Прокляття сатанинських назв: вулиці вбивць

У житті є дуже багато різних незрозумілих (на перший погляд) знаків і особливо назв. Люди надають різним місцевостям чи вулицям, на перший погляд, абсолютно нейтральних назв, які часто не мають нічого спільного між собою.

Звичайно, за виключенням десятків Паркових чи Будівельних вулиць, бо на інші назви у комуняк не виявилось фантазії. Але з часом відбуваються зміни назв і виявляється, що сучасні комуняки своїми перейменуваннями мітили простір і вважали, що таким чином їхні герої ще глибше вріжуться в пам'ять підконтрольних народів.

Шлях до свободи не може називатися вулицею Леніна.

Ця вулиця не може привести до храму, бо вона закінчується ворітьми гулагу.

Таку пророчу цитату видала моя знайома Олена Іванівна Міщенко!

Римляни казали: номен-омен, тобто ім’я або назва є певним знаком. Згадаймо класичного капітана Врунгеля з його сакраментальною фразою – «Як яхту назвеш, так вона і попливе». Ну, й геніальна гра слів – яхту назвали «Побєда», дві перші букви відвалились та й стала «Бєда». Так і пливла до своєї долі. Це якраз і є гумористичним поясненням проблем з реальними назвами в житті.

Організаторами кривавої совєцької ЧК були поляки Дзержинські та Менжинські. Вони самі винесли тисячі позасудових розстрільних рішень. І в Росії десятки вулиць та площ далі носять їх імена. Ба більше, в багатьох містах ще й стоять їх ідоли! Не будемо згадувати іншого виродка Сергія Кірова, вулиць якого є сотні. Вони навіть залишилися на американській Алясці! Чи комуняцьких покидьків Молотових, Калініних, Ворошилових, Кагановичів, іменами яких були названі великі міста та інших комуняцьких покидьків.

Типове явище - ліваки всюди (і в СРСР, звісно), пробували називати все своїми власними іменами. Викреслювали з історії всіх відомих попередників - так, ніби перед ними нічого і нікого не існувало. Це було щось ритуальне. На кшталт того, як п’яна матросня психа Фелікса захопила Зимовий палац і випорожнювалася в китайські вази. Своєрідний знак тваринної влади, яка позначає свої території. Сотні вулиць психопата і вбивці Аркадія Гайдара по всій Росії та Казахстані. В Україні всі його вулиці перейменовано! Всі давно знають про вбивства в Криму тисяч царських офіцерів одіозними Белою Куном і Розою Землячкою. Угорець Кун панував і вбивав в Угорщині пів року, а тепер має вулиці й площі свого імені в Москві, Петербурзі, Єкатеринбурзі, Томську. Кривава Роза взагалі почесно і ритуально похована в Кремлядській стіні й має вулицю і сквер в Пермі…

Васілій Шарангович був в 1937 році Секретарем білоруської компартії й писав листи Сталіну з просьбами дозволити вбити 3000 ворогів! І в нагороду має вулицю в Мінську! Вбивця багатьох людей в Сибіру латиш Роберт Ейхе теж має вулицю в Новосибірську! А українець Микола Гикало був комуняцьким секретарем на Кавказі й Узбекистані. Після того як був розстріляний Берією має до цього часу вулиці в Ростові, Владикавказі і інших містах.

В Україні тільки затяті комуняки знають про нього. Повно вулиць комуняцького псевдописьменника і псевдо генерала Мате Залки в Росії, але є його вулиця й у нас в місті Виноградові на Закарпатті! Не попав під декомунізацію! Чому все-таки люди в Росії так вшановують вбивць? То явно ознака темних, спотворених душ. Саме тому кривавому вбивці полковника Коновальця терористу Судоплатову дали вулицю в окупованому Маріуполі. Росія надалі відзначає в назвах вулиць терористів 19 століття Желябова, Перовську, Засулич, Фігнер, а особливо шанують теоретика терористів Кропоткіна. До вулиць ще й метро додали в Москві! Сам виходив на ній сотню разів в минулому столітті, бо знаходився Центральний шаховий клуб. Але щоби повністю показати російську божевільню, недавно в Єкатеринбурзі вулиця Фанні Каплан, яка недострелила Лєніна! Але немало вулиць терористки Перовської ще є і зараз в Україні. Ще є містечка, села і вулиці названі в честь кривавого генерала Ватутіна. Добре, що хоч більшість його пам'ятників вже знесли.

Мене завжди цікавила громадянська війна в Іспанії, особливо після прочитання книжок Гемінгвея й Орвела. Читав також усі можливі спогади, навіть комуняк Сікейроса, Еренбурга і югославів.

Не хотілося читати збоченця Кольцова, кореспондента «Правды» в Іспанії, але добрався й до нього. «Мудрагель» ще той, проте чудернацькі моменти в описах війни є.

Ось лідер анархістів Дурруті назвав головну площу в містечку, де стояв його батальйон перед фронтом, своїм іменем.

Посудомийниця Долорес Ібаррурі, яка стала лідером комуністів Іспанії, депутатом Кортесів і почесним доктором МГУ(!)без початкової школи, вимагала за твердженням Кольцова, від бойової роти, аби та взяла її ім’я. Її ім’я і далі носять вулиці в Донецьку і Єкатеринбурзі. Психічна хвороба? Та й батальйони називали іменами різних комуністичних звірів. Проте українську роту чомусь назвали іменем Кобзаря.

А ми дивувались всім Леніногорськам, Кіровоградам, Фрунзе, Молотовським. Та такі назви надовго ранять менталітет місцевого населення. Уявіть собі - жити в Троцьку, а потім в Сталіно. Далі маємо через роки ракову виразку на тілі України! Площа Свободи чи стадіон Динамо в Тбілісі й десятки заводів та інститутів мали ім'я Лаврентія Берії. Але тут не все просто, є збоченці й нині. В 1996 році іменем Берії була названа одна з центральних вулиць грузинського міста Зугдіді!

А як було у Львові мешкати на вулицях кривавих диктаторів Пілсудського, потім Гітлера і Сталіна, щоби потім опинитись на вулиці Миру! Скільки ми мали вулиць енкаведистських терористів Ніколая Кузнєцова чи такого собі Кудрі, що висадив у повітря цілий Хрещатик!

Треба сказати, що саме перебування на вулиці Леніна, Сталіна чи Гітлера є шкідливим для психіки. Болгарська Варна була Сталін, польське Катовіце - Сталіногрудом. Численні вулиці Сталіна «красувалися» по всій Європі - Англії, Голландії, Італії. Навіть у Тегерані була, поки Ісламська Революція не навела порядок.

В Югославії десятки міст і сіл носили імена кривавого Тіто, це стосується також столиці Чорногорії – значилася Тітоградом.

Важко казати про міста, названі іменами вбивць і збоченців. Жителям не позаздриш… А пройти медичне обстеження треба було їм усім.

І площі, і міста з іменами комуняцьких вбивць ніколи нікому щастя не принесли. Народи Східної Європи мали жити під п’ятою кримінальних комуністів, але хто змушував Харків відновити пам’ятник м’яснику Жукову? Чи в Одесі ставити пам’ятник Катерині Другій? Скільки треба було бомб московії скинути на Одесу, щоби той пам’ятник німецькій розпусниці зняли.

Та й деякі галицькі села звикли до своїх комуняцьких назв і навіть їх полюбили, як Андріївку. Психічна хвороба лікується доволі повільно… Населення, зазвичай, не усвідомлює катастрофічного впливу зображень та й самих імен Лєніна, Сталіна й інших звірів у людській подобі...

Докотилася свого часу ця зараза й до Південної Америки, де симпатики комуністів давали імена - Ленін, Ілліч – своїм дітям (мав те кляте ім’я відомий терорист Санчез). Та й теперішній президент Еквадору - Ленін Морено. Актор Голлівуду - Ілліч Гвардіола. Таких багато.

Невже не зрозуміло, що більшовики були сатаністами, і їх фанати у світі - також.

Безумовно – декомунізація (дефашизація) України є великим кроком вперед. Насамперед як відмивання території від сатанинських назв і пам’ятників, а найголовніше — відмивання мізків населення. Одним словом, народне оздоровлення. Процес пішов під гавкіт «сєвєрних сосєдєй», що тієї хвороби в собі ще не усвідомили.

Європарламент також прийняв відповідну резолюцію, засудивши комунізм і нацизм. Але в Європі собі ніхто комуністичними символами голови не заморочує. Треба розуміти, що третина Європарламенту симпатизує марксизму. У Німеччині та по світу стоять віднедавна десятиметрові баобаби головного ідеолога трагічного шкідництва Маркса.

Ніхто не розбирався, що європейські комуняцькі вбивці, усілякі Тольятті, Димітрови, Лонго, Марше та інші діяли за наказами Сталіна, допомагали совєцьким каральним органам організовувати підлі вбивства неугодних. Чи спеціально заплющують очі й удають, що про них забули? А в Росії їх іменами названі вулиці!

У Словенії, скажімо, всі пам’ятники комуністичним м’ясникам - Тітам Карделям, Кідрічам і партизанам – стоять і нині. Вулиці, школи гордо носять їх імена. Дійшло до того, що портрет комуністичного командира партизанів Станета «впиндюрили» всій Європі на монеті номіналом у два євро. Якось швидко забулося, що Словенія - найбільше в Європі місце комуністичних вбивств. Тут у 1945 році тітовські живодери давили танками і кидали в шахти сотні тисяч своїх противників. До 90-х років заборонялося згадувати про ці вбивства, тож реального розслідування не відбулося, комуністичні спадкоємці й досі тримають все під замком, а Європейським лівакам, що при владі, абсолютно байдуже. Людська пам’ять, на жаль, коротка, а молодь не хоче чути про історію…

Пам’ятаємо Майдан 2013-14 років. Тоді відбувалось пробудження нації, і в Києві народові вдалося зняти петлю зі своєї шиї - звалили головний пам’ятник комуняцькому упирю!А скільки криків і плачів було.

Хтось скаже - та на заході України вже давно упирів кам’яних і бронзових поскидали (тільки в центрах міст). Але на сході держави народ просто прикипів до тих «ідолів». Крім того, назви на західних теренах майже всі комуняцькі стерли (як здавалося), але країна й далі була роздертою - Схід не міг вийти з-під сатанинської магії комуняцьких імен.

Після початку війни з рашизмом почався давно назрілий процес чищення української території від всього отруйного. Це треба було зробити давно, але у нас при владі приховані москвофіли були завжди. І відкрились очі - скільки того непотребу залишилось.

Та й народ досить лінивий, навіть у Галичині, бо на всі подібні ідеї знаходив класичну відповідь – не на часі! Довелося дожитися до рашистської навали, якій передували розгнуздані нападки на Україну на всіх рівнях. І потроху прийнялися за перейменування вулиць і знищення совєцьких ідолів. Але дивно що багато місцевих керівників тормозять цей процес на місцях! І в Галичині теж…Та важко говорити про інших, коли все ще є Ленінський район у Вінниці, Московський суд в Харкові, комуняцькі назви міст як Олександрівка, Марганець, Петропавлівка… Всі назви по комуняцьких героях і їх ще збереглося сотні завдяки пофігізму нашого мудрого народу. А далі не звертати увагу на назви областей Кіровоградську та Дніпропетровську, то верх цинізму чи того ж пофігізму? Простий приклад - закарпатське село Великі Геївці відмовляються перейменовувати рускі назви своїх вулиць!

Нині в деяких місцях процес зміни назв пішов весело, а в інших районах перейменування серйозно гальмують нащадки вбивць і класична п’ята колона зі своїм вічним “Не на часі” і “Какая разніца?”.І в Галичині ще є чимало вулиць і пам’ятників пов’язаних з комуняцькою чумою.