Рецензія на серіал «Сантехніки Білого дому» / White House Plumbers

В кінці травня на телеканалі НВО вийшов фінальний епізод мінісеріалу «Сантехніки Білого дому». Його сюжет заснований на реальних подіях, а також на книжці батька й сина Егіля та Меттью Крогів «Чесність: Хороші люди, поганий вибір та життєві уроки з Білого дому». У цій рецензії розповідаємо, наскільки дотепною вийшла ця політична сатира та чи варто звертати на неї увагу.

«Сантехніки Білого дому» / White House Plumbers

Жанр політична сатира, драма
Режисер Девід Мендел
У ролях Вуді Гаррельсон, Джастін Теру, Ліна Гіді, Донал Глісон, Кім Коутс, Джуді Грір, Кетлін Тернер
Прем’єра НВО
Рік випуску 2023
Сайт IMDb

У 1971 році військовий аналітик Деніел Еллсберг злив у The New York Times надсекретні «Документи Пентагону», що викривали діяльність США у В’єтнамі з негативного боку. Тодішній президент Річард Ніксон добряче розлютився через цю подію. У зв’язку з цим вирішили створити спеціальну секретну групу розвідки при адміністрації президента, яка отримала назву «Сантехніки Білого дому».

Формально в обов’язки команди входило перешкоджання витоків секретної інформації, зокрема у ЗМІ, бо це начебто могло нашкодити національній безпеці країни. Власне, через це група й отримала назву «сантехніки». Керувати операціями доручили колишнім агентам ЦРУ та ФБР — Е. Говарду Ганту та Дж. Гордону Лідді відповідно. Насправді ж хлопці та їх підопічні займались незаконною шпигунською діяльністю в інтересах Комітету з переобрання президента.

Втім, порушувати закон, а разом з ним і принципи демократії «сантехнікам» довелося недовго. Під час спроб встановити прослуховувальну апаратуру у штабі кандидата в президенти від Демократичної партії Джорджа Макговерна, розташованому у комплексі «Вотергейт», було виявлено п’ятеро осіб-шпигунів. Ця подія призвела до резонансної політичної кризи, відомої як Вотергейтський скандал. Її кульмінацією стала перша в історії США відставка президента.

Власне, про Вотергейт було знято вже більш ніж достатньо фільмів і серіалів: від культової «Усієї президентської раті» Алана Пакули до торішнього Gaslit з Джулією Робертс та нашим добрим другом Шоном Пенном. Логічно, що новий серіал від НВО позиціювався не як суха інтерпретація фактів, а як політична сатира (котра до того ж межує з драмою). Тим паче шоуранери Алекс Грегорі та Пітер Гайк, а також постановник Девід Мендел вже встигли набити руку у жанрі завдяки роботі над успішним «Віцепрезидентом» від того ж НВО.

Взагалі, цей рік поки що видається не дуже вдалим в плані серіалів. Наразі здивувати глядача більше шансів у таких приємних дрібничок, як «Місис Девіс», ніж у розпіарених нісенітниць на кшталт нещодавньої «Цитаделі». «Сантехніки» до свого виходу теж претендували на статус топового серіалу року, але зараз вже можна констатувати, що таким він точно не стане.

Але так, щоби захопити від першого і не відпускати до останнього кадру, у нього зовсім не виходить. Щобільше, перші два епізоди можуть здатися нуднуватими й відмовити від перегляду. Але вже з третьої серії, коли справа нарешті доходить до вотергейтських «пригод», стає істотно цікавіше і кумедніше.

Суть історії продемонструвати, наскільки ж впертими та некомпетентними дурнями були Гант і Лідді (і усі причетні на додаток), а їхня діяльність була не те що незаконною і підтримувалась найвищим керівництвом Білого дому, але й абсолютно безглуздою. При цьому самі агенти сліпо вірили, або, принаймні, хотіли вірити у те, що їхні дії реально були спрямовані на добробут держави. Серіалу вдається чудово передати недалекість головних героїв.

Перший кумедно відстовбурчує нижню щелепу та зображає хлопця, який розкидається фразочками типу «Джеймс Бонд вигаданий, а я — справжній». Другий носить пишні вуса і напускну самовпевненість, захоплюється гітлерівськими тирадами та взагалі — поводиться, як повний бовдур.

Хлопці видають себе за крутих шпигунів, котрі ніби працюють на благо батьківщини, а насправді виявляються не особливо кмітливими злочинцями, що не в змозі навіть забезпечити команду якісними раціями.

Автори свідомо додають до своєї фарсової розповіді серйозні драматичні елементи, але ті виглядають зайвими. Важко співіснувати моментам, котрі відверто висміюють дії «сантехніків», та тим, що, наприклад, зосереджуються на сімейних негараздах Говарда Ганта.

В цілому це непоганий продукт, якому рішуче не вистачило сатиричної дотепності рівня братів Коенів, щоб перетворитися на щось дійсно потужне. А так вийшов симпатичний серіальчик не про лиходіїв, а про купку йолопів, які вирішили вплинути на долю Америки, поклавшись на шматок звичайної клейкої стрічки.