Нова стратегія Національного банку. Фінансова "фортеця" чи регуляторна "залізна завіса"?

22 травня 2023 року Національний банк України презентував свою нову стратегію «Фінансова фортеця України». Слово «фортеця», звісно, ​​зобов'язує.

Щодо монетарної політики фортеця - це 1) довгострокова стабільність цін (~2% річних протягом, як мінімум, 10 років); 2) вільно конвертована валюта в режимі ліберального поточного та фінансового рахунків; 3) відсутність спреду за відсотковими ставками між країнами ЄС. та в національній економіці; 4) відкрите, конкурентне поле фінансових послуг; 5) розвинений ринок різноманітних фінансових інструментів та цінних паперів.

З погляду Європейського центрального банку (критерії конвергенції із стандартами зони євро) чітко прописані:

1) цінова стабільність: стійка середньорічна інфляція, що не перевищує 1,5 процентних пунктів рівня інфляції трьох найкращих країн зони євро. Останні 20 років цей показник становить ~2%.

2) Довгострокові процентні ставки: не більше двох процентних пунктів вище ставки в трьох найкращих країнах зони євро за ціновою стабільністю. У ХХІ столітті це ~5% річних.

3) Стабільність обмінного курсу: участь у Європейському механізмі валютних курсів (ERM II) протягом щонайменше двох років без істотної напруги, особливо у вигляді девальвації по відношенню до євро.

Четвертий критерій стосується фіскальної політики – стійкість державних фінансів. Дефіцит бюджету не має перевищувати 3% ВВП, а держборг – 60% ВВП. Нацбанк не відповідає за виконання цих параметрів, але уряд разом із парламентом зобов'язані забезпечувати координацію монетарної та фіскальної політики.

Тоді можна впевнено сказати, що, з погляду монетарної політики, країна є фортецею. Україна – кандидат на вступ до Євросоюзу. Для вступу до ЄС потрібно погодити законодавство щодо 35 глав. Ось розділи законодавства, які безпосередньо стосуються Нацбанку:

Глава 17 – економічна та монетарна політика,

Глава 9 – фінансові послуги,

Глава 4 – вільне переміщення капіталу,

Глава 3 – право заснування та свобода надання послуг,

Глава 8 – конкурентна політика,

Глава 29 – митний союз

Логічно припустити, що всі стратегічні документи України будуть орієнтовані на норми та стандарти Євросоюзу. Параметри макроекономічної стабільності – це не бюрократичні хотілки чи політичні примхи багатого Заходу. Це необхідні всіх норми монетарної гігієни.

Вони мають бути незалежно від рівня достатку та розвитку, тому що саме в такому стані вони стимулюють економічне зростання. А без нього бідним країнам ніколи не стати багатими. Подивимося, наскільки прийнята Стратегія відображає норми/стандарти ЄС та тих країн, які мають найкращі у світі показники у сфері монетарної політики.

В Україні прийнято представляти стратегії не у вигляді детального тексту, що ґрунтується на чіткій аргументації, наукових висновках, валідній методології, висновках з економічної історії, з посиланнями на джерела, а у вигляді Power Point презентацій.

«Фінансова фортеця України» - це 36 слайдів, якщо відібрати два вступні та два останні (брендування самого Нацбанку). Можливо, десь у глибині Нацбанку є великий, докладний документ, на підставі якого зроблено картинки, але у відкритому доступі його немає. Тому аналізуємо те, що є.

Орієнтація на картинки, презентацію, перформанс – це небажання забезпечити інклюзивність процесу з боку експертів, бізнесу та суспільства, а також орієнтація лише на тих, хто сприймає наукову, складну інформацію у вигляді мультиків та картинок.

Навіть сама назва стратегії – фінансова фортеця – це змішання стилів, яке не прийнято у суворому світі монетарної політики та науки про гроші. Ось уявіть, що центральний банк Швейцарії публікує свою стратегію монетарної політики під назвою «Альпійська твердиня» або ФРС США називає свій стратегічний документ «Американський бастіон».

Одна річ слухати чудову пісню «Фортеця Бахмут». Зовсім інше – коли слово «фортеця» з'являється найважливішому економічному документі країни. Особливо у контексті новітньої монетарної теорії України останніх 20 років.

Згадаймо параметри «фінансової фортеці» України за період 2003-2022рр. У 2003-2012рр. середньорічна інфляція становила 10,9%, у 2013-2022рр. - 14,0%. Середньорічна інфляція 12,4% за останні 20 років – це не фінансова фортеця, а прохідний двір. За цей період Україна перебуває на 13 місці у світі у списку найнеблагополучніших країн світу з інфляції.

Нагадаю, що ключова основна функція будь-якого центрального банку – забезпечення цінової стабільності. В Україні не сформувався попит на якісну монетарну політику

Змінюються президенти, прем'єри, депутати та глави Нацбанку, а монетарна політика залишається жертвою синдикату «Великі банки-Нацбанк-уряд». Вони інфляцію, девальвацію, жорсткі валютні та фінансові обмеження перетворюють на джерела свого збагачення – за рахунок решти.

Другий параметр якості грошово-кредитної політики – вартість кредиту. Вона безпосередньо пов'язана зі ставкою рефінансування Нацбанку. У період 2003 - 2022рр. середньорічна ставка рефінансування в Україні становила 11,5%.

Спред між Україною та центральними банками світу, які задають тренд у 3 – 4 рази – це переконливий показник неякісної монетарної політики. У світовій економіці вільних грошей повно, але між світом та Україною споруджено щільну монетарну залізну завісу.

Зазначимо, що інфляція за 2003-2022рр. в Україні вища за ставку рефінансування, що є порушенням базового правила монетарної гігієни. Саме тоді ставка рефінансування основних центральних банків світу була лише на рівні ~1,5 – 2%, оскільки інфляція теж була приблизно цьому рівні.

Екстраординарна монетарна політика, з якою експериментували ФРС/ЄЦБ/Банк Англії останні 15 років, зруйнувала якісні стандарти грошового обігу. В Україні цивілізованої монетарної нормальності ніколи не було. Звідси заборонна ціна кредиту, нерозвиненість фінансового ринку в режимі жорсткого кредитного та валютного регулювання, як наслідок, обмеження економічного зростання.

Третій параметр якості грошово-кредитної політики – динаміка курсу національної валюти. Тут можливості Нацбанку обмежені, оскільки баланс попиту/пропозиції на гроші (національна та іноземні валюти) визначається не лише й стільки Національним банком.

Тому стабільність курсу національної валюти щодо $-долара, €-євро або кошика валют лише частково відображає якість монетарної політики, тобто роботи Нацбанку. Проте внесок Нацбанку у валютне регулювання, забезпечення довіри до національної валюти справді дуже великий.

У 2003р. середньорічний офіційний курс гривні до $-долара був ₴5,33/$1, у 2022р. - був ₴32,34/$1. За 20 років гривня девальвувалась більш ніж у 6 разів. Це ще один показник низької якості монетарної політики. Жодна валюта з такими темпами девальвації не може стати інструментом заощаджень та збереження цінності. Її придатність як засіб платежу також обмежена.

Інакше кажучи, за ~30 років гривня стала джерелом додаткових регуляторних та транзакційних витрат насамперед для самих українців. Вона погіршила конкурентоспроможність українських виробників товарів/послуг, сприяла розширенню бідності та перешкоджала формуванню нової структури економіки. Ось історія валютної стабільності інших валют Європи.

У 2003р. $1 коштував 3,85 польських злотих. Середній курс за 2022р. становив $1 = 4,06 злотих. Девальвація польської валюти за 20 років становила 5,5%. У 2003р. за $1 давали 8,7 шведських крон. У 2022р. курс був $1 за 9,0 крон. Девальвація на 20 років – 3,4%. У 2003р. євро коштував $1,06, а 2022р. €1 = $1,13, а першій половині 2023г. - $1,08. І це за 20 років.

Нарешті, курс швейцарського франка у 2003р. був $1 – 1,38шв/франків, а 2022р. - 0,92 шв/франків. Твердість швейцарської валюти не викликає сумнівів.

На тлі Польщі, Швеції, Швейцарії та зони євро українська гривня – це, по суті, сміттєва валюта (junk money), тому що вона неконвертована, нестабільна та ще функціонує в режимі жорстких валютних обмежень за поточним та фінансовим рахунками платіжного балансу.

Зважаючи на ці факти, дійсно, Україні потрібна принципово нова монетарна політика, глибоке перезавантаження режиму функціонування Нацбанку на грошовий, фінансовий ринок загалом. Що ж нам запропонував Нацбанк у своїй «Фінансовій фортеці» від травня 2023?

На самому початку йде опис внутрішніх та зовнішніх факторів, що впливають на економіку України загалом та на виконання Нацбанком своїх цілей зокрема. Дуже уривчасто прописаний зовнішній економічний контекст.

У ньому не вказано таких важливих параметрів, як посилення монетарної політики країнами G7/зони євро, підвищення попиту на юрисдикцію з відкритим фінансовим ринком, високі ризики для понад 100 країн, які проводили неякісну (як в Україні) макроекономічну політику.

До сильних сторін країни НБУ відніс, серед іншого, "стійку банківську систему", "збереження високого рівня довіри та репутації НБУ серед міжнародних партнерів", "можливість подальшого розвитку аналітичної експертизи НБУ". Сам себе не похвалиш, ніхто не похвалить.

Щодо стійкісті банківської системи, в якій приблизно кожен третій кредит проблемний/токсичний, а левова частка заробітку банків іде за рахунок операцій з державними цінними паперами, навряд чи можна серйозно міркувати. Особливо в контексті заборон та жорстких обмежень щодо поточного та фінансового рахунків. Що характерно, НБУ не вказав на високий рівень довіри до себе з боку українського бізнесу та інвесторів. Причина відома. Такої довіри немає.

Серед слабких сторін НБУ зазначає:

- суттєвий політичний тиск та завищені очікування щодо невластивих НБУ функцій,

- внутрішня забюрократизованість та низька корпоративна культура,

- низька фінансова грамотність серед користувачів фінансових послуг,

- слабкий розвиток ринку банківського кредитування та страхування,

- недорозвинений фондовий ринок,

- незавершені структурні реформи в Україні, зокрема судова,

- слабкий захист прав кредиторів,

- висока залежність бюджету України від міжнародної фінансової допомоги.

З усіма цими характеристиками не можна не погодитись, але чому Нацбанк справедливо критикує уряд та Мінфін, а сам не вказує на якість монетарної політики хоча б останні 20 років? Ми бачимо системні дефекти. Щоб рухатись уперед, потрібно їх визнати. На жаль, НБУ цього не зробив. Натомість він закріпив у новій Стратегії високоризикований багатофункціональний мандат.

Основні цілі НБУ бачить так: 1) забезпечення цінової стабільності; 2) сприяння фінансовій стабільності; 3) сприяння дотриманню стійких темпів економічного зростання. У такому формулюванні «основної мети» Нацбанку криється конфлікт. Класична функція кожного центрального банку лише одна – цінова стабільність. Саме нею він робить найбільший внесок у економічне зростання, розвиток фінансових та товарних ринків.

Це той мономандат, який десятиліттями забезпечував славу та популярність таким валютам, як німецька марка, $-долар, швейцарський франк чи британський фунт. Щойно теоретики та ідеологи Держави загального інтервенціонізму розширили мандат центрального банку, нав'язати йому повну зайнятість та економічне зростання, почалися проблеми із ціновою стабільністю.

Якщо центральні банки розвинених країн (G7) справляються криво-косо зі своєю полімандатністю, то в країнах, що розвиваються, вона стала справжнім лихом. Ми це виразно бачимо на прикладі Нацбанку України. На жаль, ця теоретична помилка перейшла в нову стратегію НБУ.

Нацбанк України представив свою "стратегічну ідею". Вона складається з бачення та місії. Бачення: «Національний банк – це сучасний, інноваційний, відкритий, незалежний центральний банк, здатний виконувати свій мандат у будь-яких умовах.

Він є лідером розвитку фінансової екосистеми, піклується про користувачів фінансових послуг, інтегруватиметься до європейської спільноти центральних банків, має довіру суспільства та міжнародних партнерів».

Місія НБУ: «Забезпечення цінової та фінансової стабільності, сприяння сталому економічному зростанню для збільшення потенціалу України як на шляху до перемоги, так і під час повоєнного відновлення».

Всі ці красиві, правильні слова написані так, ніби Нацбанк бере участь у конкурсі інституційної краси. У ньому беруть участь також Мінфін, Верховна Рада, Мінекономіки та Офіс президента. І от як на Євробачення, потрібна коротка візитка у вигляді бачення/місії.

Давайте ще раз вголос поставимо собі запитання: «Навіщо нам потрібний Національний банк?» Був чудовий своєю ціновою стабільністю час, коли центральних банків не було, і інфляції не було. Тоді гроші були справжніми, і кожен розумів, що інфляція – це друк грошей. Саме так називався цей процес. Друкування грошей призводило до зростання цін.

Шляхом семантичної маніпуляції поняття «інфляція» почало означати «зростання цін», а початкове явище якось загубилося в смисловій чехарді. Гаразд, не вимагатимемо від Нацбанку історичної суворості, але ж сенс обов'язково треба підкреслити. Дивимося на місію Європейського центрального банку. "Головна мета системи євро [ЄЦБ та національні центральні банки] - підтримка цінової стабільності".

Таким чином, для платників податків, для громадян країни Національний банк має виконувати одну центральну/ключову функцію – забезпечувати цінову стабільність. Це означає, що річна інфляція має бути ~2%. Це дуже конкретна, однозначна, чітка мета. Її не можна інакше інтерпретувати. Показником якості роботи Нацбанку є інфляція.

Яка місія, наприклад, у футбольного клубу «Барселона»? Бути чемпіонами іспанської ліги, виграти Лігу чемпіонів. Таке завдання ставлять власники клубу перед тренером. Можна писати, звичайно, що команда має бути стильною, створювати багато гольових моментів, більше суперників володіти м'ячем і мати найкраще співвідношення забитих та пропущених голів. Але головне – перемога. Крапка.

Така сама логіка стосується Національного банку. Можна обіцяти людям бути сучасним, інноваційним та модним, але головне – цінова стабільність. Крапка. Розмивання цієї мети в контексті якості монетарної політики України останні 30+ років – це консервація неблагополучних, токсичних практик, якими Нацбанк пригощав економіку весь цей час. На жаль, нова Стратегія страждає на багатослівність, а не виділяється конкретикою.

Якщо старі стіни монетарної системи прикрасити рюшами та мереживами, назвати «фінансовою фортецею», то деякі естетичні суб'єкти можуть, звичайно, оцінити художній смак керівництва НБУ, але для ~40 млн. українців та ~2,5 млн. юридичних осіб та ФОПів потрібна цінова стабільність. Впевненість у тому, що вона з'явиться найближчими роками в Україні немає. Зміст Стратегії НБУ зміцнює цю впевненість.

Це на конкурсі інституційної краси можна пестити вухо 5П-цінностями НБУ і додавати до списку шосте П: Патріотизм, Професійність, Порядність, Прозорість, Партнерство та Підтримка. Можливо, такий монетарний семантичний водевіль відволікає керівництво країни та тих, хто має стежити за станом економічної безпеки, від конкретних відповідей на основні питання НБУ:

Коли в Україні нарешті буде цінова стабільність?

Коли українці радітимуть вільному переміщенню капіталу?

Коли іноземні інвестори перестануть відчувати складнощі з виведенням своїх законних грошей з України?

Коли українці зможуть користуватися послугами іноземних фінансових організацій, включаючи інвестиційні/пенсійні фонди?

Коли вартість кредиту в Україні буде такою, як у цивілізованих, ринкових країнах?

Коли українці зможуть інвестувати свої заощадження на своєму національному фондовому ринку?

Точні, конкретні відповіді на ці шість «коли» для бізнесу та суспільства набагато важливіші, ніж шість «П» від НБУ.

Національний банк визначає свою основну мету так: цінова стабільність та курсова стійкість. В одному флаконі. Це різні цілі. Досягнення однієї може суперечити іншій. Курсова стійкість передбачає синхронізацію монетарної та фіскальної політики. Це вже не мандат Національного банку, а побажання колегам із Мінфіну та Кабінету міністрів. Таке формулювання основної мети послаблює монетарну політику країни загалом.

У Стратегії в описі досягнення Цілі I «Стійка гривня» йдеться про «рух до поступового ослаблення та зняття валютних обмежень, які були запроваджені на початку війни, переходу до гнучкого курсоутворення та повернення до монетарної політики таргетування інфляції».

Очевидно, йдеться про курс гривні, а де ж опис, власне, поведінки Нацбанку по відношенню до основних грошових агрегатів (М0, М1, грошова база, М2 та М3)? Або Нацбанк думає, що збільшення грошової маси (М2) у 2022р. на 21% при падінні ВВП більш ніж на 29% – це нормально?

За період 01.01.2020 - 01.01.2023 обсяг готівки в обігу зріс на 73,3%, грошова база збільшилася на 66%, грошова маса (М2) - на 74,2%, широка грошова маса (М3) - на 73, 9%. У період 2020-2022рр. середньорічні темпи зміни ВВП становили мінус 9,8%.

За такого балансу кількості гривень, іноземної валюти та ВВП забезпечити цінову стабільність неможливо, хіба що вводити жорсткі цінові обмеження, тобто переходити в режим ручного, соціалістичного регулювання цін.

За такого розкладу неможливо зберегти курсову стабільність, хіба що жорстко обмежувати зовнішні валютні потоки та вводити ручне управління курсів гривні. Саме так вчинив Нацбанк у 2022р. Такий режим зберігається у 2023р. Він не вирішує економічних, інвестиційних, виробничих проблем країни, а їх посилює.

У Стратегії НБУ «Фінансова фортеця України» слід очікувати хоча б вказівку на розуміння природи інфляції та напруги на фінансовому/валютному ринках. Хотілось би бачити, як НБУ змінюватиме режим регулювання грошовою масою, які заходи пропонуватиме для підвищення попиту на гривню та розширення доступу капіталу до країни. На жаль, нічого такого у «фінансовій фортеці» немає.

НБУ має побоювання, що при валютній лібералізації мільярди гривень опиняться на валютному ринку і підірвуть курс. Тоді чому в Стратегії немає відповіді на запитання, чому Нацбанк стільки гривень вкинув у грошовий обіг, причому навіть до війни. Без чітких відповідей на ці головні питання від «фінансової фортеці» залишаться лише шість «П» і бажання колись знизити інфляцію до рівня менше 15%.

Національний банк України представив документ-перформанс, а не науково обґрунтовану Стратегію глибокого переосмислення монетарної політики країни, що воює.

У ньому немає ні чесного, об'єктивного аналізу власних провалів та помилок, ні розуміння того, як їх виправляти у майбутньому. НБУ був і залишиться в рамках ухваленої Стратегії органом, який гасить економічне зростання, гасить підприємницький дух та душить економічну свободу.