Як новий закон про медіа посилює відповідальність за порушення прав дітей

Із набуттям чинності закону «Про медіа» посилюється й відповідальність медіа за подання інформації, яка може завдати шкоди дітям. Ця тема особливо актуальна з огляду на те, що в березні (до того, як закон набув чинності) деякі медіа порушили журналістську етику, повідомляючи про зґвалтування неповнолітньої на Закарпатті. Через це регулятор вирішив доопрацювати свої акти, в яких містяться рекомендації про висвітлення чутливих тем для дитячої аудиторії, та розпочати громадську дискусію. Адже, згідно із законом «Про медіа», Національна рада з питань телебачення та радіомовлення має розробляти разом із органом спільного регулювання вимоги та критерії щодо висвітлення інформації, яка може завдати шкоди дітям. Формування цих органів має розпочатися восени.

Нові вимоги закону «Про медіа»

Олена Ніцко, членкиня й відповідальна секретарка Нацради, 24 травня під час обговорення «Регулювання та саморегулювання медіа: психологічні аспекти висвітлення тем насильства над дітьми», звернула увагу на те, що в законі є стаття 42, яка стосується захисту дітей. У ній подається перелік інформації, яка може поширюватися з обмеженнями:

— поширення висловлювань або зображень насильства, яке є надмірним чи необґрунтованим для певної програми;

— позитивна оцінка самогубства, підбурювання до суїциду чи надмірна деталізація таких  прикладів;

— демонстрація жорстокого поводження з тваринами;

— позитивна оцінка вандалізму;

— ідеалізація злочинців і моделювання злочинних дій;

— позитивна оцінка наркозалежності, а також залежності від тютюну чи алкоголю;

— нецензурна лайка чи непристойні жести (є винятки: твори мистецтв або повідомлення в новинах, на пресконференціях);

— заклики до азартних ігор;

— демонстрація крупним планом тіл померлих, людей, які помирають, або понівечених тіл.

Таку інформацію можна поширювати з віковими та часовими обмеженнями. Наприклад, із позначкою «16» можна подавати інформацію з 22-ї години до 6-ї ранку, а з позначкою «18» — із 00:00 до 5-ї ранку.

Програми, які можуть завдати шкоди розвитку дітей, треба маркувати. При цьому телеканали мають ставити це маркування впродовж усієї програми, радіо на початку такої програми має давати звукове попередження про шкоду, яка може бути завдана дітям, і вікову категорію. А онлайн-медіа можуть поширювати цю інформацію з «належним попередженням про потенційну її шкідливість для дітей».

Олена Ніцко

Ще один блок інформації медіа не мають права розголошувати без письмової згоди одного з батьків чи законних представників дитини:

— фото дитини, яка зазнала фізичного чи сексуального насилля;

— інформацію, що може ідентифікувати дитину, яка фігурує у справах про адміністративне правопорушення або у кримінальному провадженні в будь-якому статусі;

— інформацію, що ідентифікує дитину, яка скоїла самогубство.

«Ці порушення належать до категорії значних порушень. Нацрада має важелі впливу на порушників і може штрафувати», — зазначила Олена Ніцко.

Як медіа висвітлили історію зґвалтування на Закарпатті

Нацрада проаналізувала, як загальнонаціональні канали висвітлювали зґвалтування неповнолітньої на Закарпатті, і виявила низку порушень.

Олександр Дяченко, начальник управління контролю та аналізу телерадіомовлення Нацради, під час обговорення свідомо не називав ці медіа, тому що сам акт моніторингу не може бути оприлюднений, поки регулятор не виніс на засіданні своє рішення.

Однак він виокремив ознаки порушень: «У деяких сюжетах була розголошена інформація, що дозволяє ідентифікувати особу, яка зазнала сексуального насильства. Ім’я, населений пункт, вік. Небагато загальнонаціональних каналів вийшли за межі акту (правила про висвітлення сексуального насильства над дітьми, розроблені регулятором і підписані найбільшими медіагрупами та Національною асоціацією медіа. — "ДМ"). Але такі випадки були».

Нацрада зібрала круглий стіл замість того, щоб почати процедуру розгляду цих порушень, за словами Олександра Дяченка, з кількох причин. В умовах воєнного стану регулятор не робить перевірок. А висвітлення історії на Закарпатті припало на кінець березня 2023 року, за кілька днів до того, як закон «Про медіа» набув чинності.

Олександр Дяченко

«Підзаконні акти щодо проведення моніторингів на найближчому засіданні буде затверджено. Якщо подібна ситуація повториться, то регулятор зможе реагувати», — додав він. Адже, за його словами, згаданий випадок підпадає під вимоги частини 10 статті 42 закону «Про медіа». При цьому Олександр Дяченко переконаний, що цієї статті недостатньо, щоб забезпечити інтереси дитини. Бо оприлюднювати фото або іншу інформацію про тих, хто зазнав насильства, можна за письмовою згодою батьків чи представників. А вони інколи можуть не усвідомлювати, що цими діями завдають шкоди дітям, або можуть діяти емоційно.

«Формальне виконання такої норми може призвести до повторення таких ситуацій», — сказав Олександр Дяченко і запропонував розробити приклад такої письмової згоди, яка би попереджала батьків про можливі наслідки.

«Наша мета — не карати, а запобігти таким випадкам. У наших умовах ефективно працювати — це домовитися з медіа, щоб вони виконували норми акту», — додав він.

Чому важливо враховувати дитячу психологію

Любов Найдьонова, докторка психологічних наук, президентка Української асоціації медіапсихологів і медіапедагогів, пояснила, чому насильство, особливо сексуальне — така чутлива тема для дітей:

«Сексуальність має дуже сильний вплив на агресію. Агресії в медіа через війну дуже багато. Будь-яка сцена агресії викликає збудження. Бо мозок дитини ще не відокремлює побачене від реального. Доросла людина це відокремлює за допомогою критичного мислення. А дитина реагує як свідок подій. Короткочасне збудження від побаченого впливає на зміну поведінки та зростання агресії. Тому що демонстрація агресії — це повідомлення про те, що світ небезпечний. І в дитини підсвідомо формується образ світу, де насильство — норма, і сексуальне насильство — теж норма».

Окрім цього, за словами Любові Найдьонової, після побаченого дитина може ідентифікувати себе або з постраждалими, або з кривдниками та переймати їхню модель поведінки. Наприклад, якщо дитина ідентифікує себе з жертвою насильства, то в неї посилюються депресія, страхи, які можуть переходити в суїцидальні настрої. А ті діти, які ідентифікують себе з кривдниками, наслідують їхню поведінку.

«Маємо ризик культивації або повторення поведінки. Адже у всіх цих сюжетах не було інформації про те, як протистояти цьому. Зараз розглядають близько 500 справ про зґвалтування. Це велика кількість, і це всі ті люди, які ідентифікують себе з постраждалою. Але медіа не подавали інструкції, як боротися з цією безпорадністю. Також звучали заклики до булінгу проти кривдників. Родина кривдників може підлягати соціальній ізоляції (засудження поведінки, неподавання руки), але натомість була зумовлена агресія проти дітей-кривдників. А загалом для громади така подача інформації зумовлює паніку. Без відповідного інструктажу в інших громадах посилився страх. Бо ніхто не казав, як правильно вчиняти та як запобігти», — додала психологиня.

Як медіа висвітлювати теми зґвалтування

Любов Найдьонова переконана, що помилки можуть бути поштовхом для розвитку, а сам випадок неналежного висвітлення зґвалтування та суспільний резонанс довкола цього сприятимуть тому, що медіа самі зможуть напрацювати правила й надалі коректніше подавати теми про насильство над дітьми. Адже попри те, що деякі медіа подавали інформацію, яка може ідентифікувати постраждалу дівчину та кривдників (у тому селі на Закарпатті лише одна школа, в якій навчаються 300 дітей), однак у жодному сюжеті не було прізвищ та зображень. «Це вже певний результат, — вважає Любов Найдьонова. — Для нашого суспільства характерна зверхня критика та захисна реакція. Але потрібно не захищатися від критики, а перетворювати мінуси на плюси».

Як же потрібно було висвітлювати цю тему, щоб інтереси дітей (і жертви, і кривдників) було дотримано? Любов Найдьонова оприлюднила міжнародні рекомендації.

На її думку, журналісти замість хайпу мають розповідати про механізми психоедукації (тобто пояснювати й доносити необхідну інформацію про психічне здоров'я, психологічні негаразди та їх наслідки для особистості). А у випадку з цією дівчинкою, щоб запобігти безпорадності, потрібно давати інструктивну підтримку.

«У сюжетах не було розбору, чому мовчала дитина. І як вона могла б не мовчати. А це найважливіший аспект висвітлення», — сказала Любов. За її словами, в сюжетах не було інформації про те, як не стати жертвою насильства, куди слід звернутись у таких випадках тощо.

Щодо самих кривдників, як вважає психологиня, провокація булінгу є неефективним методом.

«Не використаний резерв відповідальності. Справедливість — це відповідальність. Не потрібно скочуватися до булінгу дітей, які скоїли злочин. Як би ми не хотіли помсти — ми маємо забезпечувати гідне ставлення до всіх учасників», — сказала Любов Найдьонова.

Схожої думки і Юлія Чаплінська, кандидатка психологічних наук, голова Київського відокремленого підрозділу Асоціації політичних психологів України, дослідниця Тілбурзької школи гуманітарних і цифрових наук (Нідерланди):

«ЗМІ ставлять під сумнів судову систему й таким чином опосередковано закликають до самосуду. Люди мають довіряти судовій системі та державі й не вдаватися до помсти. Бо якщо люди будуть засуджувати — це не змінить поведінки кривдників. Їх змінить лише професійна допомога психолога. Пояснення ненормальності поведінки».

На думку психологинь, ставлення під сумнів того, що держава може покарати кривдників, руйнує відчуття безпекового середовища. Відбувається запуск «моральної паніки», руйнування довіри, що зумовлює повторення таких злочинів.

«У медіасюжетах створюється ситуація, що село не реагувало. І нібито монолітно підтримувало місцеву шляхту та не підтримувало бідну родину. Йде зсув із сексуального злочину до економічної нерівності. І журналісти перетворюють сексуальне насильство на тему, яка експлуатується для іншої мети. А це неприпустимо. Злочини проти дітей і здійснені дітьми не можуть експлуатуватися для інших тем, — сказала Любов Найдьонова. — Також ішлося про те, що школа нічого не зробила. Але саме дії школи призвели до того, щоб цю замовчувану подію стала розглядати поліція».

А Юлія Чаплінська додала, що медіа, коли з’ясовували, чи дії судді, школи, прокурорів були правомірні, створювали ілюзію безкарності: «Система не працює, злочини не карають — і ви можете робити все, що завгодно».

Однак при цьому учасники обговорення звертали увагу на те, що в Україні є недовіра до влади через її корумпованість. І були випадки, коли насильство вчиняли представники самої правоохоронної системи, і саме розголос у медіа викривав ці злочини.

Окрім цього, психологині радили  в сюжетах про подібні злочини уникати надмірної деталізації, щоб не провокувати повторення поведінки. А Юлія Чаплінська також наголосила на важливості закінчених наративів. Адже медіа, які почали висвітлювати цю історію, мають її завершити та постійно інформувати суспільство про перебіг справи:

«Медіа не несуть відповідальності за ту історію, яку вони підняли. А треба говорити, що процес триває і ми обов’язково повідомимо про результати. Журналісти часто здіймають хайп і не висвітлюють, чим ця історія закінчується. Ми маємо незакінчену історію. Це теж посилює ілюзію безкарності».