"Сміливість заразна". Три дні з 3 штурмовою бригадою, яка воює під Бахмутом: фото, відео

"Не готовий, убитий", – каже довгов’язий парубок із татуюванням No Fear (Страху нема) на шиї. 22-річний кулеметник Ваза не встиг причепити короб із патронами, витирає піт та потирає вуса, які з‘явилися не так давно. Щоб вони виросли, він мастив їх маззю.

На полі посеред Донбасу готується до завдання третя штурмова рота 1 штурмбату 3 штурмової бригади. 3 ОШБр гучно заявила про себе наприкінці квітня, відкинувши окупантів від дороги життя на Бахмут в районі Хромового. А зараз продовжує знищувати росіян на флангах і отримує компліменти в зверненнях президента.

У Вази з побратимами – холостіння зброї. Проводить його кремезний чоловік в панамці із позивним Барсік. Він стоїть у маках посеред поля, вигуки російською нагадують футбольного тренера:

 – На оружие не смотрим! Взгляд вперед, контролируем сектор. Перед криком "готов!" оглянитесь по сторонам.

Коловрат Кожемякін народився та виріс у Сиктивкарі. З 2014 по 17-й воював у Азові, під час великої війни знов взяв у руки зброю та навіть літав на вертольоті в блокадний Маріуполь, де отримав поранення та був евакуйований.

Досвідчений Барсік каже, що відчуває себе нащадком давніх русичів.  Невдовзі він має очолити один із штурмових взводів роти.

Холостіння триває ще декілька кіл. Мета – вписати поводження зі зброєю у м’язову пам’ять штурмовиків.

Після короткого перепочинку бійці розділяються на четвірки і йдуть відпрацьовувати штурм. На перший погляд – у звичайну посадку, яких тисячі на Донбасі. Але насправді її обирали ретельно.

"Ми намагаємось знайти схожу місцевість на ту, де будемо працювати, – пояснює командир роти Фока. – На ній ми проводимо тренування зі стрільбою, пересуванням, евакуацією 300-х і таке інше".

У посадку заходимо між двома четвірками – фаєр-тімами. Нас з фотографом ведуть Барсік і позивний Сокіл – колишній менеджер з будівництва доріг на Миколаївщині, а нині молодший сержант.

"Не відставайте, просто йдіть за нами, – кажуть поводирі нам та дають настанови бійцям: – У посадці є мішені. Виявіть їх максимально швидко. Якщо будете підходити занадто близько, то більше шансів, що по вас вистрілять у бою".

Зафільмувати бійців не просто. Примари у мультикамах ніби телепортуються від одного куща до іншого, від дерева до дерева. На нас не звертають жодної уваги, постійно підказують один одному: "Тримаєм сектора! Просуваємось". Перша автоматна черга застає зненацька – позивний Поляк "ліквідував" ціль.

Відхід відбувається теж з вогнем. На краю посадки бійці тримають кругову оборону, побратими відходять до місця умовної техніки. Штурм відпрацьовано. 

Втомлені та попалені сонцем штурмовики п’ють енергетики. Пікапи ними завалені вщент. Енергетики і лимонади – основні напої у Краматорську, де діє сухий закон. У взводного Дарвіна навіть шеврон "попав на війну – вмер від енергетиків". 

Дарвін оголошує радісну новину: тренування закінчене, весь взвод миється і їде на тімбілдінг – їсти м’ясо та купатися в озері.

За декілька годин приїздимо на пляж: там було багато лебедів, дивної музики, чорних жартів, підколів і всіх атрибутів здорового колективу. Штурмовики виглядають безтурботно, ніхто не стоїть відокремлено, навіть новачки. В 35 км від Бахмуту – умиротворення.

А завтра цикл повториться знов: холостіння, відпрацювання штурму посадки, тактична медицина. На наступний день – стрільба на полігоні. Третя штурмова не чекає задач без діла: тренування у бійців проходять шість разів на тиждень.

(НЕ) ТИПОВІ ШТУРМОВИКИ

Які вони – штурмовики одного з найбоєздатніших підрозділів найбільшої війни ХХІ століття? Чи схожі на юнгерівських персонажів, які намагалися розірвати порочне коло окопних боїв? Або на італійських ардіті, які застрибували у ворожі траншеї з кинджалами? Або може вони як американські морпіхи – ніби наштамповані на конвеєрі машини вбивства?

Три дні із 3 ОШБр розбивають стереотипи вщент.

Ваза – дуже худий і високий. Через зріст йому не завжди зручно воювати. У американському БТР М113 доводиться ледь не сідати на шпагат, аби стріляти із Браунінга.

Він має на животі татуювання вази, яке дало йому позивний. Тату у традиційному американському стилі вкриті і всі його руки. Схожих юнаків можна легко зустріти у черзі за фільтр-кавою на Золотих або техно-вечірках на Подолі. Але не надто сподіваєшся побачити їх на передовій.

Ваза до війни працював кухарем у дорогому столичному готелі і сам зізнається, що у перші дні великої війни думав втекти за кордон. Але повернувся до Києва, за порадою батька вступив у ДФТГ. І йому сподобалося.

"Не знаю, чому повернувся до Києва… У ДФТГ поставили на блокпостах. Крутий, з автоматом, клас. Я тоді вперше з бойової зброї постріляв,  – пригадує Ваза весну 2022-го. – Мені сподобалось. Потім думаю, що треба щось повеселіше, хочеться повоювати, бути героєм".

Ваза намагався потрапити у Карпатську Січ, пройшов через полігон Десна та опинився на навчаннях у Британії. "Я був кращим курсантом, навіть медаль отримав", – розповідає боєць та жартує, що на війні більше допоміг досвід гри у Counter Strike та PUBG, аніж базове навчання на островах.

Після Британії було ще навчання в Україні і робота РЕБівцем в Одеській області. Але там Вазі стало нудно – задач не було, просто сидів на березі, грав у шутери на телефоні та отримував 100 000 грн. Ще у вересні він подався у ССО Азов, яке переросло у третю штурмову. До неї він потрапив вже у лютому.

Побратим Вази – наш колега, журналіст LIGA.net, Владислав Сердюк на псевдо Поляк. Його бойовий шлях добровольця розпочався 24 лютого з роти охорони київського військкомату, потім був піхотинцем 30 бригади, ремонтував танки, аж поки у січні-лютому не опинився в третій штурмовій. Себе він називає пасіонарієм. 

Поки Поляк ремонтував танки у столиці, його дружина була вагітною. На питання, що мотивувало піти у штурмовики, він дивується.

"В сенсі мотивувало? Я ж прийшов воювати, – відповідає Поляк. – Ми не маємо вибору. Я не знаю, чому досі це не усвідомила якась частина чоловічого населення. Але ми – на краю прірви. Реально. Якщо ми цього не зробимо, то в нас нічого не буде. Жодної перспективи. Абсолютно. Це кінець. І як тут не воювати".

Друг Вази і Поляка – одесит із позивним Скаммер (можна перекласти із англійської як "разводіла"). У мирному житті він вчився на моряка, кинув університет та перепробував багато різних занять. Напередодні великої війни керував "шлюбною агенцією" – спілкувалися від імені дівчат із іноземцями та отримували за це гроші.

На війну Скаммер теж рвався з 24 лютого. Пройшов бригаду ТрО, був сапером, але його не влаштовувала служба в тилу чи під керівництвом людей, які 10 років тому закінчили військові кафедри та вважають себе суперкомандирами.

"У країні війна. Ти або воюєш, або вдома із сім'єю. А я й не вдома із сім'єю, і не воюю. Знаходжуся хрін знає де, і мені хтось щось розповідає, – пригадує службу у ТрО біля Придністров’я Скаммер. – Це дуже зайобує. Сидіти у тилу – це дибілізм, просто як у в'язниці сидиш. От і перевівся у 3 ОШБр".

Хлопці показують дві великі карти. На них – супутникові знімки та умовні позначки минулих операцій. Їх видають бійцям, щоб вони вчилися мислити по-військовому, розумілися на місцевості та могли перейняти командування на полі бою у разі необхідності.

Хлопці години дві водять по карті пальцями та розповідають про минулі штурми. Майбутні операції тримають від нас у секреті.

"Це був мій перший штурм, все пішло не зовсім за планом. В якийсь момент я був відірваним від групи, хвилин 40 лежав тут за гіркою, – пригадує Ваза, водячи пальцем по карті. – Позиція була не дуже вигідною, я вирішив рухатись. Інстинкт самозбереження відключився, я почав кидати автомат і приповз хвилин за 20 до своїх… Штурм тривав десь добу. Після нього я просто сповз по стінці емки (М113, – ред.), дуже втомився".

Всі троє хлопців одружилися вже під час війни. "Обов’язково напишіть, що я люблю свою дружину! Вона просила сказати це, якщо я спілкуватимусь із журналістами", – каже Ваза.

Бути одруженим – важко. Починають давити страхи дружини і родичів. Лунають прохання переводитись на більш спокійні посади.

"Я дружині кажу, що моя молода сім'я – найважливіше в житті, я її шалено люблю, – ділиться Скаммер дорогою з полігону. – Але вона каже, що щодня я вибираю не її і залишаюсь на війні замість того, щоб десь намагатись петляти".

Родичів можна зрозуміти, підхоплює Поляк. Але додає: ті, хто кажуть уходити, не можуть відповісти на запитання – а що буде, якщо й всі інші військові так підуть?

"Ми розмовляємо з дружиною вечорами. Я намагаюся спілкуватися із дочкою, – додає Поляк. – Найбільше мені болить, що вона ще не розуміє і не скоро зможе усвідомити, наскільки сильно я її люблю".

На тренуваннях та на озері вдалося познайомитися й з іншими штурмовиками взводу. Майже всі були цивільними до 24 лютого: Гєнон працював у барі на Подолі, Сокіл – займався ремонтом доріг.

Є серед штурмовиків і 20-річна дівчина з позивним Хеві. Вона – родом із Закарпаття, каже, що вивчилася у Львівській політехніці, займалася кібербезпекою. У третій штурмовій спочатку була снайперкинею, але там не вистачало досвіду.

Хеві вже встигла потрапити на обкладинку статті The Guardian, проте поводиться трохи сором’язливо. Просить фотографку зробити їй пару світлин зі зброєю. Мене у відповідь розпитує, які цікаві статті я писав.

"Люди не відчувають тут себе самотніми. Навіть маленька дівчинка Хеві, здавалося, могла би бути відокремленою. Але її відразу забрали хлопці до себе і всіляко підтримують, – каже головний сержант роти Дядя Фьодор. –  Можливо, у неї немає сильної фізичної підготовки, може не вистачати якихось навичок. Але вона має великі яйця. А це у нас дуже цінується".

СЕКРЕТИ КОМАНДИРІВ: ЕКССПЕЦНАЗІВЕЦЬ ФСБ, ВЕТЕРАНИ АЗОВУ

Всі штурмовики дуже різні. Але їх об’єднує те, що вони – добровольці. І критерій, за яким їх приймали до бригади.

"Від новобранців ми очікуємо бажання, готовність воювати, вбивати, бути вбитим і переносити всі тяготи військової служби, – каже командир першого штурмового батальйону і ветеран АТО у складі Азову Ролло. – Фізичну підготовку, навчання спеціальності і тактичне навчання – це все надамо. Це буде. Головне – це мотивація і готовність".

Третя штурмова має азовське коріння. Ветерани полку готувалися до великої війни заздалегідь, 24 лютого зібралися в Києві та сформували ТрО Азов разом із новобранцями.

На початку вони були озброєні автоматами і їздили на жовтих "Богданах". Після битви за Київ забезпечення покращилося. ТрО перетворилося на ССО Азов, а згодом – на третю штурмову бригаду.

"Підрозділи ССО виконують невеличкий обсяг роботи на конкретних ділянках. Це скальпель у руках хірурга, – пояснює Ролло. – А великі піхотні бригади рухають фронт… У ССО ти маєш круту снарягу, виглядаєш модно, але ти нічого не можеш зробити... Ситуацію на полі бою вирішують механізовані і танкові війська".

Разом із переформатуванням у бригаду збільшився і потік новобранців. Зробити із різних людей один із найбоєздатніших підрозділів на Бахмутському напрямку – нетривіальна задача. Успіх багато в чому залежить від польових командирів та сержантського складу.

Із головним сержантом третьої штурмової роти ми знайомимось на тренуванні. Суворий на вигляд Дядя Фьодор сидить на пригірку та спостерігає, як його бійці вчаться тактичній медицині під крики бойової медикині Фоксі.

"Фоксі – дуже хороший інструктор, вона їздила на курси у Німеччину, але її повернули назад, бо не знали, чому можуть навчити – така висока у неї кваліфікація, – каже Дядя Фьодор. – Завдяки знанням, які вона дала людям, вдалося врятувати хлопця, якого взагалі не розраховували врятувати. Грамотно наклали турнікети, заліпили. Зрозуміло, що він матиме серйозну групу інвалідності, але двоє дітей і дружина не залишилися одні".

Якісна медицина – один із факторів, завдяки яким третя штурмова несе менші втрати навіть за лінійні підрозділи, які сидять у окопах, переконує сержант.

Сам Дядя Фьодор – росіянин. Служив у спецпідрозділі "Вимпєл" ФСБ, воював в горах на Кавказі. Каже, що звільнився у 2007 році, коли підготовка до вторгнення Росії до Грузії стала очевидною. Потім працював у нафтогазовій галузі в Новоросійську, зокрема у Газпромі.

До України переїхав у 2021 році, адже одружений на українці. 24 лютого він вивіз дружину до батьків на правобережній Україні та пішов до військомату. Після служби в ТрО перевівся через знайомих у ССО Азов. Зараз його дружина теж служить у 3 ОШБр на адміністративній посаді.

"Ненавиджу Росію за те, що вона відібрала у мене батьківщину, – каже Дядя Фьодор. – Я навіть думаю, що я більше ненавиджу її, ніж українці. Тому що українці ще мають свою батьківщину та захищають її, а в мене її вже немає".

У складі РДК чи Легіоні Свобода Росії воювати на території РФ не планує. "Мої інтереси обмежуються територіями України, щоб вона повернулась до своїх кордонів, – пояснює він. – Що буде далі відбуватися у Росії – мене не хвилює. Для мене головне – щоб ця країна залишилися десь за високим парканом. Я і прийшов до Азову, щоб максимально порвати минулі зв’язки".

Серед секретів ефективності 3 ОШБр сержант виокремлює постійні обов’язкові тренування. Тут немає такого, що бійці після військомату пройшли базове навчання, а далі – тільки бої та виїзди постріляти на полігон два рази на місяць. Традицію постійно працювати над собою бригада теж перейняла від азовського руху.

"Головна основа вищої освіти – це самоосвіта, – каже комбат Ролло, який за фахом є викладачем історії. – А тут – постійна робота над собою, зі своїм підрозділом. Люди шукають будь-де можливості тренуватися. Куди ми не переїжджаємо – ми створюємо свої стрільбища, свої тактичні поля… Це як похила дошка. На ній можна або котитись вниз, або дряпатись вперед, але просто зупинятись на ній неможливо. Якщо зупинився – смерть".

Інша особливість – планування. Комроти та ветеран АТО Фока залучає до нього сержантів, командирів взводів та навіть командирів вогневих команд. Кожен може вносити свої пропозиції. Розповідаючи про процес планування операцій, Фока схожий на інженера АЕС.

"Начальство уміє слухати, це найголовніше. Немає такого, що я – командир, моя думка єдина правильна, – каже Дядя Фьодор. – Командування завжди контактує з підлеглими, прислухається, корегує... Херовий той командир, що не може спуститися нижче. Кожен командир повинен спускатися до командира фаєр-тіму".

Також підрозділ є гнучким і винахідливим. Фока розповідає, що його рота не повинна мати за штатом розрахунків БПЛА і снайперів – але за фактом їх має. Аналогічно триває робота над проєктом "Косарка орків". Суть – зробити з трофейного тягача МТЛБ машину з вогневою міццю.

Те саме стосується й ідей рядових бійців. До радянської цитати "ініціатива їбе ініціатора" у роті ставляться з презирством. Бійці розповідають, що нещодавно у них з’явився комп’ютерний гік – оператор БПЛА із позивним Японець, що просуває ідею застосування дронів.

Ідеологічна складова бійців – "нормальний націоналізм", каже комбат Ролло: "Інтереси держави на першому місці… захист свого, надія на самих себе… Не своє, тому що воно краще. А своє, тому що воно – моє, і тільки я можу своє захистити. Якщо по-простому".

Ідеологія дещо відрізняється від того, що було у полку Азов раніше, визнає комбат. За його словами, частина новобранців були поза контекстом націоналізму до 24 лютого, але після повномасштабного вторгнення зрозуміли, що воюють не за ілюзорні політичні ідеї, а за себе і країну. Основою ідеології для них став захист батьківщини.

"Для більшості цих людей ця ідеологія і відчуття – інстинктивні. Більшість не розбираються, хто такі ліві, праві, центристи. Це для них неважливо, – пояснює Ролло. – У більшості з них ідеологія – це те, що в них в серці. І воно зливається в єдиний організм, який більшість називає націоналізмом. Так ідеологія у них будується, життя зробило їх такими".

СТРАХ – ЗАРАЗНИЙ, АЛЕ СМІЛИВІСТЬ ЗАРАЗНА ТЕЖ

Останній штурм у роти пройшов не так вдало, як попередні. Якщо у бою за дорогу життя на Бахмут мали лише поранених, то під час минулої операції були і загиблі.

"Я чекаю наступний штурм. Нам потрібно подолати його, тому що у когось, напевно, могла закрастися думка, що кожен штурм буде схожий на попередній, – каже Поляк. – Але це не так. Нам потрібно це пройти та видихнути. Ми можемо краще, ми можемо це робити без серйозних втрат".

Одним із найбентежніших моментів є навіть не сам штурм, а дорога до нього. Коли відкривається М113, то ніби завантажується новий рівень, каже Скаммер. Але не у комп’ютерній грі.

Напередодні штурму тривожність є, зізнається Поляк. Але на полі бою допомагає концентрація на задачах, які чуєш у рацію. "Тоді ти це робиш, не замислюючись, що навколо летить, вибухає, стріляє. Робиш тунельний зір щодо завдання", – пояснює він.

Ще одним способом долати страх є колектив, розповідає комвзводу Дарвін, уродженець Донбасу. Коли усвідомлюєш, що поруч люди роблять те саме, а від твоїх дій залежить життя і здоров’я побратимів.

"Це заразно – як страх, так і сміливість, – каже Дарвін. – Якщо люди бачать поруч приклад зневаги до смерті та ефективність, то вони розуміють, що так взагалі можна. І що це ще й вважається чимось нормальним".

У спілкуванні він час від часу цитує римських імператорів. На фронт пішов після другого курсу навчання на юридичному факультеті у 2017 році. Відслужив до 2020-го у 25-й повітрянодесантній бригаді, а з початком повномасштабної війни повернувся на фронт.

25-річний Дарвін є досвідченим бійцем. Згадує, як під час боїв у Бахмуті декілька місяців тому росіяни обстрілювали танками і артилерією п’ятиповерхівку: виносило стіни поруч, обвалювалися підвали, у спальниках бійців ночували дикі собаки.

"Пацани ловили контузії від вибухів. Виносить сусідню стіну – і ти просто ригаєш. Починає горіти боєкомплект – ми його гасили, метушилися, як мурахи, – розповідає про оборону міста взводний. –  Так близько, напевно, у мене ніколи не було, щоб прямо стіну виносило. Ти не знаєш, куди дітися, хрін його знає, куди він цілиться".

Під Бахмутом бригада воює з листопада, каже Ролло. Під час її останніх наступальних дій першими побігли вагнерівці, а потім і 72-га російська бригада, розповідає комбат. 

"Це стало показовим застосуванням, як можна і потрібно використовувати штурмові підрозділи. Так, це початок. Але початок чого – це вже ніхто не скаже", – посміхається Ролло.

***

Перед від’їздом дивимось із Вазою та Скаммером фільм "Троя" з Бредом Піттом. "Чому лучники не забаранили Ахіллеса, коли він тіло вбитого Гектора причепив до колісниці? Він же порушив правила честі, можна і лучникам забаранити", – коментує в якийсь момент Скаммер.

Питаю у Вази, чи допомагає кіно налаштуватися на штурм.

– Та нє.

Нагадую йому слова комроти Фока, який казав, що можна повідомити йому, якщо морально не готовий до бою.

– Оце ти вигадав! Жмихануть (струсити, – ред.) мені пропонуєш? Ні, – каже Ваза. 

Згадую формулу Дарвіна про заразність сміливості.