Життя на пенсії в Естонії: бали, фітнес та ніякого ейджизму у працевлаштуванні

Усі, хто бували в Європі, могли звернути увагу, наскільки життя тамтешніх людей похилого віку відрізняється від нашого. Європейські пенсіонери ходять у кафе та на фітнес, відвідують гуртки за інтересами, подорожують та взагалі живуть настільки повним життям, наскільки їм дозволяє здоров'я.

Головну відмінність я б сформулювала так: здебільшого європейські країни досить дружньо налаштовані до своїх громадян похилого віку. Звичайно, така дружність виховувалась у суспільстві десятиліттями, але все ж таки не можна сказати, що для нас це зовсім недосяжно. Взяти для прикладу ту ж Естонію, з якою у нас було спільне минуле в одній країні, а ось сьогодення, через 30 років, відрізняється, як земля та небо.

Кафе як спосіб проведення часу

О 10-11-й ранку у кафе в центрі Тарту важко знайти вільний столик. У модних молодіжних закладах із самого ранку сидять молоді люди з ноутбуками – одразу видно, що вони тут серйозно та надовго. А столики у класичних кав'ярнях з кавою та тістечками окупували бабусі-подружки. Сидять компаніями по три-чотири людини, жваво розмовляють і насолоджуються життям.

Середній вік відвідувачів кафе та ресторанів у вечірній час також назвати дуже важко – вечеряють поза домом люди різного віку. Щоправда, вечорами бабусі сидять за столиками вже не з подружками, а зі своїми дідусями. Взагалі, на вік відвідувачів кафе та ресторанів ніхто не звертає уваги. Важко уявити, що тут хтось скаже, як колись моя 80-річна бабуся у кафе: «Давай підемо додому, тут одна молодь, і я виглядаю недоречно».

Гуртки та клуби

Посидіти в кафе – це далеко не єдина активність естонських пенсіонерів. Скрізь в Естонії працюють денні центри для людей похилого віку та інвалідів. У центрах можна відвідувати безліч гуртків за інтересами, мовні та комп'ютерні курси, вони організовують походи на виставки та музеї – словом, допомагають естонським пенсіонерам організувати дозвілля.

2020 року в Тарту організували гуртки ходьби для людей похилого віку. Спочатку їхня мета полягала в тому, щоб зменшити почуття самотності у людей у ​​період зимових свят. Але вони стали користуватися великою популярністю, і зараз гуртки працюють у різних районах міста за графіками і взимку, і влітку. Супроводжують кожну групу два тренери-інструктори, для учасників такі піші походи є безкоштовними, стартують вони, як правило, о 9.30 ранку. Група йде маршрутом довжиною близько 3 км зі швидкістю найповільнішого учасника, але ніхто не скаржиться. Часу у пенсіонерів достатньо, ніхто нікуди не поспішає, до того ж у таких групах люди похилого віку не тільки рухаються і зміцнюють здоров'я, але й із задоволенням спілкуються.

А ще в Тарту регулярно проводять безкоштовні тренування для людей похилого віку щодо запобігання падінням. Програма профілактики падінь призначена для людей 60+, які схильні до підвищеного ризику падіння через захворювання суглобів, порушення рівноваги і т.д. 18-тижнева програма тренувань спрямована на зниження ризику падінь шляхом покращення фізичної форми людей похилого віку.

Останнім часом у Тарту почали організовувати заходи для літніх українських біженців, оскільки відвідувати гуртки, що вже існують, їм складно через мовний бар'єр. Мета таких зустрічей – допомогти українським пенсіонерам знайти якщо не друзів та однодумців, то як мінімум співрозмовників у чужій країні.

Активне соціальне життя

Літні естонці досить активні. Не всі, звичайно, але їхня активність точно не залежить від цифр у паспорті. 75-річна дама, з якою я познайомилася на одному заході, якось поскаржилася на «нудьгу». Мовляв, усі її розваги – це зустрітися з подружками кілька разів на тиждень, сходити на якісь виставки один-два рази на місяць та відвідати два фестивалі на рік.

Інша приблизно цього ж віку теж не сидить на місці і є організатором різних заходів у Тарту, та ще й депутат місцевої ради. Розповідала про неї своїй українській знайомій, згадавши, що вони з цим «енерджайзером» ровесники, і почула у відповідь: «Не може бути! Хто її в такому віці триматиме в тій міськраді?».

Думаю, місцевих таке питання дуже здивувало б. Тут ніхто нікого не «тримає» – люди займаються тим, чим хочуть і що у них добре виходить. І навіть на пенсії вони продовжують (звісно, ​​за бажання) вести активне соціальне життя.

Літні люди часті гості міських заходів. Наприклад, у Тарту щорічно проходить Слов'янський бал, організований Тартуським міським товариством слов'янських культур. І майже половина відвідувачів цього свята – пенсіонери. Те ж можна сказати і про виставки, вечори відпочинку, концерти симфонічної музики і т. п.

63 роки – надто молодий для ринку праці

Знайомий, який приїхав до Естонії з України минулого року у 63 роки, каже, що в нього тут почалося зовсім інше життя та відкрилося «друге дихання». Це в Україні він був пенсіонером, у якого рік народження у резюме був своєрідним «клеймом»: ваш час минув.

В Естонії все було інакше, адже місцевого пенсійного віку він не досяг. І життя заграло новими фарбами.

- Я став на облік у місцевий центр зайнятості, і мені всерйоз почали шукати роботу, - сміється він. – Хочете вірте – хочете ні, але для естонського ринку праці я виявився досить молодим. За 14 місяців, які я тут перебуваю, встиг закінчити курси естонської мови на А1 та А2, отримав водійську категорію С (всі курси сплатив центр зайнятості) та попрацював у двох компаніях. Плюс мені запропонували бути ведучим на кількох святкових заходах, а коли я спочатку засумнівався, чи не надто старий для такої роботи, дуже здивувалися. Говорять, тут взагалі на вік ніхто не звертає уваги. Причому не тому, що бояться скарг на дискримінацію за віком, а справді вік не цікавить. Хіба якщо пропонують важку фізичну роботу, то запитують, чи впорається людина. Але потрібним можна бути у будь-якому віці.

Допомога на виборах

Чи не перед кожними виборами в Україні з новою силою виникає дискусія про те, що людей похилого віку було б непогано усунути від голосування. Мовляв, нічого не розуміють, критичне мислення відстає та й взагалі – голосують «за гречку».

Мені здається, що такі дискусії навіть на обивательському рівні, не кажучи про більш серйозне, принижують не стільки людей похилого віку, скільки суспільство в цілому. Молодість проходить дуже швидко, і рано чи пізно кожен з нас відчує, що означає бути старим у країні, для якої люди похилого віку – тягар. Мине якихось 20-30 років, і ті, хто сьогодні хочуть виключити з виборців пенсіонерів, самі стануть таким же непотрібним баластом, викинутим за борт життя.

В Естонії права людини похилого віку не ставляться під сумнів. З ними спілкуються так само, як і з іншими, їхні слова та їхні думки сприймаються всерйоз, їх не вважають якимось неповноцінними або відсталими, якщо людина переступила 75-річний або, тим більше, 80-річний рубіж. А тим, хто не надто «політично підкований» і не може визначитись із кандидатом на виборах, просто ненав'язливо допомагають за допомогою анкет. Моя естонська приятелька розповідала, що так вона допомогла зробити вибір своїм батькам, яким далеко за 80. У спеціальній електронній формі потрібно відповісти на кілька нескладних питань щодо того, яких дій ви чекаєте від влади, після чого система визначить, хто з кандидатів найкраще відповідає очікуванням виборця. Тепер залишається лише проголосувати, також не виходячи із дому. Нагадаю, що у 2007 році Естонія стала першою у світі країною, яка надала своїм виборцям можливість онлайн-голосування на парламентських виборах.

Мій погляд на життя людей похилого віку в Естонії – суто суб'єктивний. А комусь він, можливо, здасться навіть ідеалізованим. Адже тут також  є і апатія, і бідність, і невдоволення життям та урядом, та й про місцеву систему охорони здоров'я думка естонців далеко не однозначна.

Про медицину, ставлення до людей похилого віку в лікарнях і допомогу незаможним в Естонії читайте в наступному матеріалі.​

Продовження буде...