Цей шалений, шалений, шалений Гарячий…

 «Коли мені повідомили, що будемо дознімати “Гарячого” і я отримав на пошту текст зі сценами, я заплакав від щастя, бо був період відчаю, коли мав думку, що більше не буду актором», — сказав виконавець однієї з головних ролей Артемій Єгоров напередодні прем’єри. Перед початком зйомок проєкт анонсувався як «Гарячі копи», і знімальний процес перервало повномасштабне вторгнення. Тож коли серіал таки було завершено, канал ICTV2 анонсував 12-серійну стрічку як перший продукт власного виробництва, дознятий під час нинішнього етапу війни. Наразі невідомо, які саме епізоди дознімалися. Та фінальна серія завершилася трьома крапками й гіпотетично команда обіцяє другий сезон.

Загалом «Гарячий» — не перший телесеріал, який знімали після вторгнення і в умовах як жорсткої економії, так і не менш жорстких обмежень.

«Мені вперше довелося знімати підрив автомобіля без самого вибуху, щоб не порушувати спокій українців», — розповів режисер Олег Туранський, у чиїй фільмографії переважно «чоловічі» формати. Також чимало сцен знімали в підвалах і якнайбільше скоротили натурні зйомки. Раніше автори чотирисерійної драми «Я — Надія», яка вийшла в лютому на «2+2», розповідали, як під час зйомок у листопаді-грудні минулого року втратили два дрони. І на подібні речі так чи інакше мусять зважати інші виробники, котрі оговталися й почали працювати менш як рік тому. Тож розвиваються нові телешоу в єдино можливому напрямку — роблять ставку на історії та фокусуються на стосунках головних героїв.

Коли йдеться про мелодраму чи комедію, все значно легше. Любовна історія — це від зародження жанру про стосунки, кохання, зраду, розлуку, переоцінку цінностей і фінальне возз’єднання двох чи скільки там у них у сценарії самотніх люблячих сердець. Комедія — при тому що сам формат комедії на фоні щоденних нічних ворожих обстрілів і ранкових повідомлень про загиблих і поранених досі викликає непозбувну бентегу — так само побудована на стосунках не так різних персонажів, як різних типажів. Штучності в комедіях більше, особливо в українських (якщо це не «Герой мого часу» чи «Мої думки тихі»), але саме комедійний жанр виправдовує штучність. Мовляв, тобі не смішно — а хтось живота надірвав. Будь-яку комедію рятує заготована фраза про те, що в того, кому не зайшло, просто немає почуття гумору.

З детективом усе інакше, а в Україні й поготів. Жанр розважальний сам по собі, від народження. І обрана детективна форма завжди покликана полегшити озвучення та сприйняття практично всіх проблем, які хвилюють не лише українське, а й загалом людське сьогодення. Такими, зокрема, є «Справжній детектив», «Доктор Хаус», «Люпен», «Клариса» тощо, не кажучи про класичні довгограї не такого вже далекого минулого на кшталт «Закон і порядок», «CSI: Місце злочину Маямі» чи «CSI: Морська поліція». Ці та інші якісні західні поліцейські серіали в різний час ішли в українському ефірі, є на онлайн-платформах і навіть мають озвучені українські версії. І практично всі вони не можуть бути переспівані для українського глядача. Бо не мають складової, котру менеджмент каналів із певного часу робить для кожної нової заявки обовʼязковою.

Мова про так звану іронічну версію детективу. Що це таке, пояснити непросто. Адже тут, як із гумором, кожен визначає сам, де іронія є, а де її немає. Дослідники такий піджанр розглядають як «особливий дискурсійний простір». У ньому автори пропонують сплав зі звичного для класичного детективу сюжету й іронічного контексту, який стає важливою складовою в пошуках героями злочинців.

Аби не надто заглиблюватися в теорію, поясню простіше: іронічний детектив пропонує або має пропонувати не кримінальну драму, а пародію на неї. Причому основні жанрові складові лишаються, але увага глядача на них не загострюється. Важливіша тут поведінка героя, який або підкреслено брутальний, або навпаки — гіперболізований тюхтій, лузер, невдаха, якому всупереч усьому постійно щастить саме через те, що він ось такий вродився.

Проблему я бачу в тому, що для українського продукту іронічний детектив безальтернативний. Складається враження, ніби сама по собі детективна історія втратила для глядача розважальну місію, тому її підсилюють — а в результаті часто послаблюють, — натужною іронічною складовою. При тому що іронічні мелодрами теж є, вони часто працюють на одному полі з романтичними комедіями — але більшість жіночих історій усе ж витримують серйозний тон.

Повертаючись до «Гарячого», слід зазначити: автори все ж більше зосереджені на драматичній горизонталі. Перша серія завершується вбивством коханої головного героя, поліцейського опера Максима Горячева на прізвисько Гарячий (Артемій Єгоров). Останніми словами жінки було прохання не вірити всьому, що коханий про неї почує. Відтоді крок за кроком, від серії до серії, від кейсу до кейсу Гарячий шукає її вбивцю. Дізнається, що кохана вела навіть не подвійне, а потрійне життя. Вступає на цьому шляху в конфлікт, а потім — у контакт зі спецслужбами. Й остаточна відповідь поки лишається за кадром, отими самими згаданими вище трьома крапками.

Тож особиста драма змушує Гарячого заповнювати прірву самотності алкоголем, випадковими звʼязками, і партнерками стають то стриптизерка, то журналістка, то колега по роботі Валя (Юлія Чепурко). А відривається Макс, скидаючи адреналін у щоденних сутичках із поганими хлопцями. Діючи при цьому поганими методами. Їх від самого початку не толерує Ігор Солдатенко (Яків Кучеревський) — типажно правильний законник, ревний служака, зразковий сім’янин. Він і стає постійним об’єктом для іронічних стріл Гарячого, хоча й не дуже ображається.

Словесний і подієвий спаринг двох різних за характерами поліцейських — тема для подібного піджанру не нова. Хоча постійно звучить бажання придумати щось новеньке, оригінальніше за хорошого й поганого копів. Та все одно цей тандем не лише для іронічного детектива вічний, як вічним лишиться вбивство як основний злочин. Проте в «Гарячого» є, так би мовити, старший брат. Це «Смертельна зброя» — американський комедійно-драматичний серіал-бойовик, знятий 2016 року на основі однойменної франшизи Шейна Блека, створеної у 1987–1998 роках із Мелом Гібсоном та Денні Гловером у головних ролях.

Як і в фільмах, у серіалі діють напарники — неврівноважений Мартін Ріггс і його виважений колега Роджер Мерта. Українську версію «Смертельної зброї» «чоловічі» канали хотіли втілити давненько. Солдатенко загалом відповідає біографії свого американського колеги Мерта. Він однолюб, має двох дітей і чекає на третього. З Гарячим трошки не так. Артемій Єгоров втілює не героїв Мела Гібсона у фільмах і Клейна Кроуфорда в серіалі відповідно. Його герой більше нагадує поганих поліцейських, яких у 1970–1980-ті втілив на великому екрані Жан-Поль Бельмондо.

Підсилює цей ефект склад антагоністів. В одному з епізодів котрийсь бандит називає Гарячого ментом поганим, на що той відповідає: мовляв, застаріла інформація. Менти лишилися в 1990-х, зараз уже працюють копи. Та водночас практично всі, кому дає прочухана Гарячий, — справді бандити з минулого. Принаймні, так вони виглядають, поводяться та говорять. Але ж саме таким бандюкам товче писки Бельмондо-комісар у «Жахові над містом», «Приватному детективі», «Поза законом» та «Одинакові».

Не варто вважати групу сценаристів, яка працювала над «Гарячим», людьми з минулого. Навпаки, цей серіал нагадує: ані архетипні бандюки, ані їхні не менш жорсткі методи нікуди не поділися. Варто нагадати: з початком російського вторгнення в Україну ще від 2014 року наше суспільство почало зі зрозумілих причин утрачати крихку стабільність. У ЗМІ заговорили про повернення 1990-х і відповідного бекґраунду. Знову почалися розборки, тільки вже не рекетирів, а забудовників, таксистів, маршрутників, наркоторговців, а в містах залунали автоматні черги й вибухи гранат чи інших «пекельних машин».

Тому, якщо відкинути місцями справді зайву, натягнуту й натужну іронічну складову, такі герої як Гарячий навіть дуже затребувані великою частиною суспільства. Він той хороший хлопець, котрому прощають погані вчинки, якщо він своїми діями карає хлопців поганих. Розважальний контент у цьому жанровому сегменті може навіть стати терапевтичним. Коли в новинах — не лише війна, а й поліцейська, суддівська та чиновницька корупція, хочеться покликати на допомогу шаленого гарячого копа.