Зламаємо стереотип, що воєнкоми на фронт не їздять

Кожен з нас переглядав кінострічки, де головний акцент завжди на головних Героях, але жоден фільм не побачив би глядач, коли б не робота цілої команди, ім'я, яких зазначають у титрах. Війна, що триває вже 9 років це як кінофільм, де ми знаємо своїх Героїв та команда тих, хто допомагає нашим Лицарям, їх ЗБРОЄНОСЦІ, що в більшості залишаються поза кадром.

Це була їх п'ята поїздка "на курорт" цьогоріч. Не просто поїздка, щоб "сфоткатися" на фоні чергового дорожнього знаку "Донецька область" чи знищеного ворожого танчика десь у Харківській області за сотню кілометрів, де "прилітає". Вони це "Генерал", "Семен", "Прокурор", "Валуєв", "Білий", а цього разу й священники. Усі вони представники військових комісаріатів Львова та Львівської області. Мабуть, що зламаємо Ваші стереотипи: "воєнкоми на фронт не їздять". Їздять.... А як їздять повідаємо Вам далі.

Такі жартівливі позивні лунали між ними, бо це не просто колектив військової структури, а це справжні друзі, які роблять неможливі речі для нашої з Вами перемоги.

Цього разу "команда незламних" доставила на першу лінію фронту 5 пікапів підвищеної прохідності, 1 мікроавтобус повністю набитий продуктами, квадрокоптери та тепловізори та "подарунки ворогу". "Квадрики" та "теплики" розходилися по руках військових як гарячі бабусині пиріжки. І знаєте, що важливо? Коли тут, у мирній Львівщині "гідні" мешканці розповідають, що це він купив не за свої гроші, а там "під кулями" військові радіють, що їх не залишили наодинці з проблемами та їх очі як очі маленької дитини, якій подарували іграшку. І ось це радісне вітання та дружнє постукування по плечі там "на сході" має зовсім інший "присмак".

Не переживайте, Ваші діти ситі та в шоломах, їх чудовий командир Михайло оберігає як своїх рідних. Так, це війна і не кожного вдасться вберегти, але там, вони, попри смертельну небезпеку, мабуть, найщасливіші, бо там немає підлості та зради. Пліч-о-пліч та один за всіх і всі за одного. Та як про це важко говорити, але найважче їм буде потім тут, пройти соціалізацію з підлим та брехливим суспільством. А ми для цього не зробили жодного кроку, щоб це мінімізувати.

І це справді як курорт, де ти відпочиваєш від дегенеративного суспільства, якому всі винні та всі зобов'язанні. А ще ти спостерігаєш за мімікою комісара, який розповідає як це "легко" підписувати кожну "похоронку" чи "виплату у зв'язку із гибеллю військового". Але ж наші "фейсбук-експерти" цього ніколи не зрозуміють. Як і не зрозуміють як це "просто" повідомити матері по загибель сина, а вона говорить, що їй потрібен живий син.

Щодня телефони комісарів розривалися від дзвінків, питання вони вирішували просто в дорозі. А ще де ви побачите, як головний комісар області готує обід? Не для себе, для всіх.. Як в селі Кам'янка, Харківської області, де до війни проживало понад 1200 мешканців, а сьогодні залишилося близько 30 та немає жодного вцілілого будинку бідолашні собаки збігаються до гостей. Покажемо Вам це все на світлинах. А ще тебе наповнює гордість коли чуєш "під мостом", що зайшли "рівненські та франківська голі", а у твоїх Лицарів такі надійні ЗБРОЄНОСЦІ.

А потім ці ЗБРОЄНОСЦІ сідають в автівку та мчать у Часів Яр, щоб побачити своїх Героїв, а там їх зустрічає ворог "прильотами".

За чотири дні зібрали багато матеріалу та будемо Вам розповідати, бо в цих краях були ще 2 червня 2016 року. Ми вдячні за цю емоційну поїздку, бо як кажуть краще один раз відчути, аніж сто разів почути.

P. s. Ми вперше не називаємо в дописі жодних прізвищ, бо Герої знають своїх ЗБРОЄНОСЦІВ, які не зрадять та не підведуть.

Джерело