The Atlantic: Байден боїться Росію більше, ніж Україна, і це помилка

«Мова ескалації - це мова виправдань». Так міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба відкинув побоювання, що допомога Україні може спровокувати Росію, поширити війну на країни НАТО або перетнути ядерний поріг. Найбільше занепокоєна розширенням агресії Росії за межі України країна, яка найменше може стати її жертвою - США.

Адміністрація Байдена була недвозначною у своїх політичних деклараціях. Президент неодноразово і публічно заявляв, що США надаватимуть Україні «все, що потрібно, і так довго, як це буде потрібно». Американський лідер хоче отримати політичну вигоду від героїчної допомоги добру України проти зла Росії, але політика його адміністрації більш нерішуча, ніж можна було б припустити з її сміливих заяв, - пише в статті для The Atlantic директор American Enterprise Institute з питань дослідження закордонної і оборонної політики Корі Шейк.

Він додає, що нещодавно побував у Києві разом з делегацією від організації  Renew Democracy Initiative і спілкувався як з представниками уряду, так і з українцями поза ним.

«Ті, з ким я зустрічався, чудово розуміли, що Україна покладається на американську зброю, американську фінансову допомогу й американське лідерство в об'єднанні міжнародної підтримки. І вони висловлювали вдячність за все, що роблять Сполучені Штати.  Більшість з них дуже добре знає, що Україна програла б війну без підтримки з боку США, яка дозволила не допустити розвал української економіки, допомогла озброїти солдатів і забезпечити необхідною розвідувальною інформацією для захисту українських лідерів і нейтралізації російських атак. Українські урядовці намагаються говорити лише про США загалом, не виокремлюючи адміністрацію Байдена і не заглиблюючись в американську внутрішню політику», - пише Шейк.

Проте міністри закордонних справ і оборони України визнали, що «перша відповідь, яку США дають на будь-який запит, - це ні». Такою була відповідь Америки протягом останніх трьох президентських адміністрацій: «ні» ракетам Javelin, «ні» ракетам Stinger, «ні» членству в НАТО, «ні» F-16, «ні» зброї, яка може вдарити по російській території, «ні» танкам, «ні» системам ППО Patriot, «ні» HIMARS, «ні» ракетам ATACM. І до недавнього часу Вашингтон говорив «ні» F-16, навіть якщо вони будуть не американські.

Адміністрація Байдена висунула три аргументи проти українських запитів. Перший і найбільш поблажливий, за словами президента, полягав у тому, що «Україні зараз не потрібні винищувачі F-16». Це прозвучало в той час, коли Росія перейшла до ракетних ударів з великої відстані по цивільному населенню та інфраструктурі. Домінування в повітрі могло б допомогти краще протистояти цим ударам.

«Київ, можливо, зараз добре захищений, але Харків та інші великі міста продовжують мати справу зі значно більшим ризиком», - пише автор.

Пентагон також наполягав на тому, що оволодіння необхідними системами озброєнь буде надто складним і тривалим процесом. Цей аргумент ослаб, коли українці в умовах воєнного часу пройшли навчальні програми лише за частку того часу, який зазвичай необхідний для підготовки американських солдатів. Українці успішно підтримують боєздатність на полі бою широкого спектру систем озброєнь, наданих міжнародними партнерами.

Адміністрація висуває ще один і теоретично більш вагомий аргумент проти українських запитів. Незважаючи на заяви президента Байдена про необмежену допомогу і так довго, як це буде потрібно, американська підтримка все ж вичерпна. І Україна просить про дорогі речі, які часто в дефіциті. Наприклад, надавши Україні 20 HIMARS, у США лишається 410 таких систем і 220 установок M270 (це гусеничний аналог).

«Ця кількість може здатися великою, але не тоді, коли доводиться розглядати потенційну інтенсивність бойових дій і розмір необхідних американських сил, які знадобляться в разі війни проти Китаю. Витрати також не можна назвати несуттєвими, навіть для США. Один F-16 тієї моделі, яку прагне отримати Київ, коштує близько 15 мільйонів доларів. А Україна хоче 120 винищувачів для захисту свого повітряного простору», - йдеться в статті.

Шейк зауважує, що одна з причин, чому вибір України впав саме на F-16 - це те, що ці літаки у великій кількості  є в арсеналах союзників, а не лише США.

«Широкі заяви про те, що Вашингтон буде давати Україні все необхідне і так довго, як буде потрібно, - це частина шаблонної президентської риторичної щедрості. Це те саме, що й зобов'язання американських військ воювати за Тайвань без виділення військового бюджету для підготовки сил, здатних перемогти у цій війні», - йдеться в статті.

Зрозуміло, що найбільше занепокоєння в адміністрації Байдена викликає ескалація в Україні, пов'язана із застосуванням Росією ядерної зброї. Українці залишаються напрочуд стійкими щодо цієї перспективи, припускаючи, що ядерний удар на полі бою не принесе користі російським цілям.

«Бути більш стурбованим застосуванням ядерної зброї, ніж сама потенційна жертва, або підштовхувати Україну до неприйнятних результатів в ім'я уникнення цього ризику означає фактично заохочувати ядерну загрозу. Замість цього США могли б посилити стримування, публічно пообіцявши, що якщо ми побачимо будь-які ознаки підготовки Росії до застосування ядерної зброї, ми широко поділимося розвідданими і надамо Україні зброю, щоб запобігти нападу. Ми можемо попередити Росію, що якщо вона застосує ядерну зброю в Україні, ми надішлемо туди радіологічні команди НАТО для, щоб допомогти Києву у відновленні, і ми гарантуємо, що будь-який росіянин, причетний до цього рішення або його виконання, стане мертвим або опиниться в Гаазі», - радить автор.

Справжньою ціною зацикленності адміністрації Байдена на ескалації може стати затягування війни. Колишній міністр оборони США Роберт Гейтс сказав, що рішення про F-16 «можна було прийняти ще півроку тому».

«Правда полягає в тому, що якби вони почали тренувати пілотів на F-16 півроку тому, то ці пілоти змогли б сісти в ці літаки вже цієї весни», - сказав Гейтс.

Автор статті погоджується з тим, що американська нерішучість телеграфує Росії, що, продовжуючи атаку проти України, вона може зачекати і добитися свого. Це той урок, який відповідає курсу виведення військ США з Іраку й Афганістану.

Шейк зауважує, що більша стурбованість президента США, ніж лідерів Польщі, Данії, Франції, Швеції, Нідерландів і Великої Британії, має не дуже гарний вигляд. Ці країни вже розглядають можливість забезпечення України підготовкою або винищувачами і наражаються на більший ризик відплати з боку Росії, ніж Сполучені Штати.