Зовнішня політика, державні канали. Пресконференція Володимира Зеленського на День журналіста

Пресконференція Президента — це завжди кращий, ніж будь-які індекси, спосіб оцінити реальні стосунки влади з медіа та загальну ситуацію зі свободою слова у країні. Пресконференція Володимира Зеленського 6 червня була в цьому сенсі досить показовою. Не лише тому, що відбулася на День журналіста, але й тому, що була найбільш лаконічною, а отже концентрованою серед інших подібних зустрічей голови держави з медіа.

Пресконференція тривала не знамениті 14 годин і навіть не дві з половиною, як попередня, а всього лише півтори години. Відбувалася не на галявині на фоні літер «Зе» та не на замаскованій станції метро, а в Маріїнському палаці за столом. Запрошені на зустріч були не близько трьохсот журналістів, як раніше, а всього лише 18 —  і представники тільки українських медіа. 

З вибіркою у вісімнадцять медіа пріоритети Офісу Президента легко проглядалися. У дуже вузькому колі знайшлося місце і для УНІАН, і для «1+1», двох представників одного медіахолдингу «1+1 media» (вони навіть сплутали, до кого звертався прессекретар Сергій Нікіфоров). Проте не знайшлося місця для жодного з каналів Петра Порошенка, «Еспресо» чи «Цензора.нет».

Також на День журналіста за стіл покликали обидва медіа, які фактично створила й контролює влада: оновлену «Раду» та «FreeДом». Але не покликали жодне незалежне медіа, яке, власне, пише про журналістів. Це не персональна образа, той же Інститут масової інформації міг запитати у президента про періодичні сумнівні обмеження для медіа та проблеми комунікації влади. 

Щоби «Раді» та «1+1» не було самотньо, у список із 18 медіа потрапили ще три телеканали, які транслюють один і той же спільний ефір телемарафону: ICTV, «Інтер» та «Ми — Україна». Усі три періодично піарять владу в ефірі. «Інтер» належить колишнім членам ОПЗЖ, які, скажімо так, не хочуть змінювати свій правовий статус. Хто насправді фінансує «Ми — Україна» просто невідомо, але свого часу канал рекордно швидко й без черги потрапив у марафон. 

Із дев’яти членів «Білого списку» найкращих медіа від ІМІ на події були п’ять: «Українська правда», Укрінформ, НВ, «Ліга» та Суспільне. Суспільне, до речі, — останній, шостий учасник «Єдиних новин», але воно практично ніколи не піарить владу й, за підрахунками «Детектора медіа», дотримується стандартів у 3-5 разів краще, ніж колеги.

Також із президентом спілкувалися The Kyiv Independent і «Лівий берег». Потенційні місця значно кращих за дотриманням стандартів медіа, із того ж «Білого списку» наприклад, за столом  з президентом зайняли «Обозреватель» і «Телеграф».

Цікаво, що на зустрічі не було жодного медіа західного походження: українських «Радіо Свободи», BBC чи «Німецької хвилі». Натомість були дві колишніх російських франшизи: РБК-Україна та «Інтерфакс». Власне, саме Олександр Мартиненко з «Інтерфаксу» першим отримав можливість для запитання. Із символічністю на пресконференціях в Офісу Президента досі проблеми. З іншого боку, це була перша пресконференція Зеленського, на яку не покликали жодного колишнього ведучого Медведчука.

Звісно, навіть під час зустрічей на 170 медіа все одно знаходився хтось, кого не запросили чи не дали слова. Але репрезентація журналістів у Маріїнському палаці навіює лише сумні думки. Із 18 медіа за столом кожне третє («Рада», «FreeДом», «1+1», УНІАН, «Інтер», «Ми — Україна», ICTV) перебувало під цілковитим чи значним впливом влади. Жодне медіа не представляло її відкритих опонентів. 

Варто визнати, що камерний формат пресконференції радше спрацював. Замість галасливої події на сотні людей та окремої сцени для Президента, у Маріїнському палаці спілкувалися два десятки — за одним столом із Зеленським. Це дозволило журналістам, особливо ближче до кінця події, відносно вільно уточнювати свої питання та навіть запитання колег.

Але відсутність фізичної сцени ще не означала відсутності певної іміджевої, ментальної сцени для Зеленського. Після першої розмови на Kyiv Food Market, коли всі теж сиділи за одним столом, динаміка розмов із шостим Президентом помітно змінилася. Якщо раніше журналісти спілкувалися із Володимиром Зеленським дуже прямо, то тепер почали трохи задирати до нього голову.

Більшість запитань стосувалися актуальних проблем чи планів: Каховської дамби («Інтерфакс», «Лівий берег»), справи голови Верховного суду Князєва  (Укрінформ), податкової реформи («Телеграф», «Ліга»). Імовірно, найважливішою темою вечора стали гарантії безпеки для України та вступ у НАТО (про це прямо питали РБК-Україна та Суспільне). Третім великим блоком запитань, зрозуміло, були бойові дії та пов’язані з ними проблеми: обміни («Інтер»), демобілізація та F16 («1+1»), повернення людей на звільнені території (НВ), поранені захисники (ICTV). 

Це була перша пресконференція Володимира Зеленського, коли він відверто не образив жодного журналіста або не згадав про їхніх власників (хоча в нього добре з самоіронією). На жаль, зовсім без прикрих моментів не обійшлося.

Найгостріше запитання вечора пролунало від воєнної кореспондентки «Української правди» Ольги Кириленко. Вона, посилаючись на розмови з військовими на Бахмутському напрямку, запитала в Зеленського, чому в Бахмуті та за містом не було належних укріплень і хто відповідав за підготовку напрямку до оборони. Зеленський апелював до кількості вбитих вагнерівців. Заявив, що в Бахмут віддавали всю найкращу допомогу від союзників. Сказав, що будівлі й не можна укріпити від артилерії. Було помітно, що Президенту відверто не сподобалося потенційне звинувачення та уточнення журналістки. Тож це було єдине запитання вечора, яке врешті змусило його перейти в атаку.

Володимир Зеленський: «…Ви ж знаєте, хто в Авдіївці?»

Ольга Кириленко: «Ні».

Володимир Зеленський: «Тоді я думаю, що ви не з тими людьми спілкуєтеся».

Ольга Кириленко: «Я думаю, що я спілкуюся з дуже різними людьми. І ці люди нарікали на відсутність належних укріплень у місті й за містом».

Володимир Зеленський: «Я бачив дуже багато різних меседжів із Бахмута. І іноді від тих людей, які не були на лінії фронту. Але записували багато відеороликів».

Ольга Кириленко всього за п’ять днів до зустрічі опублікувала чергове, годинне відео з Бахмутського напрямку. І явно не з людьми, які ніколи не були на лінії фронту. Варто відзначити, що у відео не згадується тема підготовки Бахмута до оборони. І, можливо, запитання спрацювало б краще, якби «Українська правда» підсвітила цю проблему напередодні. Чи якби Ольга Кириленко чіткіше артикулювала проблему у своєму запитанні (наступного дня УП озвучила деякі конкретні деталі). У будь-якому разі, і випад у бік журналістів, і намагання дискредитувати їхнє джерело інформації з боку Президента виглядали неприємно. 

  Ольга Кириленко, «Українська правда»

Інші запитання, типово для будь-якої пресконференції, відрізнялися за якістю. Наприклад, запитання ICTV про поранених захисників, які зависли в армійській системі, було добре сформульоване, підняло на найвищий рівень комунікації важливу проблему й, здається, змусило Президента задуматися. Запитання «Укрінформу», чи арешт голови Верховного Суду вселяє в Зеленського надію чи безнадію, очікувано просто дало можливість Президенту похвалитися посадками високопосадовців. 

Журналістка «FreeДом’а» Олена Грамова почала питання з того, що передала Президенту вітання від захисників. Свого часу люди Порошенка так починали запитання до нього на 112-му каналі. Медійницю ще й цікавило, хто для України кращий керівник НАТО замість Столтенберга? Невже на каналі не розуміли, що їх чекає лише два можливих, програшних варіанти? Або Зеленський скаже, що не може обирати (що він і зробив), тобто «FreeДом» зіпсує свій шанс щось дізнатися й одне з усього 18 запитань вечора. Або Зеленський візьме й назве конкретну людину, що, радше за все, перетвориться на політичну проблему для України. 

Друге невдале з боку журналістів питання вечора, що цього разу непрямо відзначив сам Зеленський, поставив представник «Ради» Олег Решетняк (схоже озвучував також «Обозреватель»). Спершу журналіст хотів дізнатися про план реінтеграції українців. Але потім, ближче до кінця події, уточнив у Президента, чи вважає він, що Росія повинна залишитися у кордонах 1991 року, натякаючи на невеличке завоювання Україною. Зеленський, звісно, посміявся, але потім дуже серйозно уточнив, що ми не можемо бути окупантами, воєнні дії коштують життя й узагалі нам треба спочатку перемогти. Зазвичай на подібних подіях це журналісти повертають політиків до реальності. 

 Олег Решетняк, «Рада»

Президент Зеленський провів пресконференцію у загалом гарному, діловому настрої. Здається, особливо йому подобалося заслужено вимагати чогось від країн-партнерів: конкретного рішення на саміті НАТО, допомоги Туреччини зі звільненням полонених кримських татар, санкцій проти Росії від деяких країн. 

Крім того, Президент дозволяв собі практично грайливі натяки. Чи може Україна використовувати польські аеродроми для винищувачів? «Можливо все, але не про все можна говорити». Також він заявляв, що на сьогодні, на його думку, Україна могла б мати ізраїльську модель безпекових гарантій. Але це було б несправедливо й наша держава хоче більшого.

Мабуть, найбільше те, наскільки змінився світ, ілюструвала відповідь Зеленського про податкову реформу. Він відверто сказав, що підтримує її, але зараз не Україна встановлює правила, бо не наша економіка генерує гроші. Здається, ще ніколи Президент України так спокійно не визнавав цей факт. І тому це звучало не як виправдання чи звинувачення, а як доросла, впевнена констатація проблеми.

У внутрішніх темах ситуація була інакшою. У відповідь на питання The Kyiv Independent, чому росіяни змогли окупувати південь на початку повномасштабної агресії й хто за це відповідальний, Володимир Зеленський послався на майбутні рішення судів. І так і не сказав, що, на його думку, відбулося.

Також Зеленському помітно не подобалися несправедливі, на його думку, наголоси. Наприклад, коли його запитали про повернення в Україну бізнесів, які не впевнені, чи буде електрика, він відповів, що бізнеси повинні повернутися й боротися за електрику. Коли Президента запитали про відновлення помешкань на окупованих територіях, він нагадав, що вимушеним переселенцям дають квартири й узагалі небезпечно повертатися жити до лінії фронту. Також Президент згадав про «ждунів», яких змушені все одно підтримувати українські військові.

Самопіаром Володимир Зеленський практично не займався. Але, якщо цього року все ж будуть вибори, то слоган Президент озвучив: «Я більше займаюся сьогодні міжнародною політикою і зброєю. Всі економічні виклики — це дуже важливо для мене. Якщо є питання до податківців і "ані ахрєнєлі", я розберусь».  

На завершення пресконференції прессекретар Сергій Нікіфоров сказав, що є запитання-слон у кімнаті, яке ніхто не озвучує. Власне, ніхто його так і не озвучив. Але, можливо, пан секретар мав на увазі парламентські вибори, які чи то відбудуться, чи то не відбудуться наприкінці жовтня цього року. 

Якщо голосуванню бути, то українська журналістика наближається до нього в хіба що задовільному стані. На пресконференції панувала доволі здорова атмосфера спілкування Президента з медіа. Хоча Володимирові Зеленському явно приємніші розмови про зовнішню політику, ніж внутрішню. Але на картинці був помітний негативний простір: відсутні «опозиційні» медіа, відсутні відповіді на доволі обережну критику.