«Обміни не такі масові, тому що вони примусять росіян визнати, що ці діти викрадені», — керівниця організацій допомоги дітям про депортацію

За офіційною статистикою, станом на 29 травня цього року 394 дитини вважаються зниклими безвісти, 19484 — депортовані в Росію. Точну кількість постраждалих дітей встановити неможливо через активні бойові дії та тимчасову окупацію частини території України. За даними з відкритих джерел, озвученими Росією, депортованих дітей значно більше — 733 тисячі.

Експерти Благодійного фонду «Голоси дітей» та громадської організації «Харківський інститут соціальних досліджень» у своїй доповіді говорять про те, що фіксуються різні спроби росіян щодо підготовки українських дітей до депортації в Росію. Так, російська окупаційна влада проводить медичні огляди та відправляє дітей нібито на лікування в Росію. Також причиною вивезення дітей є «оздоровлення в дитячих таборах», «патріотичне виховання», «відвідування ялинки та запрошення на свята до російських міст». Крім того, правозахисники фіксують депортацію дітей, яких виховують у закладах інституційного догляду.

Депортованих українців відвозять до найбільш віддалених і депресивних регіонів Росії — Сибіру, Далекого Сходу, Північного Кавказу, Чечні, Сахаліну. Відбирають документи, забирають особисті речі, засоби зв’язку. Водночас видають документи, які забороняють залишати російські регіони протягом двох років.

Невіддільним елементом такого переміщення є фільтраційні табори. З 24 лютого окупанти створили вже 27 фільтраційних таборів і в’язниць на тимчасово окупованих територіях і в Росії.

За даними уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця, під час фільтрації росіяни утримують чоловіків, жінок і дітей окремо. Потім одночасно проводять допити й зіставляють отриману інформацію. Також є імовірність розлучення батьків і дітей, коли батьків затримують через певні питання до них, а дітей відправляють на територію Росії самих.

Як і навіщо Росія депортує українських дітей, як правильно українським і закордонним медіа висвітлювати цю тему, що може зашкодити поверненню дітей і хто та яким чином це робить — у розмові з головою правління «Української мережі за права дитини», національною директоркою з розвитку програм «SOS Дитячі містечка Україна» Дар’єю Касьяновою для «Детектора медіа».

Дар'я Касьянова

— Якими зараз є масштаби депортації Росією українських дітей із тимчасово окупованих територій?

— Ми знаємо, що вже понад рік дітей вивозять. Вивозять у різних напрямках і за різних обставин. Це почалося ще з Маріуполя, коли дітей, чиї батьки не пройшли так звану «фільтрацію» окупантів, забирали й відправляли на територію окупованого Донецька, а потім, наприклад, до Росії. Чи, для прикладу, ми отримували інформацію про те, що дітей, які були у санаторіях чи на базах відпочинку, також вивозили у Донецьк і згодом у Росію. Після Маріуполя це продовжилося вже на новоокупованих територіях Харківщини, Херсонщини, Запоріжжя. Були випадки, коли після зрозуміло складної зими, весни батькам пропонували відвозити дітей до таборів влітку. Батьки погоджувалися, сподіваючись, що за кілька тижнів діти повернуться, але цього не відбувалось.

За офіційними даними, йдеться про понад 19 тисяч депортованих дітей. Але, звісно, ми розуміємо, що це не остаточні дані. Бо, наприклад, ми зараз повертаємо дітей в Україну і від них дізнаємося про інших дітей, яких немає у базах Національного інформаційного бюро. Тому ми думаємо, що депортованих дітей значно більше. 

— Станом на 26 травня, за офіційними даними, відомо про 19484 депортованих дітей. Водночас росіяни іноді озвучують свої дані й заявляють про 733 тисячі. Чому така велика різниця? Чи можна принаймні приблизно розуміти, скільки точно вже викрадено дітей?

— У цих цифрах окупантів, можливо, закладені дані про дітей, які з сім’ями транзитом виїжджали через територію Росії, Білорусі, тому цифри можуть різнитися. Адже є територія, звідки евакуація можлива лише через територію Росії, та ж Луганська область, наприклад.  

— Депортовані діти — це діти, які мають батьків? Чи це діти з дитбудинків, інтернатів, в'язниць?

— Це дуже різні ситуації. Наприклад, діти з Херсонського будинку дитини зараз перебувають в окупованому Сімферополі. Олешківський інтернат для дітей з інвалідністю нині в окупованому Скадовську. Можливості повернути всіх дітей звідти немає, але поодинокі випадки повернення дітей із цього інтернату вже є. Є діти, які були у прийомних сім’ях, в опікунських сім’ях, і батьки з ними виїхали на територію Росії. Діти зараз перебувають, наприклад, в інтернатних закладах, а самі батьки чи виїхали  з Росії, чи досі там, але вони живуть окремо, а діти — окремо. Є і такі випадки. Є ситуації, коли батьки відправляли дітей до літніх таборів. Є випадки, коли батьки, намагаючись виїхати з окупованих територій, загинули, а дитина, отримавши поранення, опинилася в лікарні на окупованій території. Тому випадки різні та розв’язання цих ситуацій також різне. 

— У які саме регіони росіяни депортують дітей з України? Де вони живуть? І чи відразу їх віддають у російські сім’ї чи в інтернатні заклади? 

— Діти, яких вивозили у складі інтернатних закладів, так у них і перебувають. Також, наприклад, ми знаємо про дітей, вивезених у Росію з Маріуполя. Це діти різного віку, є діти з дитячого будинку сімейного типу, є діти з Шахтарська, Чистякового.  Наскільки я знаю, більшість цих дітей влаштували у прийомні сім’ї, але є випадки, коли діти залишились і в інтернатних закладах. Деякі діти перебувають у лікарнях, центрах соціально-психологічної реабілітації, хтось — у родичів. Наприклад, є ситуація, коли мама з Дніпропетровської області ще у лютому минулого року відправила сина до свого батька у село у Харківську область. Коли почалася велика війна, село окупували й дитина опинилася в Росії. Повертали її вже з Білгородської області. Тому — так, деякі депортовані діти влаштовані в сім’ї, але не всі. 

«Окупанти намагалися зробити так, аби діти втрачали свою ідентичність»

— Яка ситуація з дітьми, яких батьки відправляли до таборів на 2-3 тижні? Діти так у цих таборах і живуть?

— Діти, яких ми повертаємо з цих таборів, спочатку кажуть, що все у них там було нормально. А з часом, заспокоївшись, говорять, що відчували там і булінг, і психологічний тиск, і повторюють, що «ми хотіли повернутися додому». Багато переживань у дітей було про те, чи повернуться вони додому, що буде з їхніми батьками, чи зможуть вони їх забрати. В окупації чи в Росії дітям говорять «ви не потрібні своїм батькам, ви не потрібні своїй країні». Для дитячої психіки це дуже складні випробування. Ми в «СОС Дитячі містечка» почали вже робити вебінари для фахівців, які працюють із дітьми, зокрема з повернутими з окупованих територій, з Росії. Адже окупанти намагалися зробити так, аби діти втрачали свою ідентичність. Це дуже складне випробування у такому віці, адже у ці відпочинкові табори зазвичай відправляють саме підлітків. І важливо пам’ятати, що депортація — це не одна обставина. Адже часто до депортації діти жили в окупації, у містах, які постійно обстрілювали, батьки втрачали роботу, можливість заробляти. І все це також уже складні обставини для сім’ї. І іноді дитина вирішує і каже, що поїде в табір, щоб сім’ї було простіше.

— Яка ситуація з дітьми, яких незаконно всиновили у російські сім’ї? Їх повертають?

— У нас є випадок, коли дитина була у таборі, пізніше її влаштували у прийомну сім’ю. Сім’я в Україні у хлопця є, є батько, є сестра. Сестра їздила по нього в Росію, прийомна матір не хотіла віддавати сина, хоча всі документи, всі погодження були. Коли сестра їхала, то ніхто не знав, що дитина влаштована у прийомну сім’ю. І цьому хлопцю 14 років, не 5. Зрештою, брата вона забрала. На мою думку, ці «прийомні сім’ї» — це все маніпуляції, гра на публіку, щоб показати, як вони «дбають» про наших дітей. 

— Як ваша організація займається поверненням депортованих дітей до родин?

– Ми в «СОС Дитячі містечка» займаємося поверненням дітей. До нас звертаються батьки, рідні та ми спільно з Міністерством реінтеграції допомагаємо зробити потрібні документи, спланувати логістику, займаємося психологічною підтримкою людини, яка поїде в Росію по дитину, адже це складний шлях — лише в один бік можна їхати три доби. 

Дуже складно шукати й повертати малих дітей. Наймолодшій дитині, яку ми повертали, було 3-4 роки. Складно шукати, коли батьки дитини загинули, бо, окрім того, щоб знайти родичів, потрібно розуміти хоч приблизно, звідки та коли дитину могли вивозити.

Про шляхи повернення дітей ми не розповідаємо. Ми цим займаємося, повертаємо, але як це робимо — інформація не для розголошення. Та й ситуація змінюється, не можна сказати, що так, як повертали дітей торік у серпні, так повертаємо і зараз, ні. Сподіваюся, що будуть домовленості про дітей також і ми повернемо хоча б тих, про яких ми точно знаємо. Повернемо дітей  із закладів, адже там у нас теж не статусні діти, ці діти мають рідних. Наприклад, в Олешківському інтернатному закладі жили діти зі складними інвалідностями і в більшості з них є батьки, родичі, які б їх забрали.

«Обміни не такі масові, тому що вони примусять визнати росіян, що ці діти викрадені»

— Чому російська сторона не надто йде на домовленості про повернення дітей? 

— Це дуже політична для них тема. Ці обміни не такі масові, тому що вони примусять визнати росіян, що ці діти викрадені. По кожній повернутій дитині вони звітують, що повернули, бо є родичі.

— Як журналіст(к)ам правильно висвітлювати тему депортації дітей, щоб не нашкодити? 

— Не треба розповідати про те, яким саме чином повертають дітей. І ще важливо — не засуджувати батьків, чиїх дітей депортували. Бо поки ти не опинишся у конкретній ситуації, ти не зрозумієш, як усе це відбувається насправді. Нам може здаватися, що «я б так не зробила», але, на жаль, ситуації бувають різні. Були випадки, що колаборанти відправляли своїх дітей до цих таборів, діти повертались, і таким чином вони схиляли інших батьків відпускати їхніх дітей. Тільки тих уже вивозили до окупованого Криму чи в Росію.

«СОС Дитячі містечка» повернули 84 дитини»

— Хто в Україні займається поверненням депортованих дітей? Як громадські організації кооперуються з державою в цьому?

— Ми з минулого червня співпрацюємо з Міністерством реінтеграції. Також ми повертали дітей за запитом від Офісу омбудсмена. «СОС Дитячі містечка» повернули 84 дитини, зараз займаємося психологічною підтримкою цих дітей. Поверненням вивезених дітей зараз займається також благодійний фонд «Save Ukraine».

— Що було найскладнішим під час повернення дітей?

— Я не пам’ятаю жодного легкого випадку. Найбільша група, яку ми повернули за один раз, — 38 дітей. Вони були з Харківської області. Це було одразу після деокупації у жовтні. Була загроза, що дітей із раніше окупованої Харківщини, які перебували у дитячому таборі «Медвежонок» на чорноморському узбережжі Краснодарського краю, відправлятимуть в інші табори чи інтернати. Повернути дітей треба було дуже швидко, час був до 15 жовтня. Всі батьки, які готові були їхати, поїхали за своїми дітьми. І ми дітей вивезли.

— У чому полягає ваша допомога дітям? Які послуги ви надаєте? 

— Це і психологічна допомога, і фінансування лікування дітей, допомога з влаштуванням дітей у дитсадки, наприклад.  Працюють психологи, соціальні працівники. Якщо потрібна психотерапія, то є й індивідуальні заняття, і заняття в групах. Також у нас уже другий рік працює психологічний табір. Окремий напрямок нашої роботи — це оренда житла для дитячих будинків сімейного типу, адже винайняти будинок, де б великій кількості дітей було зручно, дуже складно. Також допомагаємо з освітніми послугами, наприклад, дітям, у яких є потреба, винаймаємо репетиторів.

— На вашу думку, хто має відповідати за те, що діти, зокрема з різних інтернатних закладів, опинилися в окупації та були депортовані?

— Зрозуміло, що це складне питання й у мене немає на нього зараз відповіді. Але я сподіваюся, що ми про це не забудемо, бо я вважаю, що відповідальність за це бути повинна. Так, я розумію, що ніхто не знав, ніхто не вірив, але одні території відреагували дуже швидко, дітей зібрали і відправили, а були ті, які сиділи й чекали. Не розумію, чому зараз люди, які в цьому винні, не відповідають за це.

— Як ви бачите, міжнародні організації зі своїми повноваженнями та мандатами можуть допомагати повертати українських дітей?  

— Зараз багато міжнародних організацій, навіть таких як Єврокомісія, Рада Європи, цю тему дебатують, аналізують. Але є міжнародні гуманітарні стандарти і все одно це буде так, що треба, щоб їхали законні представники дитини та забирали свою дитину. Великий інтерес до цієї теми я бачу. На цю тему ми маємо багато звернень, про це постійно пишуть медіа, зокрема й іноземні. Вони постійно шукають історії сімей. Мабуть, тому що коли дитину розлучать із батьками — це трагедія, але коли дитина з інтернату опинилася в окупації — це також трагедія.

— Як іноземні ЗМІ подають цю тему? Наскільки об’єктивно висвітлюють депортацію українських дітей?

— Вони називають це злочином. Часто говорять, принаймні ті, з ким ми спілкувалися, що сподіваються, що їхні матеріали також допоможуть Міжнародному кримінальному суду доводити, що це злочини. Вони через різні історії показують біль людей. І для нас така інформаційна підтримка дуже важлива.

Фото: Армія info; andriyshTime / телеграм; Дар'я Касьянова / фейсбук