Програма Опоблоку – дороговказ для реформ в Україні?

Податкова реформа «10-10-10», яку просував протягом минулого року заступник голови Офісу президента Ростислав Шурма, є видозміненим пунктом програми партії «Опозиційний блок» на виборах 2019 року. Автори спільноти «Останній капіталіст» звернули увагу, що в цій програмі партія пропонувала так само вирівняти ставки ПДВ, податку на доходи фізосіб і податку на прибуток, але на рівні 12%. Вони також припустили, що Шурма може використовувати й інші пункти цієї програми під виглядом ідей для реформ.  Якщо ж подивитися детальніше на програму «Опоблоку», можна виявити ще декілька пунктів, які також можна потенційно продати як «прогресивні реформи».

«Мої погляди не змінилися»

У 2019 році партію «Опозиційний блок» очолював ексвіцепрем’єр Борис Колесніков, до першої п’ятірки списку на виборах до парламенту увійшли Євген Мураєв, якого Росія нібито збиралась зробити своїм ставлеником замість Зеленського; нинішній голова військової адміністрації Кривого Рогу Олександр Вілкул; покійний екс-мер Харкова Геннадій Кернес; мер Одеси Геннадій Труханов, щодо якого прямо зараз триває резонансний судовий процес; і Вадим Бойченко, міський голова Маріуполя і екс-топ-менеджер компаній Ріната Ахметова. Нинішній заступний голови Офісу президента Ростислав Шурма йшов в цьому списку під шостим номером.

Попередня політична кар’єра Шурми, зокрема і той факт, що він п’ять років очолював Запорізьку обласну організацію «Опоблоку», не залишають сумнівів, що він був дуже лояльним прихильником ідеології і програми, яку просувала партія, зокрема, у частині підтримки індустріалізації і створення умов для розвитку великого бізнесу. Логічна позиція для  колишнього топменеджера «Метінвесту». «А щодо «Опозиційного блоку», мої економічні погляди не змінилися. … Я на практиці дуже чітко розумію, що потрібно зробити, щоб і маленький, і середній бізнес розвивалися, і великі компанії інвестували в країну. А та чи інша політична партія  це лише інструмент просування своїх економічних поглядів, не більше», – сказав Шурма в інтерв’ю Kyiv Post у квітні.

Тож не дивно, що економічні «напрацювання» «Опоблоку» Шурма взяв з собою на посаду в Офіс президента уже при новій владі. Інше питання, що реформа 10-10-10 (зниження до рівня 10% ставок податку на доходи фізосіб, ПДВ і податку на прибуток підприємств) довгий час позиціонувалось як напрацювання великої групи економістів. Цей список публічно відомий: до групи входили старший економіст Ukraine Economic Outlook Михайло Кухар, засновник і голова Advanter Group Андрій Длігач, співзасновник та директор економічних програм Інституту майбутнього Анатолій Амелін.

«Реформу» неодноразово критикували в податковому комітеті парламенту, в Нацбанку і в Мінфіні. Головний аргумент «проти» – вона призведе до суттєвого скорочення надходжень до бюджету, що неприпустимо в умовах активної фази війни. Крім того, зниження податків напряму протирічить вимогам МВФ, який є «якірним» кредитором для української економіки. Крім того, низькі податкові ставки розходяться з євроінтеграційними прагненнями: у ЄС вони вищі. Також авторам неодноразово закидали відсутність прозорих розрахунків щодо результатів впровадження «реформи». Їх не надали і досі.

Як відзначає видання «Дзеркало тижня», окрім зниження ставок за основними податками, «реформа» передбачає підвищення паливних акцизів «до рівня ЄС», і зростання екологічного податку, й поширення «воєнного збору» на геть усі транзакції, і обмеження для ФОПів знімати як прибуток понад 2% виручки. Доля «спрощенки» взагалі дуже туманна. При цьому у Мінфіну є своє бачення змін податкових ставок – в бік зростання, бо коштів у бюджеті потрібно все більше.

Спроб просунути «просте рішення» в інформпросторі було щонайменше три – влітку і в грудні 2022 року, а потім, після внесення в концепцію «косметичних змін», вона знову з’явилась у березні-квітні. Попри відсутність підтримки в уряді, напрацювання не відклали в довгу скриню, а намагаються рухати далі. У парламенті навіть було створено спеціальне об’єднання «За антикорупційну податкову реформу», яке очолили нардепи Мар’ян Заблоцький та Дмитро Наталуха (фракція «Слуга народу»). Крім них, до об’єднання також долучилися Володимир Цабаль, Галина Васильченко, Дмитро Соломчук, Андрій Богданець, Віталій Безгін, Олександр Гайду (фракція «Слуга Народу») та Юлія Клименко (фракція «Голос»). На дії цих депутатів, ймовірно, і слід орієнтуватися у питанні подальшого просування «10-10-10».

«Фінансовий диктат МВФ»

Видається, що ключова причина, чому «зрівнялівка» не спрацює, полягає в тому, що це ідея без «поправки» на війну, розроблена в інтересах інвесторів «Опоблоку» (тобто великого олігархічного бізнесу) і не має нічого спільного з економічними реаліями сьогодні. «Ми виступаємо за нову індустріалізацію країни, пошук нових ринків для української продукції, просування українських інтересів у світі, самостійне вирішення національних проблем, тоді як влада, яка впевнено іде у минуле, здійснює злочинну політику розвалу промислового сектора, перетворення України на сировинний придаток, погоджуючись при цьому на фінансовий диктат МВФ», – написано в програмі політпартії, від якої Шурма балотувався до Верховної ради. Чи варто дивуватися, що його зараз не особливо хвилює позиція МВФ щодо податкових змін, які він пропонує?

На що ще підписувався Шурма і яких «реформаторських» пропозицій від нього ще чекати? «Нова індустріалізація – державна підтримка ключових галузей промисловості: машинобудування, авіа- та ракетобудування, кораблебудування, IT-галузі, агропромислового комплексу. Державний захист внутрішніх та зовнішніх інвестицій. Зниження тарифів на комунальні послуги, проведення їх всеукраїнського аудиту, за результатами якого буде здійснено перерахунок тарифів. Стовідсотковий державний захист депозитів громадян. Державна підтримка вітчизняного виробника, раціональний протекціонізм – захист вітчизняного ринку», – це пряма цитата з програми «Опоблоку». Попри звинувачення діючої на той момент влади у популізмі, самі «індустріалізатори» теж додали у свою програму «популістські нотки»: своїм виборцям вони обіцяли підвищення пенсій, виплат при народженні дитини (від 100 тис. грн. за першу до 400 за третю і кожну наступну), зарплат бюджетникам, безкоштовні медичні поліси за рахунок роботодавців тощо.

Коротше кажучи, попри формально «консервативну» ідеологічну рамку партії  це типові «ліві» ідеї «великої» держави і «соціальної справедливості». Замість створення умов для конкуренції і розвитку –  тепличні умови протекціонізму, замість можливостей для підприємництва і дорослої відповідальності за своє життя – патерналістський підхід «держава, яка всіх захистить». Цікаво, як це в’яжеться з «ліберальною» податковою реформою, яку закладали у програму «Опоблоку»? За рахунок чого «велика держава» мала б виконувати свої численні «благодійності» для задоволення соціальних потреб народу? Цього питання Шурмі і його партнерам із «Опоблоку», схоже, так ніхто й не поставив.

Поїзд на Сімферополь

Утім, якщо з економічними питаннями ще може бути дискусійне обговорення, то політична платформа, з якою заступник глави Офісу президента, судячи з усього, теж згоден, зараз є очевидно ворожою для України. Приміром, «Опоблок» закликав до повного виконання Мінських угод, зняття продовольчої та економічної блокади Донбасу та Криму, відновлення пасажирського залізничного сполучення з Донецьком, Луганськом та Сімферополем (!), проведення виборів депутатів Донецької та Луганської обласних рад одночасно з місцевими виборами в Україні, відновлення прямого пасажирського (передусім авіаційного) сполучення між Україною та Росією.

Також в «Опоблоці» закликали до надання Україні позаблокового статусу, а російській мові – статусу офіційної; «створення умов для вільного використання та всебічного розвитку мов національних меншин» (читай: повне панування російської мови), а також «надання кожному з 27 регіонів права визначати мову навчання та діловодства за результатами місцевого референдуму та рішення регіональної ради (обласної, міської, районної)». Крім іншого, опоблоківці хотіли скасувати «дискримінаційні» закони про мову та про декомунізацію, а також пенсійну, медичну і освітню реформи.

Якщо заступник голови Офісу не змінив своїх економічних переконань і щиро в цьому зізнається, то якою є вірогідність, що він так само не змінив і політичної складової цих переконань? Це відкрите питання, на яке Ростиславу Ігоровичу, мабуть, слід все таки дати публічну і пряму відповідь. 

Думки позаштатних авторів не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»