за коптером!”, цей листок помістили в файлик з-під сухпаю, додали землі, прикріпили до коптера, щоб він мав вагу, полетіли і скинули поблизу окупанта, – розповів Федоренко.

Прочитавши записку, Анітін жестами показав, що погоджується здатися в полон. Окупант весь час намагався спитати чи не вб’ють його. Оператор у відповідь хитав дроном зліва направо, показуючи, що вбивати полоненого ніхто не збирається. Натомість вкоротити віку російському військовому намагалися свої ж співвітчизники.

— Коли почали супроводжувати його по траншеї до наших позицій, інша група його відкрила вогонь зі стрілецької зброї з ціллю його ліквідувати. Варто сказати, що для окупантів це нормальна практика, вони залишають своїх 300-х на полі бою, вони ставлять заградзагони для того, щоб розстрілювати тих, хто відступає, вони розстрілюють тих, хто відбивається від групи, намагається здатися в полон, це абсолютно для окупантів нормальне явище, – каже командир.

Українським військовим довелося прикривати окупанта аби захистити його від своїх же, каже розвідник.

— Вони не попали по своєму ж військовому, тому що були атаковані нашими безпілотниками і зокрема артилерійськими засобами. Завдяки квадрокоптерам вдалося провести його до наших позицій, коли впевнилися, що він не несе загрози, на ньому немає вибухівки, він був взятий в полон. Після того як він здався, йому було надано медичну допомогу, оскільки він мав ознаки поранення, і після цього, відповідно до процедури, він був переданий до наший спецслужб, які вже встановлювали його особу, ціль і завдання, які він виконував, – повідомив Федоренко.

Ця історія може стати хорошим стимулом російським військовим здаватися в полон, це єдиний спосіб залишитися живим, переконаний розвідник, – якщо скласти зброю і підняти руки в гору, вбивати не будуть.

— Українські воїни завжди дотримуються правил ведення війни, ми не застосовуємо заборонені боєприпаси, ми дотримуємось правил взяття в полон ворога, також утримання військовополонених, і для того, щоб підтвердити мої слова, варто подивитися відео з обміну, якими ми віддаємо окупантів – відгодованих, чистих, ситих, здорових. І яких нам хлопців повертають – худих, з максимальними ознаками знущання. Це відео, за моїм переконанням, має стати мотивацією для окупантів, щоб скласти зброю і здатися в полон, оскільки для них це єдиний шанс залишитись живими на нашій землі, – наголосив Федоренко.

Я маленька людина і нічого не вирішую

Руслан Анітін підтверджує належне ставлення до нього як з боку українських військових, так і з боку спецслужб – каже, що не очікував такого ставлення.

— Хлопці поставилися до мене по-людськи. Я попросив води – дали води, попросив закурити. Обмежилися запитаннями, не було ніякого рукоприкладства, годували, надали медичну допомогу, чомусь, як мені здалося, дуже кваліфіковано. Вони б могли просто не морочиться з цим усім, розстріляти мене на підході, щоб зі мною не возитися, але вони все ж таки взяли на себе обтяження, вантаж у вигляді мене. Мене з позицій разом з пораненими евакуювали. Я був вдячний, що мене залишили живим, безмежно вдячний, – каже Анітін.

Анітін ухиляється від відповіді на запитання яка мета їхньої війни, чому росіяни не чинять супротив злочинній владі, чому попри те, що співвітчизники стріляли йому в спину, а командування кинуло на вірну загибель – хоче повернутися додому.

— Я маленька людина і нічого не вирішую. Я дуже хотів би знову побачити свою сім’ю. Після всіх подій, в яких я побував, я в жодному разі не повернуся, напевно… Не напевно, а в жодному разі не повернуся на війну, незалежно від того, що мені обіцятиме подальша доля, – каже окупант.