Цьогоріч на службу Божу по Ігорю Білозіру прийшли 2 людей

«Скажіть, коли б ви сиділи в кав’ярні у центрі міста, і при вас знущалися з української пісні, чи вистачило б у вас сміливості встати на її захист?

Ви б встряли чи побоялися б? Я б, може, й побоялася. А от він — ні!.. І трагедія виникла саме на цьому ґрунті. Наслідок того стану, в якому перебуває наша культура і ми самі. Наша нація гине з власної доброї волі. То вже ніхто не винен, тільки ми самі собі. Як були тими гоями, як були тими холуями, так і залишаємося. Тих, що не боялися, — їх вже просто нема. Поки ми будемо мовчати, доти над нами й будуть знущатися... А от людина, яка є художником, не змогла відректися від свого. Втрата кожного митця для української культури є непоправною, бо справжніх талантів є просто мало. Смерть кожного з них — це страшний удар”, — слова великої та сміливої жінки-українки, радіоведучої Марти Кінасевич, яка не побоялася відкрито заявити у 2000-му.   

Нині ж хтось себе піарить на назві вулиці, ніби це якийсь подвиг (зґвалтування міської влади, самі собі навибирали на свої ж голови!), хтось гонить концертні лицемірні понти (вважає, що вдягнувши синю канадську сорочку і жовті заокеанські штани, що без нього ніхто не знає правди, бо тільки він, не робить на імені Білозіра кар’єри, решта тут всі – фальшиві)… Бог їм суддя…

І тільки Юрко з Мар’яном усі 22 роки в трагічні роковини смерті Ігоря Білозіра (28 травня) не пропускають поминальної служби Божої.

Так було, так є, але чому так має бути?!

У рідному Львові воєнного травня’2023 лише троє (разом зі священником!) віддали пошану і повагу своєму побратимові, українцеві, закатованому в самісінькому центрі українства ударами в голову москальських черевиків! Тоді ж бо вважали, що „хахли” мали б відповідно замовкнути. Або їм „закроют харі”.

Нині ж, доки виясняють (відкрито і приховано) яка «Ватра» правильна, і хто знає вже таку правду, якої не знає ще ніхто, хто був найближчим і найріднішим другом, кого Ігорко не любив, а кому єдиному розказав те, що нікому ніколи не говорив, Мар’ян з Юрком (чи Юрко з Мар’яном) йдуть до церкви, замовляють Службу Божу.

І моляться.

28 травня назавжди зупинилося серце Митця, який рідне любив понад усе. Ніхто й гадки не мав, що тиждень по тому сумному Івасюковому 22–му 1979-го — 30–го травня, але вже 2000 року, Львів поховає на тому ж Личаківському цвинтарі Ігоря Білозіра, керівника колективу, перший виступ якого на професійній сцені Львівської філармонії відбувся у рік смерті творця „Червоної рути”, автора багатьох безсмертних пісень, що їх підхопила своїм глибоким пієтетом до пам’яті композитора львівська “Ватра”.

30 травня — 150 тисяч людей з усіх усюд проводжали молодий і багатообіцяючий талант в останню путь...

Царство Небесне тобі, Ігорку. Світла пам’ять…

Молимося за тебе, а ти — молися за нас, за Перемогу над москалями!

Джерело